
Дві нові вистави: «Чарівник квіткової галявини» та «Далека дорога», прем’єри яких відбулися в жовтні, і які сподобались глядачам, уже включено до репертуарного списку театру. Зокрема, виставу «Далека дорога» за мотивами словацької народної казки «Як курчата сонечко шукали» як режисер поставив заступник директора театру Володимир Радько. Між іншим, незабаром у ляльковому можна буде побачити ще кілька нових постановок, над якими зараз трупа театру наполегливо працює.
Як розповів Володимир Радько, «Далека дорога» – це його режисерський дебют вистави за мотивами словацької народної казки. Її багато разів ставили різні театри. Звісно, кожен із режисерів вимальовував сюжетну лінію по-своєму.
– Мені керівництво нашого лялькового театру, зокрема, директорка Любов Величко запропонували поставити цю казку, зробивши свою авторську версію. Але я не є класичним режисером театру, хоча й маю режисерську освіту. Головний режисер Черкаського лялькового театру Ярослав Грушецький зараз у ЗСУ. Тож, можна сказати, вирішив підставити йому плече, створивши нову виставу. Так як мені притаманне почуття гумору, то й вистава вийшла весела. Щоправда, гумор цей спрямований не лише на дитячу аудиторію, але й на дорослу. І дорослі люди розуміють цей посил по-своєму. У принципі, ми так і задумували. У цій виставі багато музики. Її написав чудовий композитор Сергій Кулинич на мої авторські тексти. Декорації створив Сергій Мартиненко. Унікальність вистави полягає в тому, що в дійстві задіяні лише дві акторки, які управляють по ходу розвитку сюжету десятьма ляльками. Вони не лише рухають їх, а й озвучують так само десятьма різними голосами. І це постійне перевтілення звісно вражає глядачів. Дарина Харченко та Тетяна Кущенко насправді виконують важку роботу, яка потребує, як б сказав, гарної спортивної форми. Додали до вистави ще й інтерактив, коли глядач може прямісінько в залі поспілкуватись із героями вистави. Граємо з дітьми в руханку та співаємо пісень разом. Батьки задоволені, бо беруть собі до уваги нову руханку та повторюють її з дітьми вдома. Дві нові вистави «Рятівник квіткової галявини», який поставив Олександр Кузьмін, плюс моя режисерська робота «Далека дорога» вже пішли так би мовити «в прокат». Зараз готуємось до новорічної інтермедії. Сценарій її вже в директора театру на розгляді. Однак, заглядаємо й ще трохи наперед. Дай Боже, щоб усе склалося добре. Готуємо ще дві вистави. Це театралізована казка про Котигорошка, яку буде ставити Кузьмін. Я беруся втілити на сцені лялькового театру казку про Козу-Дерезу. Ми подумали, що нам не вистачає вистав за суто українськими казками з відповідними декораціями в національному стилі (це й рушники, і глиняний посуд, і піч, і віночки – усе, що створює теплу атмосферу затишної української оселі). Узагалі ми хочемо, аби діти краще знали наших українських казкових героїв. Думаю, що це буде цікавим та повчальним і для діток, які переселились до Черкас з інших міст, які потерпають від обстрілів, або окуповані. Ці юні глядачі зазвичай дуже емоційно реагують на все те, що відбувається на сцені. Часто вони навіть перепитують якісь слова українською, яких не знають, але прагнуть зрозуміти. Таким чином вони ще й вчаться української мови. І в цьому також полягає наша місія, – поділився Володимир Радько.
Директор Черкаського обласного академічного театру ляльок Любов Величко зазначає, що попри певні складнощі та замалу акторську трупу театр не втрачає своїх позицій та глядача. Продовжує майже щодня давати по дві вистави. Серед них переважно виїзні та благодійні. Театр активно виступає в дитячих будинках, садочках, школах, інтернатах, там, де мешкають дітки ВПО.
– На сьогодні акторська група складається переважно з восьми людей. В основному це жінки. Двоє наших чоловіків – акторів театру на передовій в ЗСУ. Головний режиссер театру Ярослав Грушецький також у лавах захисників. Актор Юрій Мяус пропав безвісти й ми про нього нічого не знаємо. Однак, продовжуємо підтримувати наших воїнів та збирати кошти під час вистав та заходів, які відбуваються в стінах лялькового театру, – зауважила Любов Григорівна. – Наш ляльковий театр попри величезне навантаження продовжує дарувати радість дітям. Бо вони не винні в цій війні, і ми не можемо позбавити їх дитинства.
Тетяна Євген’єва