Ніч із 31 жовтня на 1 листопада має статус однієї із найстрашніших ночей року. Саме в цей час, за повір’ями, відчиняється брама між світом живих і потойбіччям, а душі померлих повертаються на землю. День усіх святих або Гелловін – свято, що своїми початками сягає часів давніх кельтів – широко розповсюдилося і на території України. Проте прототипи сучасного Гелловіну наші предки відзначали за століття до того, як моторошне свято проникло в наш простір. Нині ж свята давніх українців намагаються наслідувати і в сучасному суспільстві. Одним із сучасних свят, що уособлює давні слов’янські язичницькі обряди, є Велесова ніч.
Велесова ніч: що це та звідки бере початок
Велесова ніч, за віруваннями, підбиває підсумки сільськогосподарського року. Його відзначають щорічно в ніч із 31 жовтня на 1 листопада та вважають слов’янським аналогом Гелловін. На думку деяких дослідників, раніше свято не мало усталеної дати й відзначалось згідно з місячним календарем.
Як розповідає докторка філологічних наук, професорка кафедри української літератури та компаративістики ЧНУ ім. Б. Хмельницького Наталія Ярмоленко, Велесова ніч, як і Гелловін – це свято кельтського походження, історичний відгомін якого був занесений на наші території варягами.
Кельти вірили, що свято символізує закінчення літнього періоду та настання зими, що в цей час зникала межа між світом живих та світом мертвих. У це свято вшановували мертвих і богиню смерті Домну. Прототип Велесової ночі в них був пов’язаний із жертвоприношенням. Особливо прадавні кельти шанували дитячі жертви, адже вважали, що завдяки чистим душам дітей богиня буде прислухатись до їхніх прохань.
Центральною фігурою цього свята є слов’янський бог Велес. Він був покровителем худоби, родючості, мистецтв, поезії та магії. Велес вважався провідником між світами живих і мертвих, тому в ніч, коли межа між цими світами ставала найтоншою, до нього зверталися з особливою шаною. Сучасні публікації про Велесову ніч здебільшого не підкріплені жодними фольклористичними джерелами. Популяризація свята в Україні розпочалася у 2019 році, коли Велесову ніч стали ототожнювати з Гелловіном – ймовірно, через традицію запалювати ліхтарі, зроблені з гарбузів.
Велесова ніч – це сучасне свято, традиції святкування якого виникли в середовищі неоязичників. Багато дослідників стверджують, що в наших предків такого свята не було й воно є сучасним дійством, заснованим на давніх ритуалах.
Чим відрізняється Велесова ніч від Гелловіну
Метою Гелловіну вважають відлякування нечисті та потойбічних духів. Звідси й традиція наряджатися в костюми – таким чином давні кельти відлякували або маскувалися під надприродні сили. Метою ж Велесової ночі навпаки є вшанування душ померлих та запрошення їх до хати. До того ж однією з давніх традицій свята Савиню – першооснови Гелловіну – є жертвоприношення. Наші ж предки-слов’яни подібного не робили.
Традиції Велесової ночі
Головною метою Велесової ночі є вшанування пам’яті померлих родичів. Люди збираються родинами, готують особливі страви, запалюють свічки та розповідають історії про своїх предків.
Перед святкуванням проводять ритуали очищення дому та себе від негативної енергії. Для цього використовують воду, вогонь, трави та молитви. Традиційно приймають лазню, аби очистити не тільки душу, а й тіло. Чистий віник та воду залишають і для душ померлих.
Оселі прикрашають гілками горобини для захисту від злих сил, а також гарбузами, кабачками та яблуками, аби підкреслити зв’язок із природою. До речі, про гарбуз. Яскравий овоч є одним із невід’ємних атрибутів свята західного Гелловіну й відомий також під назвою «ліхтарик Джека», проте використовували його не тільки в західноєвропейських країнах. Наші предки також вирізали на гарбузах обличчя, але на відміну від гелловінського, вони завжди були веселими та усміхненими. Вирізали обличчя на гарбузах не один раз: спочатку – на 1 вересня, тому що раніше в цю дату святкували Новий рік. Такий гарбуз символізував сонце, адже восени кількість сонячних днів значно зменшується. Наступного разу вирізали гарбуз 30 листопада, на Андрія, коли влаштовували масові гуляння та ворожіння. І ось на Велесову ніч знову робили такий гарбуз і ставили всередину свічку. Таке творіння символізувало Адама – першого чоловіка на землі, що було своєрідним зв’язком із предками.
На стіл у Велесову ніч обов’язково ставили їжу, яка подобалася померлим родичам. Готували також і спеціальні обрядові страви, наприклад, кутю. За вечерею заведено частувати душі померлих, розкладаючи частування біля порога або на подвір’ї, та згадувати історії про предків. Закінчують вечерю словами прощання з проханням до предків захистити родину від лиха.
Важливим елементом свята є багаття, яке розпалюють на найвищій точці поблизу оселі, символізуючи очищення і захист. Одним із обрядів є стрибки через вогонь для духовного очищення та відновлення зв’язку з природою.
Також поширене ходіння по розпеченому вугіллю, що є символом сили духу та витривалості. Ці обряди нагадують нам про шанобливе ставлення до вогню як до живої стихії, що очищає та захищає.
Відродження свята: як його відзначили в Черкасах
Попри те, що святкування Велесової ночі нашими пращурами – більше легенда, аніж підтверджений наукою факт, сама ідея такої альтернативи дає прекрасну можливість вшанувати національні традиції й вірування, оцінити багатство української історії та культури. Сучасне свято цьогоріч відзначали й у Черкасах. Костюмовану етновечірку «Як на Велесову ніч…» організувала Черкаська обласна бібліотека для дітей. Свято в бібліотеці відзначали вперше як експериментальне дійство.
