Життя та діяльність секс-працівників і секс-працівниць: що змінилося у воєнний період?
Всі різні, але всі рівні. Ці історії чуємо ми, але ми хочемо, щоб про них почуло суспільство і почула держава. Розвіюємо міфи і стереотипи у суспільстві про різних людей. Такою є мета інформаційно-освітньої кампанії з захисту прав дискримінованих соціальних груп. Цей проєкт у Черкасах втілили через тематичні подкасти: у першому випуску йшлося про те, чому загалом важливо обговорювати теми «табу». Друга серія подкасту присвячена людям з інвалідністю, третя — про трансгендерних людей. Обговорювали також проблеми людей, які живуть із ВІЛ, тих, хто живе з наркозалежністю та проблеми ЛГБТ-спільноти. Сьогодні йтиметься про секс-працівників. «Нова Доба» пропонує текстовий варіант обговорення цієї важливої теми.
Серію просвітницьких подкастів «Обговорюємо теми табу» розроблено у межах інформаційно-освітньої кампанії захисту прав дискримінованих соціальних груп у громаді міста Черкаси. Така кампанія діє в межах проєкту «Підтримка активних громадян під тиском в Україні», який реалізовує освітній дім прав людини Чернігів у співпраці із «ZMINA – Центр прав людини» за фінансової підтримки European Union in Ukraine.
Нагадаємо, щотижня в одному з подкастів ви можете дізнаватися про сучасне життя одної соціальних груп населення. І сьогодні мова піде про представників секс-працівників і секс-працівниць. Що змінилося в їхньому житті? Які стереотипи поширені в соціумі щодо представників цієї спільноти? Про це детальніше розкажуть наші експертки — очільниці філій громадської організації «Легалайф Україна» у Полтавській області Марина Грідіна-Погоріла та у Черкаській області Світлана Різник.
Громадська організація «Легалайф Україна» надає підтримку секс-працівницям та секс-працівникам у регіонах. Більше про особливості діяльності та підтримки секс-працівниць і секс-працівників розповідає Марина Грідіна-Погоріла, директорка осередку громадської організації «Легалайф Україна» у Полтавській області:
— Я в Полтавському регіоні представляю організацію «Легалайф Україна». Це київська організація, яка представлена в 15 регіонах. Зараз, під час війни, дещо могло змінитися, але точно більше як 10 регіонів у нас охоплені. В кожному регіоні є людина, яка представляє спільноту: займається мобілізацією, адвокацією, захистом прав, тому що ми в більшості випадків як лідерки, так і пара-юристки. Пара-юристка займається фіксацією правопорушень стосовно секс-працівників.
Ми збираємо, фіксуємо кейси, перенаправляємо дівчат, допомагаємо їм або просто робимо фіксацію, щоб потім на основі цього можна було зробити якісь висновки, якісь дослідження щодо порушень прав. Організація існує вже більше як 10 років. Я сама починала понад 10 років тому, потім трішки відійшла від цієї діяльності, і ось уже більш ніж 7 років я повноцінно займаюся цією організацією. Тут об’єдналися дівчата, які були секс-працівницями. Тобто весь головний офіс – це дівчата з досвідом надання сексуальних послуг за винагороду. У нас, як говорять у соціальній сфері, — надання послуг “рівний рівному”. Ми всі — звичайні люди, і більшість представників у регіонах теж саме дівчата, які з досвідом надання сексуальних послуг. Так, звісно, в нас більш жіночий колектив, але є і чоловіки, які мають або мали досвід надання сексуальних послуг. Маємо також раду лідерів, до якої теж входять чоловіки.
І, розумієте, зі свого досвіду я знаю, як це бути стигматизованим, і тому це спонукало мене займатися тією діяльністю, якою я займаюся.
Повномасштабне вторгнення негативно позначилося на житті та діяльності переважної кількості секс-працівниць. Частині з них довелося покинути більш небезпечні регіони та переїхати у більш спокійні. Потреба в допомозі таким жінкам зросла. Це стосується і центральних регіонів. За останні два роки тут побільшало секс-працівниць, розповідають очільниці філії ГО «Легалайф Україна» у Полтавській області Марина Грідіна-Погоріла та в Черкаській області Світлана Різник.
