Мистецтво говорить, коли мовчать офіційні заяви: у Черкасах на творчому вечорі йшлося про причини непродовження контрактів із художницями

Про ситуацію в Черкаському академічному музико-драматичному театрі імені  Тараса Шевченка говорили на творчому вечорі в пабі-кав’ярні «Укриття». Захід був спрямований на підтримку художниць Наталки Ридванецької та Надії Нікіфорової, з якими керівництво несподівано вирішило не продовжувати співпрацю.

Митці театру привертали увагу жителів міста до проблеми за допомогою пісень, пластичних етюдів, акторських монологів, а також провели пресконференцію, на якій відповідали на питання залу.

Зокрема, акторки театру Анна Німайєр і Анастасія Івахненко цитували власні дописи в соцмережах, де відреагували на новину про непродовження контрактів:

— Ридванецькі — це зброя, яка змінює театральний світ. Надія Нікіфорова — це історія, яку не можна ігнорувати чи відкидати. Звільнення — це газ, який ви пускаєте, щоб комусь стало легше. Комусь, але не вам. Не нам. Це поразка творчості, людяності й свободи. Якщо ви це приймаєте, то ніколи не були вільними, — зазначила Анастасія Івахненко.

Анна Німайєр же наголосила, що більшість колективу вимагає справедливості для художниць Наталки Ридванецької та Надії Нікіфорової – тих, хто віддав цьому театру значну частину життя й творчості. Колектив звертається до управління культури, ОВА, обласної ради з проханням допомогти. Але є ті, хто мовчить…

Що про ситуацію думають самі художниці?

Ситуацію прокоментували й самі художниці. Так, Наталка Ридванецька записала відеозвернення для присутніх на мистецькому вечорі. Вона зазначила, що театр має все для того, щоб працювати повноцінно попри війну. Але є певні проблеми, зазначає мисткиня. Це, зокрема, кадрові рішення обласної влади, яка свого часу поставила на посаду в.о. художнього керівника Руслана Паскалова. Художниця поділилася, що у неї виникали питання до кількох його рішень, які не приносили користі театру й навіть шкодили. І колектив не отримував аргументованої відповіді, чому саме ці рішення були ухвалені.

— У випадку з непродовженням контрактів ми також не отримали вичерпної відповіді, чому так відбулося. Оскільки я не отримувала зауважень щодо своєї роботи, щодо моєї професійності, то таке рішення я прочитую просто як потребу усунути мене з театру за активну позицію. За те, що я відстоювала інтереси колективу. За те, що я чутлива щодо ситуацій, в яких порушується людська та професійна гідність. І за те, що я не погоджуюся з якоюсь правдою чи напівправдою, – говорить Ридванецька.

Це просто відсторонення, непродовження контракту через громадянську позицію чи це економія коштів та скорочення посад? Чи це усування з театру проукраїнської частини колективу? Хто наступний?

Надія Нікіфорова теж була дуже здивована рішенням театру не продовжувати з нею контракт.

— Пан Паскалов сказав,  що його рішення пов’язане не з бажанням ліквідувати художниць драмтеатру, а з тим, що ми з Наталкою наче б то заробляємо багато грошей. Хоча заробітна плата у мене така ж, як і в будь-якого завцеху. Також пан директор сказав, що 2 тижні не бачив мене на роботі. А як же він міг мене бачити, як сам 2 тижні був на лікарняному?

Як зазначили Надія Нікіфорова та Наталка Ридванецька, їм пропонували тимчасовий трудовий договір, втім вони відмовились.

Нагадаємо, в управлінні культури та охорони культурної спадщини Черкаської ОВА  прокоментували ситуацію з непродовженням контрактів. Керівництву театру рекомендували якнайшвидше оголосити конкурс на відповідні вакантні посади.

Наталка Ридванецька також розповіла, що за 3 роки колектив не почув бачення вектора та напрямку розвитку від художнього керівника, вони не розуміли: що, для чого, з якою метою та послідовністю роблять.

— Кожна робота має значення і має призначення. А такі спонтанні, невиправдані рішення резонують не в найкращу сторону, – наголосила Ридванецька.

Нарікали на Руслана Паскалова й актори. Зокрема, на його російськомовність, часті конфлікти із працівниками театру, тиск на співробітників.

Як це впливає на роботу театру?

Про те, що рішення не продовжити контракт із художницями негативно впливає на діяльність, розповів і головний режисер Черкаського драмтеатру Шевченка Станіслав Садаклієв.

За його словами, в штаті наразі залишився лише головний художник-сценограф Сергій Ридванецький, який не є дотичним до костюмів і завжди працював у тандемі зі своєю дружиною Наталкою.

— У квітні планували почати роботу над виставою в моїй постановці у співпраці з Ридванецькими. Макети й ескізи директору показали ще в січні. Ухвалене керівництвом рішення завадило роботі, бо шукати окремо художницю з костюмів під сценографії Сергія Ридванецького — це доволі важко. Треба переробляти всю концепцію, або взагалі шукати альтернативні варіанти.

Не підтримує рішення про непродовження контракту з художницями й актор Олександр Гуменний, який також висловив свої сумніви щодо прозорості конкурсу на посаду художнього керівника театру.

— На  зборах весь творчий колектив: і ті, хто підтримують пана Паскалова, і ті, хто не підтримують його, в один голос сказали, що на стороні художниць. Що це неправильно, вони мають залишитися. Що зробив пан Паскалов? Сказав своїми діями, не словами: «Та чхати на вас я всіх хотів. Бо я так вирішив».

Але театр — це не про бізнес, це не про гроші, це не про особисті відносини. Театр — це про душі. Про душі тих, хто працює і тих, хто приходить. Театр — це про те, через що людина називається людиною, – сказав Гуменний.

Що далі?

Наразі на сайті Черкаської міської ради активістка Наталія Вернидуб створила петицію «Про звернення до ЧОР щодо ситуації в Черкаському драматичному театрі Шевченка». У ній просять депутатів звернутись до Черкаської ОВА та Черкаської обласної ради із проханням провести конкурс на посаду директора Черкаського академічного обласного український музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка з огляду на всі порушення та скандали, що виникли під час минулого конкурсу.

Авторка петиції вважає, що новий прозорий конкурс на посаду директора такого важливого для міста закладу культури міг би вирішити конфлікт, що утворився між керівництвом театру та колективом, який для громади міста став очевидним лише після звільнення двох знаних художниць театру.

— Під час війни, коли зовнішній ворог руйнує нашу країну, забирає життя наших громадян, не можна допускати, щоб в середині країни, у тилових містах чиясь пиха руйнувала культуру. Театр в буквальному сенсі був відроджений із попелу, у тому числі й за допомогою влади міста Черкаси. Основним глядачем на сьогодні, який приносить театру гроші та увагу, є саме житель міста Черкаси. Тому впевнена, що депутати ЧМР не залишаться осторонь цієї ганебної ситуації, — пише Наталія Вернидуб.