На зміну владі красивого та яскравого Червоного Півня прийшов рік Жовтого Собаки – покладистої і більш дружелюбної тварини. Як відомо, собаки – найвірніші друзі людини, які здатні до безкорисливої любові. Чимало людей відповідають їм взаємністю. Серед них і черкаські собачники, які розповіли журналістам «Нової Доби» як у них з’явилися хатні улюбленці, про їхні особливі звички, так як песики впливають на життя своїх господарів.

Ірина Хроменко, журналіст:
– Домашня кличка мого песика – Сєня, за паспортом – Ксенофонт Із Дома На Холмє. У вересні йому виповнилося три роки. Він є представником дуже давньої англійської породи вельш коргі пемброк, що належить до класу вівчарок (вважається, що пемброки – найменші у світі вівчарки). Вперше собаку цієї породи ми побачили на відпочинку, коли гуляли вулицями невеличкого французького містечка. Чарівний рудий пес з великими вухами й на коротких лапах відразу сподобався нам. Тому після повернення додому, ми з’ясували, що це за порода, та почали цікавитись нею: почитали її опис, характеристику і зрозуміли – наш собака! Особливо сподобалося, що коргі дуже компанійські та не агресивні, справжні інтелектуали – порода входить у десятку найрозумніших і чи не єдина, в описі стандарту якої вказане почуття гумору. Це підкреслює навіть окрас навколо пащі: складається враження, наче пес усміхається. Звичайно, такий собака потребує дуже багато уваги та часу. З ним постійно треба грати, щоразу вигадуючи щось нове. Якби мій песик вмів розмовляти, він би сказав: «Пішли гуляти!» або «Давай гратися!». Цей собака готовий гуляти й бігати цілодобово. Ми його виховували й навчали командам самостійно. Порода настільки розумна, що освоює команду за три-чотири рази. Це елементарні, але важливі команди: «сидіти», «лежати», «до мене», «стояти». Після кожної прогулянки ми миємо Сєнє лапи й живіт. Тут він виконує команду «валятися»: перекидається на спину, лапи підкидає вгору і ми його витираємо. Сєня вже чітко освоїв усі маршрути прогулянок: у нас з під’їзду є два виходи, які він ніколи не переплутає. Тобто, якщо зранку вийшов з одного, після обіду піде на інший. Брали участь і у виставках. Перший раз – коли Сєня був цуценям. Ми пішли на Черкаську виставку, де серед своєї породи були першими та посіли третє місце серед усіх порід першої групи. Після цього їздили Україною. В юніорському класі отримали титул «Юний чемпіон України». Нині беремо участь у дорослих виставках. Для того, щоб здобути титул «Чемпіон України» нам треба отримати ще одну нагороду. Для цього Сєня займається з професійним хендлером – Анжелікою Калашніковою. Це людина, яка показує собаку на виставках і виводить її в ринг. Одного разу я спробувала це зробити сама, і зрозуміла, що складно. Це дійсно мистецтво, якому треба навчатися.

Олександр Гвоздіков, працює у сфері пасажирськиx перевезень:
– Мого собаку звати Emerey Fripak, скорочено – Рей. З’явився у нас випадково. Сподобався по зовнішньому вигляду. Коли брали, то зовсім не розуміли, що це за порода. Рея одразу намагалися правильно виxовувати, тому тепер в його поведінці немає ніякиx «сюрпризів». Тільки те, що генетично закладено в породниx якостяx. Єдиним приємним сюрпризом було те, що не зважаючи на попередження, що представники цієї породи можуть псувати предмети інтер’єру, Рєй не пошкодив в квартирі ні однієї речі. Він добре знає, що йому можна рвати, а що не можна. Все що не на підлозі – для нього «табу». Мій пес може розмовляти по телефону. Маламути не гавкають, а особливим чином видають звуки. Для того щоб зрозуміти, що він хоче мені сказати, йому не потрібно володіти людською мовою. Ми і так розуміємо один одного. Мій пес вплинув на мене найрадикальнішим способом. Завдяки йому я почав займатися їздовим спортом на собакаx. Тренуємося три-чотири рази на тиждень. Зараз готуємося брати участь у всеукраїнськиx змаганняx із одного з його різновидів – байкджорингу.

