Чому залишилось так мало давніх різдвяних «звізд», скільки насправді мало бути на них променів, чи є вкраденою п’ятикутна радянська зірка і як за допомогою традиційної української «звізди» можна звести рахунки зі зрадниками та колаборантами на окупованих територіях — про це й ще багато чого невідомого та цікавого розповіла відвідувачам Галереї народного мистецтва України відома черкаська майстриня та дослідниця традицій і етніки українців Лідія Солодар.
У Галереї народного мистецтва України напередодні різдвяних та новорічних свят завжди панує особливо піднесена атмосфера. На фоні святкової та традиційної на цю пору року виставки робіт від членів Черкаського осередку Національної спілки народних майстрів України відбуваються традиційні майстер-класи з виготовлення новорічних сувенірів у народній традиції. Цього року митці разом із всіма охочими відтворюють ще й традиції створення Дідуха, солом’яних павуків та різдвяних «звізд» у межах спілчанського проєкту «Різдвяне перевесло». Прикметно, що майстер-класи несуть не лише практичну функцію, а й супроводжуються цікавими розповідями-лекціями, що ґрунтуються на великій особистій дослідницькій роботі майстрів. Так, відома черкаська педагогиня та майстриня народного мистецтва Лідія Солодар провела один із таких унікальних пізнавальних уроків, щедро поділившись своїми знаннями щодо походження та створення в різних регіонах країни Різдвяних звізд.
«Звізда» – головний атрибут Різдва
«Саме звізда, а не зірка», – наголошує Лідія Солодар на початку нашого занурення в глибини різдвяних традицій. Пані Лідія, до речі, написала вже цілу книгу про різдвяні «звізди», яку, на жаль, поки що не вдалося видати за браком коштів. Сподіваємось, що ця праця незабаром побачить світ та стане справжнім бестселером для всіх, хто цікавиться нашими традиціями та зберігає українську ідентичність.
Власне «звізда» є традиційним атрибутом обряду колядування на Різдво. Вона символізує «Вифліємську зірку», яка з’явилася на небі в час чудесного народження Ісуса Христа. Зірка, що засяяла на небі, сповістила про цю подію. І саме завдяки цій яскравій зорі знайшли дитятко три царі, які поклонилися Спасителю світу першими. Тому із «звіздою» ходять колядники ввечері напередодні Різдва.
У давній, народній традиції «звізда» також означала символи Сонця та світла. Він зустрічається з давніх-давен у писанках, вишивці, витинанці, різьбленні. Дослідники припускають, що зі «звіздами» люди ходили ще за язичництва, коли святкували народження Коляди. Коли носили зірку, то знаменували народження Сонця. Між іншим, за словами Лідії Солодар, «звізди»-зірки виготовляли не лише на Львівщині, а й на Черкащині, Сумщині, Харківщині й навіть на Кубані, де й досі проживає 90 % українців.
Лідія Солодар досліджує традицію створення колядницьких «звізд» уже дев’ять років. За її словами, цей термін дозволяє розповідати про різдвяні «звізди» багато досі невідомого загалу.
– Почалося моє захоплення колядницькими різдвяними «звіздами», коли поїхала до Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара» у Київ. Там, здається, тоді влаштовували українські вечорниці. Навіть, точніше, – весілля. Це був кінець листопада-початок грудня. Зібралися гуртом самодіяльні колективи та театральні гуртки з різних куточків України. Власне й показували всім постановки весіль такими, якими вони є в різних регіонах країни і за всіма можливими регіональними традиціями, що святкувались після посту. Тоді паралельно до цього великого видовищного обрядового дійства проводив свій майстер-клас Богдан Новак, відомий майстер із Львівщини, – пригадує пані Лідія. – Він, до речі, є переселенцем із Польщі. Бо його родину та майже всіх родичів, а точніше, – людей цілого села, примусово переселили ще під час проведення операції «Вісла»… з території Польщі на Львівщину. Він знає цю історію з переказів батьків, адже коли відбувались ці події, він був ще в пелюшках. Людей фактично викинули посеред поля і вони мусили шукати собі прихисток. Його родина разом із односельцями прибрели до Дублян. Там і заселились у хати тих поляків, яких у свою чергу змусили відправитись до Польщі. Але в цій важкій історії найціннішим є те, що разом із переселенцями «приїхала» і традиція з виготовлення «звізд». Причому саме отаких – величезних, об’ємних, Мацьківських «звізд», які нині віднесено до нематеріальної спадщини України.
Богдан Новак, родом із Надсяння, яке вважається етнічною українською землею. Він є унікальним майстром, який не лише навчився сам робити «звізди», перейнявши знання від прадіда-діда та звіздарів-родичів, навчає інших цій науці, але ще є невтомним пошуковцем та реставратором традиційних різдвяних атрибутів. Його приклад взяла й собі на замітку Лідія Солодар. Вона свого часу організувала цілу експедицію на Львівщину. Зібрала унікальний матеріал про велику історію різдвяних «звізд», поширення їх по Україні, про технологію їхнього виготовлення та замальовки «звізд» із різних регіонів країни. Весь цей дослідницький скарб ліг в основу надзвичайно цінної авторської книги.
