Колектив Черкаського драмтеатру спростовує аргументи на захист Руслана Паскалова

Після набуття розголосу ситуації про непродовження контратів із художницями в Черкаському театрі Шевченка голова профспілкового комітету театру, заслужена артистка України Наталія Вігран опублікувала пост на своїй сторінці у фейсбуці. У ньому вона висловила підтримку в.о. директора та художнього керівника Русланові Паскалову та навела «факти» про результати його діяльності. Написане спростовує колектив театру.

«Коли виникають непорозуміння в родині, краще не виносити сміття з хати»

— Інша сторона конфлікту пропонує не виносити цю проблему назагал. Саме це я і решта колективу, навіть ті, хто активно підтримують директора, але не погоджувалися з його рішенням звільнити художниць, намагалися зробити з моменту повідомлення про непідписання контракту на початку березня. Протягом місяця я намагався вирішити це питання внутрішньо: розмовляв із директором, говорили з колективом. Абсолютна більшість казала, що це неправильне рішення.

До останнього в мене жевріла надія, що таки колектив – наголошую, і люди, які підтримують директора, і ті, хто не погоджується з методами його керування – вплине на думку керівника. Нічого не вплинуло. Тому ми вийшли з цією проблемою назагал. Спочатку всі були зацікавлені вирішити це мирним, тихим шляхом. На зборах я особисто казав колективу: давайте до того, як остаточно не вирішиться це питання, нічого не писати в соцмережах і ЗМІ, бо це внутрішнє питання, і можливо, думка директора зміниться. Це зафіксовано на відео наших зборів. Тому закиди, що ми навмисне робимо розголос, аби усунути директора, – невиправдані й необґрунтовані.

До речі, на цих зборах колектив провів анонімне голосування відповідно до колективного договору щодо довіри або недовіри адміністрації і голові профкому стосовно дотримання пунктів цього ж колдоговору. І відповідно до результатів голосування:

– довіра до адміністрації – 17,

– недовіра до адміністрації – 53,

– утрималися – 3,

– довіра до профспілки – 28,

– недовіра – 40,

– утрималися – 3.

Як бачимо, коли на колектив не тиснуть і не викликають поодинці для підписання альтернативних листів, а голосування відбувається анонімно, то результат говорить сам за себе.

Відповідно до колективного договору, недовіра до профспілки – це підстава для переобрання голови профкому. Чому голова профкому не захищає художниць, а підтримує рішення директора, – це питання до неї. На заході на підтримку художниць наш народний артист України Юрій Григорович Берлінський казав, що колись навіть артистів, у яких були великі проблеми з алкоголем, профком захищав від звільнення, а зараз, коли звільняють талановитих художниць, які дають результат для театру сьогодні, чомусь це не відбувається.

Закиди, чому не захищали інших працівників, коли попередні керівники їх звільняли, теж необґрунтовані. Бо, по-перше, це питання знову ж таки до голови профкому, заслуженої артистки України Наталії Вігран. По-друге, чому не згадується, що коли Петро Ластівка хотів звільнити Вігран, колектив став на її захист і він її не звільнив; коли він мав бажання звільнити заслужену артистку України Наталію Мамалигу, то я, заступник директора з організації глядача Роман Бурлаков, і решта членів дорадчого органу радили керівникові не робити цього, і він знову-таки прислухався до нас. Чому це не згадується? Так, звільняв і інших, але ж були й такі випадки, —  прокоментував головний режисер Станіслав Садаклієв.

— Коли в театрі почався конфлікт через звільнення художниць, ми неодноразово просили голову профспілкового комітету Наталію Вігран провести збори, щоб обговорити ситуацію відкрито. Але нам довго відмовляли. Вона говорила, що в колективному договорі не прописана обов’язковість зборів. Хоча насправді в договорі зазначено: збори трудового колективу скликаються по мірі необхідності, але не рідше, ніж один раз на рік. Тож відмова була безпідставною.

Зрештою збори все ж відбулися. Працівники, які були присутні на зборах, одностайно висловились: ми не підтримуємо звільнення художниць. Але керівник не змінив свого рішення і потім відповів журналістам, що «не повинен погоджувати свої рішення з колективом і не повинен наводити якісь аргументи».

Ясна річ, що нас це обурило і ми стали на захист мисткинь, почали говорити про інші управлінські рішення, що перешкоджають роботі театру. Позиція іншої частини колективу почала змінюватися, зараз вони активно його підтримують. Тепер колеги говорять, що тримати в театрі трьох художниць – це занадто дорого. Знову ж таки, бо так каже директор. Тільки я не розумію його позицію, бо водночас в інтервʼю він відповідає: «Буває так, що приходить час. Молодим що робить? Вони теж хочуть роботу знайти». Тобто з одного боку: тримати трьох художників для театру – це дорого, а з іншого – треба взяти молодих працівників на місце Ридванецької та Нікіфорової?