Наталія Харченко, держслужбовець:
– Мого лабрадора звати Ларс, назвали його на честь Ларса Ульріха – барабанщика гурту «Metallica». Дочка давно хотіла собаку, саме лабрадора, мабуть, завдяки рекламі та телефільмам. Для Ларса важливо кожної хвилини бути поруч зі своїми людьми, єдиний виняток – футбол. Як тільки чує коментатора, то тікає в іншу кімнату. А ще він дуже любить красивих дівчат, якщо йде компанія дівчат, безпомилково обирає найкрасивішу і вимагає її уваги. Їсть Ларс все і побільше, особливо до вподоби курага, персики, мандарини, молоко. Ларс докорінно змінив наш стиль життя, чому ми дуже раді. Завдяки йому змінились деякі життєві пріоритети, ми познайомились з чудовими людьми. Світ собачників ми любимо всім серцем. Ларс знає багато команд, виконує залюбки, бо має за це винагороду: печиво і мою радість. Навчались ми в клубі службового собаківництва під керівництвом досвідчених тренерів, тому і маємо результат. Навчання триває і досі, бо спільна робота з собакою для нас задоволення та досконалість не має меж.

Світлана Петрова, підприємець:
– Всі мої знайомі кажуть, що моя собака дуже схожа на мене. Маю німецьку вівчарку – Хільду. Їй один рік і два місяці – вона ще молода. Назвали так, бо у німкені має бути німецьке ім’я. Порода – давня, виведена від вовка, досить сильна. Люблю цю породу, попередній собака також був «німцем». Часто стрибає на мене. Я їй не дозволяю це робити, але Хільда все одно продовжує стрибати. Любить поїсти м\’ясо, смаколиками я її не балую. Хільда досить розумна, я з нею часто займаюся. Також ми ходимо на спеціальні заняття та тренування. Вона виконує різноманітні команди – «лежати», «сидіти» та інші. Бере участь у змаганнях та виставках. Зараз проходимо курс ЗКД – загальний курс дресування. Перед цим ходили на курси послухання. На сьогодні моя собака посіла перше місце на чемпіонаті України. Вважаю, що собака взагалі дуже дисциплінує свого господаря. Наприклад, вранці хочеться спати, але треба йти гуляти. Вже під час прогулянки, розумієш, як чудово вранці подихати свіжим повітрям.

Павло Безпалов, інженер:
– Мою собаку звати Ракета, бо вона довга, швидка та енергійна. Взяти цуценя заздалегідь ми не планували, але коли побачили її маленьку і гарненьку, то не змогли втриматися. Її з сестричками викинули в коробці, тож волонтерам, які її знайшли, довелося прилаштовувати песиків у добрі руки. Зовні та за характером вона дуже схожа на таксу: жвава, товариська, має задатки мисливця. Ракета любить їсти, окрім м’ясних продуктів, солоні огірки і квашену капусту. Я помічаю, що часто Ракета переймає мою поведінку – якщо я хворію, вона теж невесела. А буває так, що після важкого насиченого дня вона піднімає нам настрій, радіючи нашому поверненню додому. Я не можу назвати Ракету дресованою собакою, вона скоріше вихована. За смаколики виконує команди «сидіти» і «лежати», цього вона навчилася досить швидко. Думаю, якби наша Ракета могла б говорити, вона б щодня зізнавалася у своїй любові і відданості господарям, це помітно в її очах.

Ірина Васюра, тележурналіст:
– Мого песика звати Еммі, її народила вулична собака. Я її взяла у волонтерів, які прилаштовують цуценят у Смілі. Моїй Еммі лише два місяці, тому полюбляє їсти усе, що даю. Намагаюсь на балувати та слідкувати, аби харчування було збалансованим. Не знаю чи схожі ми зовнішністю, але звичками точно. Не бачила людей добрих, у яких був би злий пес. Мій пес безпорадний і я не вважаю це недоліком. Він просто унікальний і не схожий на інших. Мені здається, що собачники взагалі менше схильні до депресій, адже домашні улюбленці допомагають знімати стрес. Команди Еммі ще не виконує, бо маленька. Попередню собаку навчила елементарним правилам поведінки та кільком простим командам – «сидіти», «голос», «дай лапу». Із цією собакою планую звертатися до професійного кінолога, коли вона підросте. Якби Еммі вміла б говорити людською мовою, то, напевно, сказала б «дякую» за те, що врятувала від вуличного життя.

