Мистецтво завжди відбивало дійсність, пошук нових форм та ідей. У світі, де стандарти та шаблони часто обмежують творчість, художники знаходять натхнення у несподіваних місцях, перетворюючи звичайні речі на витвори мистецтва. Від класики до авангарду, від реалізму до абстракції — мистецтво постійно розвивається, запрошуючи нас до діалогу, роздумів та переосмислення світового устрою.
У майстерні артгалереї «Склад №5» — повністю робоча атмосфера. Кожен квадратний метр кімнати пронизаний творчістю: на стінах — об’ємні картини та полички зі скульптурами, на підлозі — безліч сировини для створення художніх експозицій: дерев’яні картинні рами, бруски, папір, вирізки з журналів, безліч дрібних деталей. На столі — тканина, шматки фанери, баночки фарби та пензлі. Подекуди на підлозі сохнуть новостворені вироби. Саме тут творить черкаський митець Олександр Шепеньков. Це друга його майстерня, перша ж — удома.
Від реалізму до абстракції — один крок
Олександр Шепеньков — випускник академічної школи мистецтва, закінчив Львівську національну академію мистецтв за спеціальністю «Академічний живопис» та певний час творив у цьому напрямку, викладав в університеті. Проте вже понад 10 років його роботи натхненні не класичною технікою та реалізмом, а абстрактними сюжетами.
— Я й сам не знаю точно, скільки років цим займаюся. Раніше все це траплялося періодично. Реалізм реалізмом, а іноді хотілося чогось такого для душі, — говорить митець.
Пан Олександр розповідає, що більшість митців-абстракціоністів — це колишні реалісти, які до конфігуративного мистецтва прийшли через загальне невдоволення станом своєї творчості в межах стандартів реалізму:
— У певний момент життя соцреалізм завершився як стадія у творчості. Потім хочеш далі шукати щось нове і створювати щось незвичне.
Свою відраду Олександр Шепеньков віднайшов у рециклінгу (від англ. «recycling»), що дослівно перекладається як «повторний цикл». Це по суті — переробка сміття, що потрібна для виготовлення нових предметів та мистецьких виробів. Його роботи, як зазначає сам творець, — це заклик почати створювати щось своє, щось нове та оригінальне, відходити від рамок реалізму.
— Саша — це такий різноплановий художник. Він майстер абстрактних робіт: коли просто дивишся і не розумієш, що там, але воно чогось тебе проймає, — ділиться художниця Тетяна Куліш.
Для праці у стилі рециклінгу годиться все — від паперу до металу, тому в майстерні пана Олександра так багато речей, які, здавалося б, мали опинитися у смітнику. Проте кожна деталь рано чи пізно знайде своє призначення на художньому полотні.
Одну з перших своїх експозицій у цьому стилі Олександр Шепеньков створив із фанери:
— На дереві та фанері здебільшого малюють, а я хотів створити роботу, яка була б обʼємною — десь там порвати, десь доклеїти. Аналогів цьому я не знайшов більше.
Аби почати творити, Олександр Шепеньков не чекає натхнення. Каже, іноді треба «забруднити руки» — як у прямому, так і в переносному сенсі, — щоб почали народжуватися нові ідеї.
— Спочатку завжди треба забруднитися. Твоя структура, твоя ідея, фантазія, філософія — це все «бруд», у який треба поринути. Якщо ти в нього не влізеш, бо злякаєшся і пройдешся лише по поверхні, — нічого не вийде. Пірнай у ці матеріали, у цей бруд — і тоді починай робити, — говорить пан Олександр.
На думку Шепенькова, ми, люди, так і живемо: боїмося кудись залізти, вдатися в структуру, висловитися:
— Тоді й мистецтво, як при соціалізмі, позбавлене ідей, фантазій та філософії. Нема над чим подумати — бо все чітко та ясно відображене автором. А мистецтву завжди потрібні ідея та сенс.
Час, який художник витрачає на створення однієї експозиції, завжди різний. Буває, за день може створити декілька робіт, а часом над деякими задумами працює по пів року.
— Іноді роблю-роблю, а потім доходжу до певної стадії — і не бачу продовження сюжету. Тоді відкладаю цю роботу й беруся за іншу, час від часу повертаюся та щось там придумую. Інколи експозиція народжується з двох інших, уже готових робіт: щось запозичую з одного полотна, на щось надихає інше, — розповідає пан Олександр.
У кожного митця свої темпи роботи, проте Олександр Шепеньков часто випереджає своїх колег за темпами створення художніх експозицій.
— Інколи це напружує, а інколи ні. Він такий працьовитий і виготовляє багато мистецьких творів. Тож виникає цілком закономірне питання: що робити з такою кількістю робіт? Це ж не непотріб, який можна в пічку кинути, щоб воно згоріло. Це ж геніальні речі. Їх дуже багато. Для Шепенькова, мабуть, потрібно будувати ще один «Склад №5», — розповідає художник Олександр Дувінський.
Митцям потрібна підтримка
Втілювати творчі задуми Олександру Шепенькову допомагає артгалерея «Склад №5» та її засновник Олександр Чорновол. Митець зізнається, що без належної підтримки його творчості навряд би вийшов за межі домашньої майстерні:
— Там — теж творчість, але вона інша. У цій же майстерні більше можливостей.
Навіть цей робочий куточок для втілення нових мистецьких задумів — результат роботи людей, які працюють в артгалереї «Склад №5».
