Заходить у магазин сувенірів дідусь. Старенький, із ковінькою. Обережно оминає вітрини, акуратно роздивляється дорогі речі. Бере до рук іграшкову сову, питає ціну і з сумом в очах каже: «Та ні, це дорого, дякую…» Опускає очі й прямує до виходу. Побачила це жінка, яка поряд купувала подаруночки, і каже: «Я Вам її подарую! Прийміть, будь ласка!»

Дідусь зашарівся, привітав усіх з прийдешнім Новим роком і кинувся навтьоки. Проте, добра жіночка вмовила його прийняти подарунок, сказавши, що відмовляти охочій людині і собі – гріх.
Для неї ці 60 гривень – не гроші, а для дідуся – ціла можливість подарувати онучці, онукові чи, зрештою, собі шматочок новорічного щастя.

Висновок дня: добро – поряд. Ми творимо його власними руками. Тож усе, власне, залежить від нас: бути добрими чи носити злобу в серці, безкорисливо ділитися любов’ю чи вимагати щось на заміну. Мабуть, для цього й існує ця передсвяткова метушня: щоб нагадати нам про речі, важливіші за буденність.