Ігорю Родіну 63 роки, він із Києва. Чоловік досить енергійний, попри те, що три місяці тому йому зробили трансплантацію кісткового мозку. Пан Ігор говорить, що вже починає потроху повертатися до звичного життя, бо власне для цього й робив пересадку.

– Хороше самопочуття після трансплантації приходить поступово, – розповідає Ігор Родін. – Минуло три місяці після пересадки, а я вже кермую автівкою, скоро повернулися до походів у тир. Повертаюся до того життя, власне для якого й робили пересадку.

На лікування в чоловіка пішло три роки. Про свій діагноз дізнався в Києві. Потім його підтвердили й лікарі Туреччини. Але лікуватися чоловік вирішив саме в Черкаському онкоцентрі, у відділі гематології та трансплантації кісткового мозку.

– Тут дуже хороші умови, створено все для пацієнта. І головне, у мене є довіра до лікарів і я бачу результат, – говорить пан Ігор.

У липні цього року чоловікові провели трансплантацію кісткового мозку й зараз він відновлюється.

Донором став іноземець. Із ним можна буде зустрітися чи контактувати лише через два роки. Хоча пан Ігор зізнається, що дуже цікаво, хто ця людина.

– Спочатку Ігор Родін звернувся для проведення процедури екстракорпорального фотоферезу. На той час Черкаський онкоцентр був ледь не єдиним в Україні закладом, де проводили цю процедуру. Адже значна кількість пацієнтів їздили для цього закордон, – розповідає Богдан Скульський, завідувач блоку трансплантації відділу гематології та трансплантації кісткового мозку. – Тривалий час пацієнт після цієї процедури був у стані ремісії, та, на жаль, не завжди лікування допомагає назавжди. У пацієнта з’явилися ознаки прогресування захворювання. Паралельно із тим, що ми розпочали лікування наступною лінією терапії, йому запропонували провести трансплантацію кісткового мозку від донора. У Ігоря Родіна є брат і після додаткових обстежень стало зрозуміло, що він не є повністю сумісним донором. Тож ми розпочали з Українським реєстром кісткового мозку пошуку донорів за межами країни. Пацієнт певний етап дотрансплантаційного лікування проходив у Польщі й уже після його повернення повністю підготували до проведення пересадки. Трансплантацію виконали в липні цьогоріч. Зараз він прибуває на контрольні візити та аналізи щотижня. Хочу наголосити, що пацієнт себе почуває досить добре, на цей час маємо досить таки непогані результати.

Життєва історія Ігоря Родіна досить насичена. Він воював у зоні АТО/ООС у 2014–2016 та 2018–2019 роках. Служив у батальйоні «Донбас», 12 окремому мотопіхотному батальйоні, 72 бригаді «Чорних Запорожців». Долучився до війська добровольцем.

– На жаль, я вже поховав багатьох свої побратимів, адже після початку повномасштабної війни пішли на фронт усі, хто може воювати. Я сам вночі проти 25 лютого був у теробороні, але мене комісували за станом здоров’я, – ділиться пан Ігор. – Я не міг не піти тоді, адже думав, що росіяни будуть за два-три дні в Києві, як можна було сидіти вдома. Звісно що потім треба було приділити увагу своєму здоров’ю, їздити на процедури. Та й станом на початок повномасштабної війни мені був уже 61 рік.

За час своєї служби чоловік був і в полоні у ворога. Туди він потрапив у 2014 році під час виходу з Іловайського котла. Перебував там 4 місяці. Звільнили Ігоря Родіна під час великого обміну 26 грудня 2014 року. Тоді обміняли 146 українців, натомість віддали 225 росіян.

Попри всі життєві виклики та труднощі Ігор Родін ще й приділяє час творчому заняттю, він пише книги. Крім цього, є автором близько 50 статей.

– Маю три власні видання: дві монографії із воєнної історії і автобіографічну книжку. Її назва «Батальйон «Донбас». Записки добровольця». Спочатку книга вийшла російською, але згодом її переклали українською, дещо доповнили, – ділиться пан Ігор.

До служби у Збройних силах України чоловік працював водієм таксі та маршрутки, але на вихідних відвідував Національну бібліотеку України імені Вернадського та працював за комп’ютером, над виданнями.