— Якщо ми говоримо про Черкаси і Полтаву, то це такі два регіони, які менше підпадають під обстріли. Хоча звісно, коли я була в Черкасах, потрапила під таку небезпеку. У Полтаві загалом дуже багато переселенців, зокрема з Харкова й Сум, — говорить Марина Грідіна-Погоріла.
— У нас в Черкасах те ж саме: дуже багато переселенців, саме жінок з дітьми й з батьками. І вони не можуть тут ні знайти роботу, ні якось себе забезпечувати. Та ж проблема з житлом, що вони винаймають. А якось треба на хліб заробити. Іноді навіть жінки, які у своїх регіонах не займалися секс-працею, перебравшись на Черкащину, пішли в секс-бізнес. Ми зі свого боку підтримуємо, як можемо, зокрема надаємо гуманітарну допомогу. Буває і так, що дуже складно з пропискою і пошуком роботи. Спочатку, звісно, треба роботу знайти, потім прописку зробити. А чимало таких переселенок, можна сказати, перебувають за межею закону, — зазначає Світлана Різник.
За словами Марини Грідіної-Погорілої, як і до повномасштабного вторгнення, так і нині секс-робота в Україні є за межами чинного законодавства. Нині активісти громадської організації “Легалайф Україна” акцентують увагу представників влади та законотворців на тому, щоб діяльність секс-працівниць та секс-працівників стала законною, подібно до інших професій.
— Ми на сто відсотків знаємо, як це — бути поза законом. Тому що заняття проституцією в нас карається, є відповідна адміністративна стаття, і це вважається адміністративним правопорушенням. А є і кримінальне, але це вже стосується сутенерства. Але якщо дівчата хочуть себе якось убезпечити і знімають разом одну квартиру, то когось одного можуть притягнути за сутенерство. Тут дуже багато є нюансів.
Ми завжди були поза закону, і ніхто не говорить зараз в голос, що він займається цим або надає сексуальні послуги за винагроду. По-перше, це карається законом, по-друге, поліція застосовує переслідування, тиск і шантажування. Суспільство не сприймає — воно чомусь вважає, що секс-робота не може бути роботою. Мовляв, це проституція, нічим їй займатися — хай працює десь. А чому, якщо людина має свою точку зору, якщо хоче заробляти собі саме надаючи сексуальні послуги за виногроду, то чому вона не може того робити? Чому не має права вибору? Чим їй заробляти? Чим заробляти — секс-послугами чи йти в магазин продавчинею? Чому, якщо я вибираю сама собі вид діяльності, то не можу вибрати саме секс-роботу? Суспільство цього не сприймає.
Далі про стереотипи, що стосуються секс-працівниць. Вони безпосередньо пов’язані зі стигматизацією цієї категорії населення медиками, правоохоронцями, військовослужбовцями та представниками інших професій. В результаті секс-працівниці не лише почуваються некомфортно, а й в окремих ситуаціях втрачають відчуття безпеки, пояснюють Марина Грідіна-Погоріла та Світлана Різник.
— Дівчата стигматизовані. Наприклад, якщо жінка йде до гінеколога, було б дуже добре, якби вона говорила, що в неї декілька сексуальних партнерів, і, мабуть, не декілька, а більше. Але дівчата не говорять про це, тому що бояться поганого ставлення.
Я часто виїжджаю до дівчат на трасі: надаю їм консультації, презервативи, за потреби — психологічну або правову допомогу. І якось застала таку ситуацію, коли двоє хлопців, які приїхали на машині, знущалися з дівчини, а поліцейські стояли навпроти і просто реготали. Мовляв, це ж проститутка, нащо її захищати? Вона ж сама сюди вийшла. Але ж кожна людина має право на захист. А в нас, виходить, — ні, якщо вона проституцією займається, то не може заявити про зґвалтування. Дівчата замовчують все, — каже Марина Грідіна-Погоріла.
