РІЗДВО ХРИСТОВЕ: традиції, історія, ворожіння, прикмети

РІЗДВО ХРИСТОВЕ:  традиції, історія, ворожіння, прикмети

7 січня весь православний світ відзначатиме велике церковне свято Різдва Христового, що має багату історію з унікальними традиціями, звичаями та символами. Різдво – одне з головних християнських свят, що знаменує народження Ісуса Христа у Віфлеємі. За християнським переконанням, Ісус був посланий Богом на землю задля спокутування гріхів і спасіння людства. День його народження поділив історію на «до» і «після»: із цього моменту почалося сучасне літочислення – «наша ера».

Різдвяна легенда
Цього дня сталася велика для всього християнського світу подія — народження Ісуса Христа у Вифлеємі. Усі християни переконані, що Ісус Христос був посланий Богом на землю задля спокутування гріхів і спасіння людства. Старозавітні пророки провістили місце і час народження Спасителя світу — 5 508 рік від створення світу. Отже, 7 січня — це день народження Сина Божого на землі. Від цього дня починається відлік часу.
Згідно з переказами Євангелія, мати Ісуса Христа Марія та її чоловік Йосип жили в Назареті, а до Віфлеєму прийшли, виконуючи наказ правителя Августа з’явитися всьому населенню на перепис. Оскільки на перепис населення Римської імперії зібралося дуже багато людей, Марія та Йосип не змогли знайти місця для ночівлі, а тому їм довелося шукати прихистку в невеликій печері, де за поганої погоди зазвичай ховалися чабани. Там Марія і народила Сина Божого. Тоді янгол спустився з неба й повідомив чабанам, які в цей час не спали, що Бог народився. Чабани перші прийшли вклонитися немовляті.
На небі засяяла Віфлеємська зоря, що сповіщала світу про народження спасителя та вказувала шлях до Царя всіх людей. За пастушками до печери з Марією та Ісусом Христом прийшли язичницькі мудреці й принесли Богу подарунки: золото, ладан і миро. Золото символізувало царську владу, ладан — Божу волю, смирно — долю пророка. До речі, саме тих давніх часів сягає традиція виготовляти віфлеємську зірку та прикрашати нею новорічну ялинку.

Історія свята
Історична наука вважає, що Різдво запозичене християнами з язичницьких культів. У стародавніх релігіях відзначалося народження богів – давньоєгипетського Осіріса, давньогрецького Діоніса, давньоіранського Мітри та ін. Дати цих свят припадали на кінець грудня – початок січня, дні зимового сонцестояння, «повороту до весни».
У процесі свого становлення християнська церква поступово витісняла давні свята. Утверджуючи християнство та вчення про єдиного Бога на теренах Київської Русі, перші отці церкви переосмислили язичницьку атрибутику в християнському контексті та зберегли у церковній традиції чимало з того доброго та істинного, що існувало в язичництві. Зокрема, сільськогосподарський хліборобський календар, який багато в чому був розроблений ще в язичницькі часи. Таким чином, в Україні, як і в інших країнах світу, день початку нового сонячного, хліборобського, року отримав новий, християнський, зміст, як Різдво, свято народження Божого Сина, Спасителя світу.
Спочатку 6 січня було потрійним святом народження, хрещення й богоявлення Христа. У IV столітті 25 грудня стали відзначати народження, а 6 січня — хрещення та богоявлення. І лише наступного століття Різдво Христове міцно увійшло в життя християн. Розбіжність у святкуванні Різдва західними і східними церквами викликана тим, що вони користуються різними календарними системами. Православна церква святкує його 7 січня (25 грудня за старим стилем), а католицька церква — 25 грудня за новим стилем. У X столітті християнство було запроваджено на Русі, й відтоді свято Різдва Христового стало невід’ємною частиною нашої культури.

