Радіо «На хвилі Корсуня» мовить на частоті 104.8 FM ось уже понад 11 років. Це було перше FM–радіо районного значення на Черкащині. Нині – це авторитетне та відоме в регіоні ЗМІ, яке попри виклики, зміни й реформування ставало лише кращим, адаптувалося та розвивалося. Про шлях від заснування у 2011 році до сьогодення, про роботу під час повномасштабної війни та плани на майбутнє ми поговорили із директоркою радіо Галиною Добровольською.
– Пані Галино, розкажіть, про становлення радіо «На хвилі Корсуня».
– Нашому радіо вже 13 років. Воно створене 2011 року на заміну депресивному дротовому радіо, що на той час було «убите» неувагою влади та оператора надання цих послуг. У тодішньому Корсунь-Шевченківському районі, крім газети, не було інших медіа. От районна рада вирішила створити свого мовника. На той час FM-мовників місцевого значення на Черкащині взагалі не було, мовило лише обласне радіо «Рось». Тож організаційну стежку торували ми самі. Це було непросто без дорожньої карти, перевіреного алгоритму дій, без подібного досвіду колег. Мені як керівникові доводилося вивчати чинне законодавство, шукати специфічні комп’ютерні програми, навчати особливостям радіомонтажу людей, які погодилися працювати спочатку на волонтерських умовах. Спершу ми отримали ліцензію на дротове мовлення. У нас було 15 хвилин щодня на каналі УР-1 о 6:45. Ліцензію на цілодобове ФМ-мовлення отримали в лютому 2013 року, перші радіопрограми на 104,8 ФМ прозвучали в серпні 2013. На той час районна влада профінансувала нам закупівлю обладнання, а на оплату праці, сплату податків, поточні витрати, на розвиток ми мали заробляти самі. Оскільки становлення «На хвилі Корсуня» припало на період Революції Гідності й початок російсько-української війни, нам було дуже непросто. Але земляки дуже зраділи появі свого власного ФМ-радіо, розуміли його важливість, у нас з’явилися замовники вітань, рекламодавці. Я дуже хотіла, щоб корсунська радіостанція вирізнялася в радіопросторі, тож родзинкою нашого музичного наповнення стали пісні місцевих авторів, виконавців. Ми швидко відмовилися від російської музики. Ще до запровадження мовних квот у 2017 році, коли законодавча вимога для радіостанцій була 35% україномовних пісень в добовому мовленні, у нас вже декілька років було 75 %, а решта – іншомовні, але принципово не російські. А ще у нас багато авторських програм, які створюємо у співпраці з талановитими людьми нашого краю. Це і розповіді про місцеві особистості, і цікаве з біографії видатних українців, й філософські бесіди, й аналітика подій, поради психолога, радіоподорожі, історичні екскурси. У нас дуже цікаве радіо.
Знаєте… Коли 2015 року стартував національний проєкт перетворення дротових мовників на FM-мовлення громад, то ми вже цей шлях пройшли. І я по-доброму заздрила колегам, що їх держава веде за руку там, де нам довелося йти по бездоріжжю самотужки. Але труднощі загартовують! І коли в 2020 році у результаті укрупнення районів відбулася зміна засновника, то Корсунь-Шевченківська міська рада отримала від районної розкручене і дуже авторитетне у своєму регіоні медіа.
– За цей період із якими складнощами стикалися?