— Таких прикладів багато. В цьому й нонсенс: працівники поліції не вважають, що проститутка може бути зґвалтованою. Мовляв, вона ж сама добровільно йде і надає сексуальні послуги. Тому, звісно, якщо дівчата вже і звертаються до поліції через зґвалтування, побиття абощо, то поліція просто закриває очі на такі злочини і не хоче навіть ніяк сприймати цього. У нас таке часто буває. Трапляються неприємні випадки із військовими, які мають травматичний досвід участі у воєнних діях, і поводяться агресивно. Часто вони, коли до дівчат звертаються, не завжди тверезі — під дією алкоголю або й наркотичних речовин. Дівчата зазнають побиття або зґвалтувань і звертаються до нас із проханнями про допомогу: адже вони навіть не знають цих клієнтів, то куди звертатися, щоб притягнути винних до відповідальності? Розумієте? Тим більше, що солдати — це люди, які нас захищають, тож ситуація ускладнюється, — пояснює Світлана Різник.
Далі детальніше поговоримо про те, з якими ситуаціями нині зіштовхуються секс-працівниці та секс-працівники у регіонах. За словами Марини Грідіної-Погорілої, у сучасних реаліях секс-працівниці частіше почали мати справу з наданням послуг військовослужбовцям. Це вносить корективи в роботу та несе певні ризики:
— По-перше, це кидає тінь на нашу армію. Друге: заняття проституцією несе за собою відповідальність. Зараз ще є певні обмеження — комендантська година, яка не дозволяє пересуватися у визначений час. І коли військові приїжджають і збирають дівчат, вони їх везуть на свою територію. І якщо раніше при небезпеці дівчата могли вибігти, викликати таксі, то наразі вони цього зробити не можуть. Тобто, вони дуже ризикують, їм доводиться їхати, не знаючи, що там буде і як.
Тому зараз в нашому регіоні дуже багато дівчат відмовилися від надання соціальних послуг у нічну пору. І якщо вони і згоджуються їхати кудись, особливо з військовими, то це або ті, кого вони знають, або погоджуються їхати на свою територію, щоб дівчина була не сама. І ось таким чином вони себе якось старають захистити.
Також поширеними є випадки, коли поліція не захищає секс-працівниць, коли їхні права порушують. За словами Марини Грідіної-Погорілої, це зумовлено тим, що на сьогодні секс-бізнес не є декриміналізованим на державному рівні.
— Розумієте, те, що проституція в нас неврегульована в державі, дає можливість поліцейським цим користуватися. Тобто шантажувати, притягувати дівчат до адміністративного правопорушення або кримінального.
У цьому контексті важливим був круглий стіл у 2018 році, організований «Легалайф Україна». Туди прибули, зокрема, міжнародні й національні організації, депутати. І там обговорили важливий законопроєкт, що стосується декриміналізації секс-роботи в Україні. Йдеться не про легалізацію, а саме про декриміналізацію. Це дуже важливо. Але у нас — коронавірус, потім війна, і завжди ці питання виявляються не на часі.
Тепер у нас війна, звісно, що нам є про що думати. Але якби урегулювали це питання стосовно секс-роботи законами декриміналізації, ми б підтримали цей законопроєкт, то це б збільшило, по-перше, і прибуток в державі, тобто податок, і дало секс-працівникам можливість отримувати соціальні та державні гарантії, зокрема правові й медичні.
Через війну змінилися методи роботи. Частина секс-працівників і секс-працівниць перейшли на надання послуг онлайн. А дехто з метою безпеки надає послуги виключно перевіреним клієнтам. Продовжує Марина Грідіна-Погоріла.
— Секс-працівниці — це дуже різна категорія людей. Це і жінки, і чоловіки з малозабезпечених сімей або ті, які мають наркозалежність. Я знаю жінок, які вимушені були виїхати з окупованих або з тих територій, де тривають воєнні дії. Приїхавши сюди, не маючи ні житла, ні роботи, з маленькими дітьми на руках, вони мають якось усе сплачувати і годувати дітей. І вони пішли заробляти собі саме надаючи сексуальні послуги за винагороду.