Традиція Різдва
Різдву, за церковним статутом, передував чотиритижневий Різдвяний піст (Пилипівка), з 27 листопада до 6 січня. У цей час виконувалися всі хатні роботи: світлицю білили, прибирали розписами, вивішували найкращі рушники, розкладали килими. Покуття оздоблювали особливо урочисто й прикрашали запаленою свічкою чи лампадою. Тут ставили перший символ усіх трьох зимових свят — дідух (сніп із колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив). Зерно з дідуха зберігали до весни, примішуючи потім до посівного — для забезпечення багатого врожаю. Особливого значення надавали різдвяній погоді. По ній визначали майбутній врожай. Різдвяні свята в Україні, за язичницькою традицією, пов’язані із культом предків, із шануванням душ померлих. Головною і ритуальною різдвяною стравою є кутя, яка являє собою пшеничну або ячмінну кашу, змішану з родзинками, маком, медом і горіхами. Також на столі обов’язково має стояти узвар. Під час трапези на Святвечір за столом ні в якому разі не можна лаятися, сперечатися і лихословити. На Різдво всі члени родини повинні бути вдома, діти повинні допомагати старшим у святкових приготуваннях. Снідати й обідати 6 січня не заведено, легкий перекус дозволений тільки дітям.
Сідати за різдвяний стіл необхідно з появою першої зірки. Святий Вечір починається молитвою і запалюванням різдвяної свічки. У компанії всієї родини, в тому числі й немовлят, господар будинку благословляє вечерю.
Уранці 7 січня українці йшли до церкви, щоб віддати шану новонародженому Христові. Після закінчення церковної відправи родина знову збиралася на святковий обід, який уже не був пісним, та починалася велика різдвяна гостина. Сало, печінка, ковбаса, різні смаженості та копченості, все за чим сумувала під час посту душа, повинно стояти на столі.
По обіді наступає час заслуженого відпочинку. В гості ж потрібно йти вже після обіду. Одружені діти, як правило, йдуть до своїх батьків. Дуже давньою є українська традиція миритися в цей день, пробачати одне одному образи, вільні й мимовільні, щоб на повну міру відчути радість життя.

«Коляд, коляд, колядниця…»
Уже по Святій Вечері українці починали ходити по хатах, піснями та відтворенням побутових сценок поздоровляли господарів та їхніх дітей та вінчували їм злагоду й достаток. Готувалися до колядування заздалегідь — виготовляли колядницькі обладунки: восьмикутну зірку, маски Кози, Ведмедика. Різдвяні колядницькі гурти споряджали переважно парубки. Вони обирали отамана — хлопця, котрий вирізнявся спритністю, дотепністю і якого в селі поважали. Крім того, він мав уміти гарно починати пісню, зробити в ній вивід. Традиційний одяг колядницьких ватаг — білі та коричневі кожушки й свитки, чоботи власної роботи, хустки або віночки у дівчат. Святкові ватаги залежно від регіону різнилися своїм кількісним складом і обрядовими персонажами.
Першими оповісниками народження Христа в різдвяних обрядах у давнину були діти та підлітки, які обходили ватагою багаті й бідні оселі, співаючи колядки. Їх чекали з нетерпінням і щедро віддячували яблуками, горіхами, бубликами. Вважалося, чим більше дітей завітає до хати, тим щедрішим для її господарів буде рік новий. Крім дітей, на перший день Різдвяних свят колядують і дорослі парубки — ці вже ходять із «звіздою» та дзвоником. «Звізду» роблять із дерев’яної обичайки та тоненьких дощечок — шалівок. «Звізда» декорується кольоровим папером, стрічками. У середині — образок «Народження Христа» і свічка. Ватага колядників — п’ять осіб: береза, звіздоноша, дзвонар, міхоноша та запасний, котрий має завдання допомагати міхоноші. Увечері, як геть стемніє, йдуть з колядою і дівчата. Дівоча ватага ходить із ліхтарем, що має вигляд місяця або зірки. Ліхтар дівчата носять не в руках, а прив’язують до довгої тички, щоб здалека було видно: дівоча ватага йде!… Дівчата до хати не заходять: співають на дворі, під вікном. «Оце постаємо кружка під хатою, а всередині — наша «береза» з ліхтарем.

* * *
Ой на річці на Йордані,
Там Пречиста ризи прала,
Свого сина сповивала,
На ялині колихала.
Прилетіли три янголи,
Взяли Христа під небеса.
Всі небеса розтворилися,
Всім святим поклонилися.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x