– Під час пандемії коронавірусу для нас почалася подвійна криза. По-перше, дуже зменшилися фінансові надходження. Редакція ж – комунальне підприємство, і ми самі заробляли платними послугами за рекламу, оголошення, музичні вітання, іміджеві матеріали. Коронакриза дуже боляче вдарила по економіці, особливо по малому бізнесу. А це наші головні замовники. Отож, рекламодавців у нас одразу не стало. По-друге, того року відбулася реформа децентралізації: Корсунь-Шевченківська районна рада була ліквідована, і, як я вже казала, нашим власником стала міська рада. І тоді, щоб краще розуміти процеси місцевої влади зсередини, бачити процеси перетворення нашої громади та розвитку під час реформи децентралізації, компетенто це висвітлювати, я пішла в депутати. В новому депкорпусі міськради я потрапила в опозицію, будучи керівником комунального мовника. В усі часи я відстоювала законність будь-яких рішень, а корсунська каденція депутатів восьмого скликання розпочалася з сумнівної активності. Наприклад, необґрунтовано було усунуто з посади міського голову. Наше радіо це висвітлювало, з коментарями незалежних експертів. Це дуже не сподобалося депутатській більшості. З нами не уклали угоди на висвітлення діяльності міської ради, як раніше було з районною владою, а це була четверта частина річних надходжень. І з того часу почали наростати борги.
Отримавши дорогоцінний дар у вигляді розкрученого самостійного мовника, який у кризовий період просто потребував підтримки засновника, в 2020-2021 роках сам же засновник нас мало не знищив. Зі мною особисто депутати більшості почали зводити рахунки, затримували фінансування – навіть тих програм, що вже були ухвалені. Але все це припинилося після початку повномасштабного вторгнення. Всі чвари розчинилися у форсмажорі війни, депутатська більшість в раді переформатувалася, всі дії були злагоджені, спрямовані на підтримку ЗСУ та перемогу України. В міській раді оцінили важливість власного мовника: радіо «На хвилі Корсуня» – вагома частина системи оповіщення. Саме по радіо звучали перші сигнали повітряної тривоги, важливі звернення до громади від перших осіб держави, від керівництва області, корсунського краю. Крім того, дуже важлива наша просвітницько-мотиваційна робота. Слухачі схвально відгукуються на історичні, пізнавальні програми, їм дуже важливо чути рідні голоси, новини з вуст тих, кого вони знають особисто. Саме у цей важкий час і ми, журналісти, відчули неймовірну силу зворотного зв’язку з аудиторією. Відбулися неймовірні речі: в час великої загрози, отримавши потужний фідбек від земляків, весь колектив ніби на другому диханні почав працювати з ще більшою віддачею. А з засновником – міською радою – також налагодилася конструктивна робота.
Попри це є дуже неприємний осад у вигляді діяльності одного з очільників колишнього «довоєнного» деструктиву. Голова депутатської групи «Майбутнє місту» Віталій Сторожук, який до великої війни задавав в раді зневажливий та маніпулятивний тон, запустив цілу кампанію з мого звільнення, – після повномасштабного вторгнення десь на півроку зник з міста. Але, повернувшись та зрозумівши, що в раді втратив вплив, розгорнув так звану блогерську діяльність. У мережі фейсбук він робить заяви, оприлюднює звинувачення, які потребують аналізу та перевірки. Та частіше це сенсації, як кажуть, висмоктані з пальця. Ми, журналісти, розуміючи важливість збалансованого подання інформації, продовжуємо висвітлювати життя громади та її проблеми відповідно до професійних стандартів. Однак конкурувати в публічному просторі з інформаційною непорядністю, грубою маніпуляцією на чутливих темах, коли градус напруги війною в суспільстві зашкалює, не так і просто. Та й не хочеться, відверто кажучи. Тож ми далі просто робимо якісно свою роботу, а в контексті згаданого єдине сподівання на медіаграмотність земляків.
– Що в роботі радіо змінилося після повномасштабного вторгнення?
– Я неймовірна вдячна своїм колегам за стійкість, самопожертву, розуміння ситуації, адже колектив у нас майже не змінився. На початку було складно, були затримки із виплатами заробітної плати, як зрештою і в багатьох тоді. Але ніхто не залишив роботу, і штатні працівники, й громадські ведучі працюють на повну силу. Новини місцеві на рідному радіо – незмінний і звичний атрибут місцевого інформаційного простору.