Анна Чепурда, завідувач кафедри туризму та готельно-ресторанної справи ЧДТУ:
Маю німецького вівчарика Тора (хоча діти звуть його Тортом, а я – Тосею) та шотландського тер’єра на ім’я Скотч. Я з дитинства мріяла мати багато собак і коней, мені подобалися різні породи, але найбільше німецька вівчарка. Коли помер мій попередній собака мені було дуже погано. Моя мати подивилася на усе це, і вирішила взяти справу у свої руки: вона запропонувала мені поїхати з нею та обрати одного з двох цуценят. Коли я побачила Його, одразу зрозуміла, що це мій пес. Моя скотч-тер’єр полюбляє поїсти щось солоденьке, а от вівчар страшенно любить рибу, як і я. Обидва дуже ніжні та люблять пестощі, а для мене надзвичайна насолода – пестити їх. Я почуваюся найщасливішою людиною у світі, коли кожного дня, і вдень, і ввечері мене радісно зустрічають два величезні мокрі носи, навіть після 15 хвилин сну мчать до мене, неначе бачать уперше після довгої розлуки, і облизують мене з ніг до голови. Коли дбаєш про собаку, безперечно стаєш щасливим, оскільки зосереджуєшся на приємних думках та емоціях. Також стаєш здоровим, оскільки підготовка собаки (особливо службової) вимагає значної самодисципліни та тривалих фізичних навантажень. Все це стимулює виділення ендорфінів – «гормонів щастя».

Наталія Кривоколинська, керівник Черкаського обласного клубу службового собаківництва товариства сприяння обороні України:
– Мій суперагент – Габріелла – німецька вівчарка. Купили її в одному з провідних розплідників Німеччини. Вважаю, що собака на сто відсотків – відображення її господаря. І зовні, а ще більше в поведінкових моментах. Багато є прикладів, коли собака відчуває хворобу господаря або наближення стихійного лиха. Моя собака повністю вихована і дресована, вона соціально адаптована. Займалися в ЧОКСС ТСОУ на тренувальному майданчику з інструкторами. Загалом зі своїм вихованцем займатися треба постійно. Інструктори та професійні дресувальники потрібні більше для господарів собак. Вони їм пояснюють, дають підказки, як направляти собаку і правильно подавати їй команди. А виховувати та дресувати свого песика кожен господар має самостійно. Вважаю, що не в кожному будинку має бути собака, але у кожної собаки повинен бути дім.

Валерій Ковтун, приватний підприємець:
– Маю трьох німецьких вівчарок – Самбу, Тафгая та Бонзо. Менi ще з дитинства подобалась ця порода. Хотілося займатися собаківництвом саме професійно, аби показати усій країні, що і на Черкащині є люди, які демонструють результат у цій сфері. Мої вівчарки були купленi вiд вязок із кращими представниками породи. Харчуються вони зазвичай сухим кормом, даю їм цукрові кiсточки, варений шлунок, м’ясо та печиво. Моя трійця дуже схожі між собою, а знайомі навіть кажуть, що і на мене іноді. Дуже дружні. Беремо з ними участь у виставках та змаганням. Мої улюбленці вміють виконувати всі команди, необхідні для виставок різного рівня та побуту. Це багаторiчна напружена праця. Крім того, моя трійця є одними з найтитулованіших серед представників своєї породи в Черкасах. Тафгай цьогоріч став віце-чемпіоном Європи.

Катерина Крутіхіна, офіс-менеджер:
– Собака Яна дісталася мені у спадок. Яна любить ловити мишей. Найбільше полюбляє бігати по дому і шукати мишей в осінній період. Їсти полюбляє крабові палички, чіпси, сухарики, печиво, шоколадні цукерки – кожного дня. Яна навіть вміє розмовляти. Коли приходжу додому, вона вітає мене наче словами говорить до мене дуже схожими на людську мову. Також, моя собака дуже дисциплінована. Завжди розуміє, куди і коли їй можна і треба зайти.

Тетяна Ляшенко, пенсіонерка:
У мене є маленьке руденьке сонечко з хвостиком ї вушками – Лєві. Хвостик дуже веселий ї крутиться наче дзиґа, а вушка великі кумедно стирчать та все навкруги чують. Вологий шоколадний носик зранку вилазить з-під ковдри, тикає мене в обличчя, а рожевий язичок починає цілувати: «Добрий ранок! Прокидайтесь!». Я обіймаю це тепленьке руде створіння та усміхаюся йому. Це – моя радїсть, мій позитивчик. Це – маленький веселий той-тер’єр. Колись після тяжкої хвороби було дуже сумно мені та самотньо. Діти й онуки живуть в іншому місті. І чоловік подарував мені це маленьке чудо. З його появою життя змінилося. Ми тричі на день гуляємо Черкасами, їздимо з ним на виставки та отримуємо медалі й титули. З’явилося багато знайомих та друзів. Він надихає мене на творчість – люблю вигадувати йому кумедні костюмчики – весь його гардероб створений мною. Наш Лєві вміє приносити іграшки, лапку дає, виконує команди – сидіти, лежати. Кумедно просить смаколики. Той-тер’єри взагалі дуже розумні собачки. Тільки от розмовляти не можуть, хоча інколи здається, що все ж таки можуть!