Усі витвори почепили на стіни та розставили по місцях хлопці — ще два тижні тому картини хаотичною купою лежали на столі. І навіть тиждень потому на робочому місці знову нагромадились експозиції та сировина. Олександр зауважує, що в людей, схильних до живопису, хаос є частиною не лише натури, а й побуту.
До 2022 року нинішнє приміщення галереї було ковбасно-сирною холодильною камерою, а після початку вторгнення росії в Україну — складом гуманітарної продукції. «Склад №5» на сьомому місяці повномасштабного вторгнення відкрив Олександр Чорновол, а ще через рік, у липні 2023-го, офіційно зареєстрували громадську організацію «Мистецько-просвітницький простір «Склад №5».
«Сан Санич» — так художника Шепенькова кличе Олександр Чорновол. Один із одним вони знайомі близько 15 років. Почали із придбання декількох картин митця, далі — затоваришували.
— От Сан Санич каже, що цього всього не було б, якби не було Чорновола та «Складу №5». А я скажу, що не було б у Черкасах такої незалежної сучасної галереї — єдиної насправді галереї в місті, — якби не підтримав ідею її заснування не тільки словом, а й своєю роботою, Олександр Шепеньков. Звісно, потім до її створення долучилися й інші митці, але саме старт для галереї дав Сан Санич, — пригадує Олександр Чорновол.
І хоча галерея, зазначає її засновник, розташована не на бульварі Шевченка, усе ж вона відома як у Черкасах, так і по всій Україні.
— Сам би я не дійшов до тієї точки, де я є зараз, — зізнається Шепеньков. — Адже для такого виду мистецтва потрібні матеріали — і багато. Треба місце, де можна творити та самовиражатися в невимушеній атмосфері. Врешті, потрібні однодумці: ті, хто підтримає, та ті, хто цікавиться.
У Черкасах, наголошує митець, багато талановитих художників. Проте в них немає такого собі промоутера чи менеджера — людини, яка б допомагала їм у творчій діяльності, поширювала ідеї митця в маси, відкривала публіці нові імена у мистецтві — так, як це робить Олександр Чорновол та «Склад №5».
Мистецтво — допомога не лише душі, а й армії
Перші плоди така співпраця між митцем Олександром Шепеньковим та галереєю «Склад №5» принесла вже незабаром: за декілька місяців після початку роботи у майстерні пан Олександр створив досить великий доробок, достатній для організації виставки.
— Сан Санич запитав, що будемо робити з цими роботами, тож я запропонував провести тихий благодійний аукціон, — пригадує Олександр Чорновол. — Тоді й домовились: як залишаться якісь роботи — ми їх просто спалимо.
Тихий благодійний аукціон «Енергія мистецтва» тривав два тижні. Картини продали всі — їх купували люди з різних міст України: з Києва, Львова, Кривого Рогу. Утім одну з робіт усе ж спалили — експозицію з друзок у вигляді російського прапора.
На аукціоні вдалося зібрати понад 46 тисяч гривень. На ці кошти придбали два FPV-дрони та задонатили на школу пілотування.
До допомоги армії Олександр Шепеньков долучається вже не вперше. Ще до повномасштабного вторгнення він їздив до воєнного госпіталю в Дахнівці та проводив уроки арттерапії для воїнів АТО. Окрім цього, нещодавно за перемогу в номінації мистецького конкурсу художник отримав 20 тисяч гривень й усю суму відразу задонатив.
— Без підтримки армії це все мистецтво перетвориться на купу брухту, яка нас і поховає. Ніщо не врятує мистецтво від російських ракет, окрім наших воїнів, тому донатити — це найменше, що я можу зробити, — підкреслює Шепеньков.
Вплив війни виявляється й у творчості Шепенькова: більшість експозицій виконані в темних чи чорних кольорах. Хоча раніше, розповідає митець, в його арсеналі навіть не було чорної фарби.
Яким може бути мистецтво у Черкасах
Художник Олександр Шепеньков розповідає, що в Черкасах мистецтво зараз переважно не розвивається. Митці не створюють нічого нового, а лише повторюють західні тренди.
— Сумніваюся, що черкаські митці стануть масово відходити від постулатів класичної школи та почнуть створювати щось оригінальне. Хотілося, б, але навряд. Нам зараз хоч би копіювати те, що пропонує захід, — зазначає пан Олександр.
Нині для Черкас, як зазначає митець, рециклінг — це вже ноу-хау. І хоча для світових митців ця практика не нова, у нашому місті вона все ще лише зароджується.
Окрім цього, митець додає, що навчати мистецтва по-іншому треба і дітей: не заганяти їх у рамки школи реалізму чи обмежувати у творчості банальним механічним змальовуванням (як це часто практикують у школах). Дітям треба дозволяти мислити нестандартно і відтворювати навколишній світ у той незвичний спосіб, який їм подобається.
Наразі для Черкас проблемою є відсутність кваліфікованих спеціалістів, які б займалися розповсюдженням місцевого мистецтва для ширшого кола аудиторії.
— Будь-яка держава починається з творчого підйому. Коли мистецтво починає творити щось нове, то твориться і нація, — зазначає Олександр Шепеньков.
Творчість Олександра Шепенькова не лише відбиває його шлях від реалізму до абстракції, але й оприявнює своєрідний зріз сучасного мистецтва, яке шукає нові форми та сенси у світі, що невпинно прогресує . Він доводить, що мистецтво — це не просто споглядання дійсності, а й активна участь у ній, спрямована на допомогу іншим, особливо у важкі часи.
Ольга Ярмолич