Хоча наповнення радіо таки змінилося: з’явилося дуже багато інформації про волонтерські збори, про діяльність волонтерів саме в нашій громаді. Щоразу, коли виходить матеріал про ту чи іншу ініціативу, нам повідомляють, що зростає кількість донатів. Це не може не радувати.
Ще до повномасштабної війни в нас було досить багато просвітницького контенту, спрямованого на формування національної свідомості. Створюємо такі програми у співдії з ведучими-волонтерами. Уже другий рік поспіль виходить програма «Вікно в минуле» із кандидатом історичних наук Станіславом Степенькіним. Це випуски про ту історію України, якої не вчили люди, котрі народилися в радянському союзі, в той час ходили до школи. Дуже подобається нашим слухачам ця програма. Олена Кавандіна, працівниця міської публічної бібліотеки, в програмі «Книгосвіт» розповідає про постаті, визначні для вітчизняної літератури, історії, мистецтва, науки. Ще є така поважна ведуча Світлана Дремлюк, ветеранка педагогічної праці. Вона веде передачу «Життєві перехрестя»: міркування на гострі теми. Є ще програми «Глибини свідомості» психологині Олени Шайдюк, «А чи знаєте ви» Світлани Бенеди, «Музичне кафе» Лариси Кондратьєвої, «Подорож на вікенд» Ірини Коваленко. Звучать в етері «Радіочитальні» твори місцевих авторів з ведучою Лідією Савченко. Ці програми – окраса і особливість етерів рідного радіо «На хвилі Корсуня».
Найстрашніше те, що в нас з’явилися репортажі з поховань наших воїнів… Ми даємо повний запис із церемонії прощання. І люди слухають… Я розумію, що це потрібно. Зараз роблю серію програм із нашими військовими безпосередньо із фронту. Загалом потрібно більше говорити про наших захисників. Також ми пропагуємо та підтримуємо Православну Церкву України, розповідаємо про перехід релігійних громад до української церкви. За підтримку цього руху я маю важливу для мене відзнаку: Подяку від Іоана Яременка – митрополита Черкаського і Чигиринського, голови Синодального управління військового духовенства ПЦУ. Дуже дорожу та ціную її, для мене вона – одна з найвагоміших.
– Що вас надихає у роботі?
– Ви знаєте, це відгуки наших слухачів. Їх багато схвальних, і це мотивує працювати ще краще. Йшла одного дня на роботу, гукає мені жіночка із балкону: «Галино Яківно, хочу подякувати за вашу найголовнішу передачу». Я зупинилася, цікаво стало, за яку ж. Вона говорить: «За вашу передачу: відбій повітряної тривоги». Якщо в громаді звучить сигнал-оповіщення про повітряну тривогу, то відбій гучномовці не дають. Ми ж на радіо оголошуємо про відбій. А ви ж мусите розуміти, що смартфонами користуються далеко не всі. І наскільки ж люди чекають того відбою тривоги… Я цей відгук з-поміж інших не менш яскравих запам’ятаю назавжди.
– Розкажіть про ваші професійні плани: що б вам хотілося на радіо?
– Місцеве радіо ніколи не було й не буде прибутковим. Закон України «Про медіа» вирівняв трохи цю ситуацію, зобов’язав місцеві ради фінансувати регіональні ЗМІ. Зараз ми в процесі перетворення на незалежне публічне медіа. Я пройшла так багато складних етапів становлення радіо «На хвилі Корсуня», що просто не можу дозволити, щоб воно замовкло. Законодавством передбачено багато змін, але ми до них готові і все зможемо. Бо наше рідне корсунське радіо унікальне і своїми передачами, у нас є пісні місцевих виконавців: наші корсунські таланти «На хвилі Корсуня» гучно звучать набагато далі умовних кордонів громади. Тому все, що від мене особисто залежатиме, щоб зберегти цього мовника, я зроблю. Адже вже не раз із колегами ми робили, здавалося б, неможливе для нашого медіа, для наших слухачів, для нашого краю.
Спілкувалася Олеся Зінченко