«Загалом свято досить суперечливе, оскільки люди поділилися на два табори: одні кажуть, що воно насправді існувало в нашій міфології, інші – що це вигаданий аналог Гелловіну. Насправді ж, у наших книгах інформації про історію цього дійства немає, проте в цей день наші предки також відзначали свято «Діди». Вважалося, що духи предків приходять на землю, і якщо вам насниться хтось із померлих родичів – це дуже гарна прикмета», – розповіла завідувачка сектору краєзнавства інформаційно-бібліографічного відділу Ірина Баканова. Такий захід організували, аби познайомити дітей зі стародавніми звичаями, традиціями, а також із різними божествами, в яких вірили наші предки.
Діти разом із батьками зібралися на святі, багато хто – в костюмах маленьких відьмочок, князів, звірят і навіть духів лісу. Подію підготували так, щоб юні учасники могли ближче познайомитися з традиціями Велесової ночі та слов’янською демонологією. Розпочали захід із невеличкої вікторини про міфологічних, язичницьких богів. Учасникам пояснили значення свята як часу переходу між світами, коли важливо шанувати пам’ять предків та поважати природу. Програма включала різноманітні розваги та майстер-класи, ігрові завдання, пов’язані зі слов’янськими календарними обрядами, Також в одній із кімнат на дітей чекала ворожка, яка ділилася стародавніми історіями про свято Велесової ночі. Наприкінці учасники різних активностей могли почаювати та поділитися своїми враженнями один із одним.
Велесова ніч стала для них нагодою відчути себе частиною великого світу природи та традицій, де кожна деталь має своє значення.
Як до Велесової ночі ставляться черкасці?
Загалом до святкування Велесової ночі люди ставлять позитивно. Більшість вважає, що потрібно згадувати та наслідувати традиції давніх предків, нагадувати молодшому поколінню про фольклор. Усе більше людей долучаються до відзначення цього свята, відновлюючи зв’язок із прадавніми слов’янськими віруваннями. Це свято дозволяє кожному, хто святкує, відчути єднання з природою. Участь у Велесовій ночі дозволяє відчути, що кожен із нас є частиною великого циклу життя. Багато учасників свята описують цей момент як «особливий та навіть містичний, коли вони залишають позаду буденні турботи й зосереджуються на внутрішньому спокої». Учасники свята часто збираються в етнічних костюмах, виконують народні пісні, запалюють свічки та вогнища, створюючи атмосферу, сповнену тепла й взаємопідтримки.
Хоча в суспільстві й відроджуються традиції святкування Велесової ночі, проте більш сучасний Гелловін все одно наразі посідає перше місце. У Черкасах відбулися тематичні вечірки, під час яких відвідувачі могли зануритися у затишну та моторошну атмосферу святкування. Кафе та бари перетворилися на справжнє «лігво нечисті»: на стінах – павутиння, мерехтливі свічки та гарбузи з вирізаними обличчями й загадковий дим. Люди приходили в креативних костюмах, додаючи кожен свою унікальну ноту до загальної картини. Серед них були вампіри, відьми, мертві наречені та навіть скелети в темних плащах. Костюми нагадували казкові образи, і кожен із гостей відчував себе частиною великої містичної феєрії. Святкування Гелловіну дозволяє кожному відчути свободу від звичних рамок та правил. Музика, креативні образи й загальна атмосфера веселощів завжди надихають. Свято, яке щороку захоплює уяву мільйонів людей по всьому світу, перетворюючи осінь на час містичних історій, яскравих костюмів і веселих моторошних традицій. Від своїх древніх коренів до сучасного святкування, Гелловін об’єднує різні культури, даючи кожному можливість хоча б на одну ніч перевтілитися, побавитися з уявними страхами та зануритися в атмосферу загадковості.
Отож, вшанування предків було й залишається важливою частиною багатьох культур, у тому числі й слов’янської, із якої бере початок традиція Велесової ночі. Ніч із 31 жовтня на 1 листопада вважається часом, коли межа між світами живих і мертвих зникає. До слова, відповідники Гелловіну, сучасним аналогом якого і є Велесова ніч, існують у різних культурах. Наприклад, у Мексиці та країнах Латинської Америки святкують Día de los Muertos – День мертвих. У цей час вшановують пам’ять померлих близьких, створюючи вівтарі з квітами та свічками. В Англії 5 листопада відзначають День Гая Фокса, влаштовуючи багаття та феєрверки. У Німеччині любителі Гелловіну їдуть до замку Франкенштейна, який знаходиться в місті Дармштадт, щоб подивитися на привид господаря дому. У Китаї є своя версія Вечора усіх святих – Фестиваль голодних примар Teng Chieh, коли заведено шанувати добрих духів та уникати злих.
В Україні ж напередодні Дня всіх святих вшановують пам’ять тих, хто пожертвував своїм життям у національній боротьбі за свободу та суверенітет нашої держави.
Авторка: студентка 2 курсу ОП “Журналістика” ЧНУ ім. Богдана Хмельницького Владислава Слєсар
Менторка: редакторка сайту Олеся Зінченко
Матеріал підготовлено в межах проєкту «Інноваційні підходи до наукової та журналістської практики» від Чеської громадської організації «Асоціація з міжнародних питань», що реалізується за фінансової підтримки Програми Трансформаційної співпраці Міністерства закордонних справ Чеської Республіки
