Тисячі справ та доль – селян, колгоспників, учителів, робітників, кожна з яких уміщується на кількох сторінках паперу, написи якого не змінилися й донині. Незаконні звинувачення у націоналізмі, сумнівні свідчення, брехливі докази і, врешті, вердикт – заслання або ж розстріл. Усе це про справи столітньої давнини незаконно репресованих українців, розповідає директорка Державного архіву Черкаської області Тетяна Клименко.

В установі триває інформаційно-пошуковий проєкт під назвою «Український мартиролог ХХ століття». Він започаткований Державною архівною службою ще в 1989 році. І заявлений у Міжнародній раді архівів, як частина великого міжнародного проєкту «ЮНЕСКО» зі створення електронної енциклопедії про порушення прав людини.

«Більш активної бази та системного характеру наша робота набула з 2019 року. Ми розпочали зведення бази даних наших документів, які ми вже оцифрували, відсканували й наповнювали в загальну державну базу даних. Зараз підводимо підсумки 2024 року про проведену роботу. І ми активно наповнювали базу даних «Український мартиролог». Це документи про безпідставно засуджених наших краян. Оцифрували понад 2000 справ: 2236 справ про людей, які містять інформацію про постраждалих, незаконно репресованих, базу даних архівослідчих документів кримінальних справ із 1920-х років по 1991 рік», – розповідає Тетяна Клименко.

Інформація про репресованих людей складається з таких елементів, як прізвище, ім’я, по-батькові, роки життя, деякі інформаційні матеріали з архівослідчої справи і посилання на архівні шифри, де зберігаються документи. Таку інформацію працівники архіву надсилають на офіційний архівний портал Державної архівної служби. Він єдиний для всіх областей та користувачів:

«На цьому порталі дослідники та всі охочі можуть ознайомитися з матеріалами справи. Тобто ці всі документи, інформація про незаконно репресованих людей, які постраждали в цей період, у період тоталітарного режиму, сталінського тоталітарного режиму, зберігаються на архівному порталі Державної архівної служби. Усі, хто бажає, можуть зайти на портал Державної архівної служби, до розділу «Український мартиролог ХХ століття».

Знайти потрібне прізвище репресованого бранця зовсім не складно, показує начальниця відділу забезпечення збереженості обліку та довідкового апарату черкаського архіву Ольга Пурис. Нові прізвища додаються до електронного каталогу щокварталу. Фахівчиня каже, переглядаючи справи засуджених не можна зробити акцент на певний вік чи певні професії. Адже серед бранців люди як і зовсім юні.

«Різні долі, різні справи…Те, що мене найбільше вразило, що ось із цих карток, інформацію з яких я вношу до електронної бази (тут десь людей 70–80) майже всі були розстріляні: вчителі, члени колгоспу – прості люди», – розповіла Ольга Пурис.

Усі справи репресованих зберігаються у архівному сховищі. Головний спеціаліст відділу використання інформації документів Людмила Матус – одна із тих, кому доводиться першій познайомитися з долею того чи іншого засудженого, знову розгорнути старий папір, чорнило якого так легко вирішило майбутнє якогось селянина, майстра, батька, сина…

«До мене передають самі заяви, у яких люди хочуть або замовляють виготовити архівні довідки, або ж багато прохань надходить виготовити сканкопії самої кримінальної справи. Такі запити почастішали», – зізнається пані Людмила.

Серед стосів папок та картонних коробок можна натрапити на краян із різних куточків Черкащини. Сховище – це серце архіву, розповідає Людмила Степанівна, а кримінальні справи засуджених користуються великим попитом. Певно, що відвідувачами керує жага правди та пізнання істини про свій рід, чи край:

«Дуже багато людей хочуть дізнатися про своїх ближніх, про свою рідню. Інколи навіть завдяки кримінальним справам проводяться деякі моменти генеалогічного дослідження, тому що в анкетах арештованих буває дуже часто інформація на членів сім’ї під час арешту обвинуваченої особи».

На початку 90-х – у роки розпаду радянського союзу справи бранців до Державного архіву передало управління Служби безпеки України в Черкаській області:

«І ми фактично вже отримали їх підшиті, єдине, що в нас вони були складені в коробки. Вони прошифровані, оцифровані й уже тепер зберігаються і використовуються».

Оригінал справи має тверду картонну обкладинку, титульний аркуш, перелік тих документів, які різнився і склад документів:

«Спочатку, як правило, йдуть постанови на те, що заведено в кримінальну справу і починає вестися слідство. Далі – постанова на арешт людини і на проведення обшуку в неї при арешті».

Серед більшості справ, розповідає Людмила Степанівна, переважають звичайні селяни та колгоспники. Утім, можна натрапити на представників інтелігенції, поляків, німців, які й зазнавали переслідувань за через свою національність.

«Їм вигадували, буцімто вони брали участь у повстанських організаціях, які велися проти уряду й усього такого подібного. А от якщо людина мала родичів за кордоном – приписували звʼязок із іноземною розвідкою. Хоча, як правило, усе це було далеким від дійсності. Людей обмовляли навмисне, ні за що ламали їхні долі», – пояснює працівниця архівного сховища.

Гортаючи сторінки справи, завжди цікаво натрапити на фото звинувачених, вдивлятися у їхні обличчя, уявляти, що людина могла відчувати в ту мить, розповідає пані Людмила. Такі фотографії теж оцифровуються:

«Фотографії теж вносимо до державної бази «Мартиролог ХХ століття» для того, щоб люди могли отримати повну інформацію про тих людей, чиї кримінальні справи зберігаються у нас».

Робота продовжується, говорять працівники архіву. Усе – аби якомога більше людей могли дізнатися правду про своїх незаконно засуджених рідних або ж розповісти про це майбутнім поколінням.

 

Слава Ярова