Виставка унікальних листівок «Українська оселя на старій листівці», яка дає уяву про українське село минулого із фондів Музею Кобзаря, чекає на своїх відвідувачів. Її варто побачити, адже на ній представлено листівки у «дореволюційних» часових межах – від 1903 до 1916 року. Усі вони є лише часткою великої музейної колекції та представлені в чорно-білому та кольоровому виконанні.

В експозиції особливе місце займають старі листівки з репродукціями картин Тараса Шевченка, а також відомих художників тих часів — Г. Левченка, Є. Вржещ, С. Васильківського, Г. Світлицького, В. Зарубіна, Ф. Красицького, А. Монастирського. Це також і фотолистівки із серій «Малоросія», «Види Малоросії» та «Типи і види Малоросії».

Музейники зазначають, що хата для українців – не просто оселя, дім, де живуть. Це цілий окремий всесвіт. Тут народжуються, ростуть, міцнішають, одружуються. Тут і помирають. Бо так повелося для українців – побудувати дім означало не лише звести підмурок і створити місце для родового гнізда.

Українська хата приваблювала та надихала на творчість художників та фотографів. Саме своєю гармонією та особливою красою.

Особливу цінність несуть листівки з фотозображеннями документальними. Вони дають уяву про архітектуру українського села, дозволяють дослідникам вивчати конструкції самих помешкань та планування забудови в українців.

Образ української хати проходить через усю творчість Кобзаря. У Тараса Шевченка вона обов’язково «біла хата», під солом’яною стріхою, у вишневому садку, у гаю чи «під горою поміж вербами та над водою». Цей образ став символом України.

Про свою власну хатину мріяв Тарас Шевченко довгі роки на чужині, під час свого десятилітнього заслання. Історики свідчать, що було вже розроблено навіть проєкт такої хати на обраному Шевченком місці – між Каневом і Пекарями. Але не судилось. А нащадкам про те марення та мрію Кобзаря залишились його рядки: «А я так мало, небагато благав у Бога, тільки хату, одну хатиночку в гаю…».

Тетяна Євген’єва