Зараз дуже розповсюджена така робота в інтернеті: з’явилося дуже багато різних сторінок, де можна продати або надати свої фотографії. Різні способи, але все одно те ж залишилося, один на один.
Якщо говорити про Полтаву, місцеві чати, то в них є такі військові або постійні клієнти, які раніше вже були. Вони їм надають певну безпеку, тому зараз секс-працівниці більше перейшли на постійних клієнтів. Адже це їхня безпека: як у правовому руслі, так і в фізичному. Вони з клієнтом побули добу-дві, вже більш раціонально використовують свої кошти, планують, тому що хочуть бути з цим одним клієнтом і все.
Психологічний тиск та сексуальне насильство – це ще два різновиди порушень прав секс-працівниць. За словами Марини Грідіної-Погорілої, через власні упередження секс-працівницям складно говорити про це правоохоронцям і медикам. Адже вони вважають, що їх не зрозуміють. А кривдників не покарають.
— Нікуди не ділись насилля й переслідування від поліцейських. Були дуже такі страшні кейси, я би про них не хотіла б зараз поговорити, тому що це болючі теми і це суто жінки звертаються до мене. Маємо таку ситуацію. По-перше, жінка не хоче офіційно звертатися до поліції. Вона звернулася до мене, ми її перенаправили до гінеколога, підлаштували її і все добре. Вона боїться розголосу, бо зараз в нас швиденько все публікують, не зважають на безпеку людини, на її особисті дані і так далі.
І тому жінки більше не хочуть офіційно звертатися чи офіційно писати. Тим паче, що за всі ці роки, наскільки секс-робота стигматизується суспільством, вони просто не хочуть говорити про те, що надають сексуальні послуги за виногроди. І це теж проблема, тому що, якщо її зґвалтували, вона має право на захист. І цього ґвалтівника мають покарати. Але через стигматизоване ставлення секс-працівники не хочуть офіційно звертатися за допомогою. Навіть інколи за медичною. Хоча вона їм дуже потрібна.
Світлана Різник додає, що надання онлайн-послуг секс-працівницями та секс-працівниками теж несе певні ризики. Це також пов’язано із юридичним неврегулюванням цього питання на законодавчому рівні.
— Багато наших дівчат стали переходити в інтернет-простір. Це секс-послуги на камеру, вони знаходять собі клієнтів. Це вже віртуальний секс, бо люди йдуть з вулиці. Але такі питання — під пильністю кіберполіції, бо це теж преслідується. Це вже кваліфікують як розповсюдження порнографії. Ми вже підписували петицію, що йде на законодавчий розгляд, наче, щоб легалізувати цей простір. Але ж коли це буде — незрозуміло.
Марина Грідіна-Погоріла підсумовує: життя і діяльність секс-працівників і секс-працівниць через війну зазнали змін. А окрім юридичної підтримки, одною з ключових стала гуманітарна підтримка.
— До війни у нас був адвокаційний напрямок: мобілізація спільноти, її видимість, ми виходили на різні акції, протести, такі в нас були масштаби. Ми працювали над налагодженням партнерських відносин з різними державними й недержавними організаціями — кожен у своєму регіоні. І таким чином хотіли, щоб було більше видно, що такі люди є, це наш вибір, і ми маємо право на нього. Але коли почалося повномасштабне вторгнення, дуже скрутно стало, тим паче на якийсь час всі завмерли: ніхто не розумів, як і що воно буде. Тож ми подалися в гуманітарний напрямок.
Дякую нашим донорам, дякую нашій організації, яка підтримує зараз секс-працівників в кожному регіоні гуманітарною допомогою. Наразі це дуже-дуже важливо, бо є сім’ї, є дітки, є літні батьки, які потребують догляду. І зараз, якщо брати число ВПО, то це досить багато людей, які переміщаються Україною, і вони реально потребують цієї допомоги теж.