Мацьківська «звізда» як першооснова
Для Мацківської «звізди» характерна особлива об’ємність та наявність променів. Кожен промінь виходив із чотирьох патичок. У цієї «звізди» є живіт (вона така пузата). Є також «роги» (промені) і нога (держак), аби ця звізда могла за потреби стояти. Мацьківська «звізда» – величезна та важка, тому її перевозили возом. Утім, вона рухома – один ряд обертається в один бік, а інший – у зворотному. До речі, для дітей виготовляли найпростіші «звізди» такими, що не оберталися.
Із чого виготовляли «звізди» ?
Як розповіла майстриня, традиційно різдвяні «звізди» робили з дерева. Звізди, створені за технологіями предків, завжди були об’ємними. В основі їхньої конструкції було звичайне кухонне сито. Або ж майстри спеціально виварювали дубові смужки, які накручувались на металеві кільця. Важливо було мати об’ємну круглу основу, до якої чіпляли промені. Їх формували з паличок, що закріплювались на отворах. Потім обклеювали конструкцію папером та прикрашали стрічками. Папір спеціально промащували для того, щоб зробити його тоншим, і щоб через нього було видно світло свічки, яка встановлювалась всередині кола «сита». Бувало, завдяки магічному світлу свічок «звізди» майстри виготовляли за принципом «театру тіней»… із фігурками, які рухались та зображали вертеп.
Чому сьогодні майже не побачити старовинних «звізд»?
Причина того, що більшість старовинних «звізд» не зберіглася, в натуральності та відповідно крихкості тих матеріалів, із яких їх виготовляли. Їхнє оздоблення обклеювали клейстером, а папір, схожий на аналог кальки змащували олією або смальцем. Зрозуміло, якщо така звізда зберігалася від Різдва до Різдва десь на закинутому горищі, то мала всі шанси постраждати від гризунів. У давнину до того ж свято вірили, що можна закінчувати колядування, лише в якійсь порожній, закинутій хатині, щоб не наврочити на добрих людей біду.
– До речі, ці давні забобони можна використати сьогодні, якщо є бажання помститися зрадникам на окупованих територіях, – жартує пані Лідія. – Варто лише прийти до їхньої оселі колядувати та залишити там «звізду».
Інша причина, чому так мало «звізд» дійшло до нашого часу, криється в тому, що зазвичай на Різдво Івана Предтечі, наприкінці різдвяних свят, хлопці мали традицію біля церкви ту «звізду» розбивати. Вірили в те, що хто вхопить собі її найбільшу частинку, той першим одружиться та буде мати добробут в родині. Звісно, ніхто тоді не думав, ані про етнографів, які досліджуватимуть традицію створення «звізд», ані про колекціонерів, ані про музейників, які сьогодні збирають артефакти буквально по крихтах.
«Звізда» – український символ
Лідія Солодар розповіла, що насправді географія нашої традиційної української різдвяної зірки «Від Сяну до Дону». Так, наприклад, маємо історію колядника Марка Залізняка, який ще сто років тому змайстрував різдвяну «звізду» на Донеччині. Наколядувавши грошей, він, десятирічний хлопчина, купив собі фотоапарат і зробив перше «селфі» зі «звіздою». Пізніше він стане видатним фотохудожником, який зафіксує на своїх світлинах злочини Голодомору. Завдяки йому і його фото ми можемо стверджувати, що на землях Донеччини здавна жили етнічні українці, які говорили українською та шанували українські традиції.
Хитрі маніпуляції із п’ятикутними «звіздами» та скільки променів насправді повинна мати традиційна «звізда»
Лідія Солодар стверджує, що кількість рогів-променів та їхня довжина різнилась у залежності від традицій того чи іншого регіону. Проте їх могло бути від 4 до 52.
П’ятикутна зірка в християнстві символізувала п’ять ран Христових. Втім, після того, як «совєтам» не вдалося зовсім викорінити традиції колядування, за які можна було й життя позбутися, то здається було вигадано хитрий хід. Створили зірку, яка символізувала б не символ народження Христа, а червону «зірку комунізму». Тоді колядували, маскуючись, із п’ятикутною зіркою, щоб уникнути покарання. Головне тут було не використати в оздоблені газети із зображенням Леніна та Сталіна. Проте головна хитрість полягала в тому, що винахідники ставили в середину «звізди» іконку та примудрялись таки дотриматись традицій попри утиски.
Міфи навколо «звізд»
– Перший міф говорить про те, що зазвичай «звізди» характерні лише для заходу України, – розтлумачує Лідія Солодар. – Насправді, якщо подивитись світлини та звернути увагу на записи етнографів від 18 століття, а мені вдалося дослідити ці унікальні джерела, то це не зовсім так. В одній із праць Крамаренка зазначається, що «звізди» робили там, де селились і жили етнічні українці. Зокрема, й на Кубані. «Звізди», які виготовлялись у тій місцині, також вважаються законно традиційно українськими. У залежності від регіону «звізди» різнились лише в деталях. Наприклад, у тому чи мала вона «живіт» або мала парну чи непарну кількість променів-рогів. Хоча насправді кількості променів та їхній парності великого значення не надавалось. До речі, наявність п’яти променів на різдвяній «звізді» до певного часу не асоціювалось із символікою радянської зірки.
Тетяна Євген’єва
