Про Марину Сосюру згадала на ВВС Віра Агєва, що Марина відбувала термін у Казахстані. Це трохи не так. Вона була в одному бараку з моєю мамою у Кемеровській області. Марина розповідала мамі, що її посадили за лист до Москви. Коли почали переслідувати Сосюру, вона написала, що й інші письменники не кращі від нього і це розцінили як наклеп. Пізніше це розцінювали як донос. Мама відбула 10-річний термін раніше (мама у квітні 1954, Марина – у вересні того ж року) і Марина дала їй листа до своєї мами у Київ. Моя мама до Києва не потрапила, листа не вислала і сказала мені про це незадовго до смерти. Пояснила, що Марина в листі дуже лаяла Володьку, який любив стрибати до інших молодиць, а мама боялася, що Сосюра прочитає листа і буде Марині гірше. Я вислав до Києва того листа. У мамин табір Марина потрапила після важких робіт, де дістала інвалідність і була їздовою на конях. Вони хотіли поставити на сцені Назара Стодолю, але вартовий побачив з вишки теслю, який готував сцену і застрелив його. Вистави не було. Десь у мене була фотографія таборового драмгуртка, де Марина – козак з намальованими вусами.

У Вікіпедії написали, що «Марія у листі до голови Спілки письменників України О. Корнійчука розсекретила факт свого співробітництва з НКДБ, заявивши, що вона – агент МДБ «Даніна» з 1941 р., її явка – готель «Театральний», кімната 26. Вона виконує завдання по роботі серед інтелігенції».
«4 березня 1950 р. її засуджено до 10 років виправно-трудових таборів. Арештантський одяг, мітки на спині, вилогах, бушлаті, шапці, спідній білизні, триповерхові нари в бараках, злочинний світ, бійки». У декого суд був 1949 року.
Кожен автор пише своє: у декого її на 5 років засудили, у декого її визволили після смерти Сталіна… І так далі. Тепер уже важко розібратися в усіх обставинах. Усе ж до цих цитат варто додати, що в сибірських бараках арештантського одягу з мітками на спині жінки не мали. У 1950 році політичні вже були відокремлені від кримінальних і навіть кримінальні намагалися повернутися до політичних, де було їм цікавіше жити. Смерть Сталіна не призвела до звільнення політичних, які виходили після відбуття своїх термінів. Сумнівний лист до Корнійчука: Марію могли запросити на зустріч в готелі Театральний для профілактичної розмови і в надії отримати якусь інформацію.

Але при цьому вона мала зобов’язатися не розголошувати про це. У листі до Корнійчука вона могла й збрехати, щоб надати собі ваги. Але навіщо було б МГБ ізолювати свого давнього агента? До речі, НКВД вже не було і ті, хто пише, мали б це знати. Пишуть, що вона була агентом МГБ з 1941 року (?)… Також сумнівне описування палкого кохання Сосюри, який після табору ніс Марію з вокзалу на руках. Він вже був на той час не вперше одружений, Марія не була пушинкою, а він народжений 1897 року! Не доніс би…
У бараку з мамою було багато цікавих жінок – так званий ленінградський потік, жінки з КВЖД. Артистки, шляхтянки… Мали свій світ. У мене є новорічна картка, яку намалювала графиня Пестель. Це був її заробіток. Були також віруючі. Про бійки ніколи від мами не чув. Правда, мама говорила, що були «шоколадниці», тепер їх називають лесбіянками. Але не всі… І можна їх зрозуміти.