Від початку повномасштабного вторгнення спостерігається тенденція до збільшення осіб із порушенням зору в Україні. За даними НЗСУ, якщо в 2021 році кількість осіб із втратою або погіршенням зору нараховувала 17 478 осіб, у 2022-му зросла до 19 551. І лише за 7 місяців 2023 року лікарі вже засвідчили понад 19 тисяч таких діагнозів, що вже більше, ніж за весь 2022-й рік.
Організація, що опікується незрячими та слабозорими людьми, – УТОС була створена з метою адаптації, реабілітації та інтеграції в суспільство людей із порушенням зору, а також для об’єднання незрячих людей та надання їм підтримки. Товариство активно захищає права та інтереси своїх членів на всіх рівнях, від місцевого до державного. УТОС організовує різноманітні програми та заходи, спрямовані на розвиток навичок самообслуговування, професійну підготовку та соціальну адаптацію людей з порушеннями зору, товариство сприяє інтеграції людей із порушеннями зору в усі сфери суспільного життя, пропагує інклюзивність та рівні можливості. Організація також допомагає об’єднуватися людям із порушеннями зору, надаючи їм можливість спілкуватися, обмінюватися досвідом та підтримувати один одного.
Очільниця Черкаської обласної та міської організацій УТОС Алла Козлова розповідає, що ще до повномасштабної вторгнення фінансування від держави припинилося.
– Нині фактично УТОС залишився без підтримки. Частково отримуємо кошти від нашого центрального управління. Та цього вистачає лише на сплату комунальних, купівлю елементарних канцтоварів. Ми планували робити мітинги в 2021 році, щоб привернути увагу до нашої проблеми та повернути фінансування від держави для УТОС. Тоді Міністерство пообіцяло, що виділить кошти, але ми залишилися за бортом, загнані в глухий кут просто на виживання, – ділиться пані Алла. – Під час повномасштабного вторгнення кількість незрячих людей у Черкасах зросла до 800 людей. На сьогодні в черкаському УТОС є 13 осіб, які втратили зір на фронті. У них досить важкий психологічний стан, люди потребують моральної і фізичної підтримки. УТОС – це єдиний ресурс адаптації незрячих в країні.
Усім охочим людям черкаський УТОС надає змогу навчатися та працювати на своєму спеціалізованому підприємстві для людей із порушенням зору. Тут навчають від наливання води, приготування кави, як запалити плиту, застебнути сорочку, як ходити та орієнтуватися в просторі, тобто всім навичкам життя.
Раніше спецпроєкти УТОСу працювали на державних замовленнях, на більш сталих програмах: виробництво мила, туалетного паперу, мийних засобів, ганчірок і т.д.
– До кінця цього року наша організаціє ще має податкову пільгу, але з початком нового 2025 року вона буде недійсна. Тож ми просимо про співпрацю і закупівлю продукції на виробництві УТОС задля збереження робочих місць людей із інвалідністю, – наголошує Алла Козлова.
Також пані Алла наголосила на складності підтримки людей, які зневірились в житті через втрату зору.
– Складно реінтегрувати тих, хто втратив зір. Ці люди досить часто гублять жагу до життя, впадають у депресивні стани. І лише, коли вони приходять в УТОС, розуміють, що не одні, що люди змінюють своє життя, знаходять сенс, заняття, вони починають хотіти жити, щось робити. Одне врятоване людське життя – це дуже добре, але коли ти повертаєш до життя людей, які знаходяться у прірві, після того, як втратили зір, це взагалі неймовірні відчуття, – говорить очільниця організації. – До мене прийшов один хлопець, він утратив зір. Узагалі був не контактний, навіть хотів покінчити життя самогубством, так йому було складно. Я намагалася усіма способами допомогти. Казала, ти втратив зір, але ти не спілий, бо бачиш душею, серцем, відчуттями. А є люди зрячі, але сліпі. Ми з ним училися бачити по-новому. Зараз він працює в міжнародній компанії, має дружину, досить успішна людина. І я надзвичайно щаслива за нього. Він прийшов до нас у потрібний момент, повірив у свої сили, можливості й усе вийшло чудово. І таких прикладів досить багато.
Ще однією проблемою, із якою стикають незрячі та з порушеннями зору люди, це те, що місто майже не облаштоване належно для пересування.
Олена Гавриш, директорка благодійного фонду «Родина ЛГ» розповідає, що Черкаси майже недоступні для осіб із порушеннями зору.
– Ми працюємо з УТОС та з іншими громадськими організаціями для покращення цього напрямку. Наприклад, розміщення додаткових сигналів на світлофорах, озвучених перехресть у місті та багато іншого. Ми самі змінюємо, не чекаємо поки хтось прийде і це нам зробить, – говорить пані Олена.
Також керівниця УТОСу Алла Козлова зазначає, що в Черкасах дуже багато проблем із доступністю, але їх усі можна вирішити.
– Скажімо, маркування сходів у магазинах, аптеках. Це не складно пофарбувати сходи жовтим чи ж приклеїти стрічку. А людям із порушеннями зору буде набагато легше пересуватися. Далі – у темну пору доби для людей із порушеннями зору місто взагалі не доступне. Поясню чому. Ліхтарі хоч і світять, але високо, світло жовте, а потрібне біле, що спрямоване вниз. Тактильна плитка – це дуже добре, але не так локаційно як у нас, вона не несе ніякої інформації. Вона має вести, наприклад, від зупинки до ЦНАПу, лікарні, соцзахисту і так далі. Також велика проблема з доступністю транспорту в Черкасах, дуже складно людям із порушеннями зору орієнтуватися, що то за номер тролейбуса чи маршрутки, проблемно із озвученнями зупинок, в ідеалі взагалі повинні озвучувати і який це номер маршруту. Щоб люди незрячі могли розуміти, що за транспорт приїжджає. Ми дуже багато описували, коли подавали документи на комітет доступності: і маркування кабінетів у лікарнях, освітлення, тактильна плитка і багато іншого. Це те, елементарне, що можна зробити без спрямування великої кількості коштів і сил. Працювати є над чим і дуже багато, ми спрямовуємо всі сили, щоб нас почули, щоб нам допомогти вільно пересуватися в нашому місті, відчувати всі переваги доступності, – наголошує пані Алла.
Ситуація із доступністю інфраструктури для людей із порушеннями зору в Україні та й на Черкащині зокрема, є складною, але не безвихідною. Завдяки спільним зусиллям держави, громадських організацій та міжнародних партнерів можна створити більш інклюзивне суспільство, в якому кожна людина матиме рівні можливості.
– Люди з порушеннями зору – повноцінні члени суспільства, які потребують допомоги як суспільства, так і місцевої влади задля забезпечення необхідними ресурсами для пересування в місті та закладах, – говорить пані Алла.
Авторка – Вікторія Коваль, студентка 3-го курсу «Реклама та PR у медіагалузі»
Менторка – Олеся Зінченко
Матеріал підготовлено в межах проєкту «Інноваційні підходи до наукової та журналістської практики» від Чеської громадської організації «Асоціація з міжнародних питань», що реалізується за фінансової підтримки Програми Трансформаційної співпраці Міністерства закордонних справ Чеської Республіки
