В інформаційний простір з православно-сєпарськоюгримасою почав всіляко лізти різний політичний люд, який ще вчора або був членом Партії регіонів, або поширював російські наративи, або бив поклони у московській церкві, або чіпляв на груди колорадські стрічки. Зрозуміло, вони вичекали війну і нумо – повертатися до звичної передвиборчої риторики. Але чому першими стали саме відверто проросійські елементи. От зверніть увагу, хто першим почав цю передвиборчу риторику. На державному рівні це – Юрій Бойко, колишній лідер ОПЗЖ і кандидат від Фірташа-Путіна, Дмитро Разумков, який до останнього принципово не спілкувався українською мовою та говорив про позитивне радянське надбання. На черкаському рівні першим вистрибнув з передвиборчими гаслами Віталій Войцехівський, який відомий своїм покровительством червоного ветеранського руху, поклонінням московській церкві, запопадливим ставленням до пострадянського минулого.
Питання – чому саме ці сили? Звісно, можна було б говорити, що чорти завжди починають першими. Але давайте бути критичними. Виходить так, що саме ця ніша – проросійська та прорадянська, ностальгуюча може бути незаповненою. До того ж, саме ця аудиторія може потребувати таких банальних і безсоромних методів комунікації. Їм важливі тези про нешкідливість радянського менталітету, їхня мова – «не все так однозначно», а їхні дії – «просто перестати стріляти».
Спробуйте людям, які воюють, або реально волонтерятьзараз заговорити про вибори чи взагалі про політику. В найпростішому варіанті – просто відвернуться. Але здебільшого можуть і навернути за хибні пріоритети. Бо зараз для країни і для таких як вони головне – захист Батьківщини. А вибори – справа десята.
Для таких як Бойко, Войцехівський, Разумков – вибори вже на часі. І це видно і з їх слів та їх дій. Але зверніть увагу більш ретельно на ці слова та дії. Про що вони?
Про «примирення», про «пріоритет соціально-економічного розвитку», «про почути Донбас» (або «почути ВПО»). Вони засуджують перейменування міст та вулиць, знесення памʼяток радянської спадщини та знову роздмухують мовне питання. Вкотре.
Звісно, для того щоби все це зайшло у свідомість людей з радянського зомбоящика, їх потрібно підгодувати – і свіжою локшиною, і, бажано, цілком конкретними продуктовими пакетами. Як це і роблять по старій добрій традиції всі ці «примирителі».
Але давайте тепер проаналізуємо, а які ж наслідки такої сміливості проросійських сил Бойка та Разумкова-Войцехівського?!
Вже очевидно, що ми знаходимося напередодні дуже конкретної спроби укладання перемирʼя. Торги будуть архіскладні для України. Наші вороги, друзі та умовні партнери будуть робити все, щоби розмити ступінь принциповості української позиції. Натомість, для досягнення позитивних результатів нам як ніколи потрібно бути консолідованими. І тут в ТІкТок залазить Бойко. А по кутках йому підспівують Разумкови, Войцехівські та Шевченки.
І от уже – «не все так однозначно». Виявляється є депутати, які думають і говорять так само як російські пропагандисти. Хтось прямо радикально, а хтось помірковано. Одні говорять про утиски російської мови і укрофашистів, інші соромʼязливо говорять про повагу до московської церкви і символів Великої вітчизняної.
Колись Єльцин в середині 90-х, звертаючись до своїх опричників сказав – «прокинувся, подумай, що ти зробив для України». І з цього почалась ідеологія «Руского міра». 20 років знадобилось, щоби пройти шлях від «вологих снів рашистів-маргіналів» до «прямої агресії країни «Z».
Ми наївно думали, що Буча, бомбардування Маріуполя, Сіверодонецька, Харкова – здійснило раз і назавжди щеплення від зарази «одного народу». Але ні. Експерти говорять, що цього разу, в найближчий виборчий цикл електоральний потенціал проросійських політичних сил не буде дуже великим. Проте вже потім, через одні вибори – цілком може відбутись відкат. Досвід Грузії, до речі, це підтверджує.
Тому нам, зводячи оборонні споруди вже на Дніпропетровщині, потрібно не махати рукою на проросійських маргіналів, а бити їх по руках. А краще і по інших частинах, щоби було зрозуміліше.
І зовсім на останок. Якщо ми розуміємо, що електоральна перспектива проросійських ностальгуючих проектів на цих виборах не буде значною, то чому в цю нішу лізуть такі як Войцехівський. І тут є дуже показовою думка експертів. Ця ніша є більш вільною для відверто зашкварних політиків, за якими іде шлєйф корупційних та репутаційних скандалів. Простіше кажучи цим виборцям не цікавим є, чому народний депутат Віталій Войцехівський відмазав свого сина від армії. Більше того, в їхніх очах це може сприйматись як достойний вчинок, тому що значна частина їх виборців – або свідомі ухилянти, або ностальгуючі пенсіонери. А щодо корупції, то в радянських та пострадянських традиціях політик який не вкрав – не повносправний. Всі крадуть.
Замість висновків. Одна з найгірших рис пересічного українця – здатність до компромісу. Спочатку нас через пошук компромісу позбавили мови, потім культури, потім історії. Зараз ціною компромісу може стати наша ідентичність. Давайте но відходити від такого способу мислення. Є ворог – треба його бити, не шукаючи компромісу. Інакше завтра будуть бити нас.
Автор: Володимир Валекжанін, громадський активіст
*партнерський матеріал
