Слідчий Уманського райуправління поліції Володимир Сідлецький із листопада 2022 року ніс службу в складі зведеного загону на Херсонщині. Документував злочини російських військовослужбовців, виявляв місця захоронення, утримання та катування людей, викривав колаборантів. Під час проведення таких заходів поліцейський натрапив на мінну пастку й отримав тяжке поранення. Володимир втратив зір, але не втратив силу духу.

У 2020 році Володимир закінчив Національну академію внутрішніх справ та почав працювати в Уманському райуправлінні поліції. На службі колеги захоплювалися його відданістю, а друзі знали: якщо на когось можна покластися, то це на Володимира.

У листопаді 2022 року Володимир поїхав у відрядження до Херсонської області, щойно звільненої від окупантів.

На деокупованій території він, разом із колегами, проводив стабілізаційні заходи: документували злочини російських військовослужбовців, виявляли місця захоронення, утримання та катування людей, викривали колаборантів, вилучали зброю і боєприпаси, розміновували населені пункти та позиції ворога.

Завдання були надзвичайно важливими: відновити правопорядок, захистити мирних жителів, знайти докази воєнних злочинів. Та війна завжди залишає сліди – і не лише в серцях тих, хто її переживає, а й у землі.

7 грудня вибух зруйнував звичний світ Володимира. Разом із товаришами він підірвався на мінному каскаді. Смерть забрала сімох його побратимів, а сам Володимир отримав важкі травми, серед яких – повна втрата зору.

«Я осліп миттєво, – згадує він. – Темрява оповила мене, але найболючіше було чути крики друзів і знати, що нічим не можу їм допомогти».

Його шлях до лікарні був довгим і сповненим болю, але навіть тоді він не дозволив собі впасти духом. У найважчі моменти поряд була його дружина Аліна. Її підтримка стала тим світлом, яке не дозволило Володимиру зануритися у відчай.

«Я була з ним від першого дня й знала, що головне – це тримати його за руку. Ми пережили багато, та любов є сильніша за будь-які труднощі», – каже Аліна.

Їхня спільна боротьба триває й досі. Володимир проходить реабілітацію, вчиться жити в новій реальності, але найголовніше – він не зламався. Попри травми, Володимир не залишив свою місію – допомагати іншим. Він долучився до волонтерського руху, знаходить сенс у підтримці тих, хто також постраждав від війни.

«Я втратив зір, але бачу більше, ніж будь-коли. Я бачу серцем», – говорить він.

Для Володимира головне – залишатися людиною, яка дає надію. Його історія – це нагадування про те, що навіть у найгустішій темряві є місце для світла, що ніколи не згасне.

 

За інформацією пресслужби ГУНП України в Черкаській області

 

Більше новин у нашому телеграм-каналі − https://t.me/novadoba