Дехто з них пропонує: мовляв, нехай художниці працюють за угодою ЦПХ, приходять на окрему постановку – зробили роботу і «до побачення». Але ж це руйнує саму суть театру. Ми не можемо творити повноцінно без художнього цеху. Без людей, які постійно з нами, які знають нашу специфіку, нашу атмосферу, наші вистави. Театр – це не тимчасова бригада. Це живий організм, що не працює в режимі випадкових підрядників, — зазначила акторка Тетяна Гребень.

«Наповнюваність зали в рази зросла порівняно з попередніми роками»

— Я відповідаю за створення рекламного контенту на сторінках Черкаського театру Шевченка в соцмережах і хочу поділитися власним досвідом. Руслан Лукіч Паскалов виявляв значний інтерес до заповненості зали саме під час підготовки премʼєр «Запорожець за Дунаєм» і «Чарівник країни Оз». Тоді він наполягав на тому, що вкладатися в рекламу потрібно лише для цих постановок, а репертуарні вистави – не настільки важливо.

Я пояснювала, що ми працюємо не в проєктному театрі. Якщо зберемо кілька аншлагів, а на регулярні вистави заплющимо очі, то якої фінансової користі з цього чекати? У відповідь почула, що, мовляв, розповідаю казки, вчу батька жити й повинна мовчки зробити те, що сказав директор. Колеги були присутні під час цієї розмови. Далі – вказівки, що дописи про ці премʼєрні вистави мають зʼявлятися щодня, бо так ефективніше. Я ж говорила, що активність аудиторії навпаки зменшується через висвітлення однотипного контенту. У підсумку – психологічний тиск, відсутність діалогу, передавання інформації через колег.

Афіша вистави “Чарівник країни ОЗ”

Щодо «Чарівника країни Оз» – мене одну з усього цеху призначили відповідальною за стовідсоткову заповненість зали на двох премʼєрних показах. До слова, в посадовій інструкції про жодні відсотки не йдеться.

Не заступника директора з організації глядача, не головну адміністраторку – лише мене. В.о. директора-художнього керівника пояснив це так: «Ухвалив рішення, аби працювали на повну силу. Не влаштовує? Не підписуй». Я відмовилась підписати наказ, але згодом секретарка попередила: якщо цього не зроблю за 20 хвилин, на мене складуть акт. Надходили закиди через третіх осіб, нібито я рекламую одні вистави більше, а інші – менше. Та якщо погортати стрічку, можна легко побачити, що це не відповідає дійсності.

Заповненість зали – результат рекламування театральних продуктів, якості вистав та особистих вподобань глядачів. В.о. директора-художнього керівника Руслан Паскалов повною мірою не розуміє цієї специфіки. Глядачі приходять у театр, коли бачать дописи, відео, афіші. Тож незрозуміло, яким чином саме він вплинув на зростання кількості відвідувачів. Кілька місяців тому говорили з ним про те, що необхідно виділити більше коштів на рекламу, але договору немає й досі. Сказали, що мені треба придумати правильне формулювання. Але чи я маю займатись укладанням договорів? — спростувала SMM-менеджерка театру Наталія Кузнєцова.

«Запроваджені благодійні вистави на потреби ЗСУ»

— Як і чимало творчих людей, від початку повномасштабного вторгнення я намагався ефективно використовувати свій ресурс, аби повсякчас допомагати українським бійцям. Мій ресурс – це голос, це музика, це театральні перформанси.  Тому, починаючи з березня 2022 року, саме я ініціював створення концертних програм, творчих вечорів і фестивалю на користь Збройних сил України. Особисто звертався до дирекції театру з пропозицією їх організовувати. І вже значно, значно пізніше почали відбуватися благодійні вистави за ініціативи в.о. директора-художнього керівника.  За цей час були створені такі програми: «Мости», «У темряві», «15 друзів Боброва», «Три кити», «Переможе весна», «Шрами», «Арт-марафон», «Музика задля Перемоги», «5:0 на користь Боброва». Під час концертів на користь ЗСУ було зібрано близько 500 000 гривень! Концерти відбувалися виключно в неробочий час (по понеділках), адже в робочий час не дозволялося проводити благодійні заходи, — зауважив заслужений артист України Сергій Бобров.

Заслужений артист України Сергій Бобров.

«Коли завгоспи беруться керувати театром»

— Маніпуляції з погляду економіки – це взагалі смішно. У Ридванецької та Нікіфорової заробітна плата нижча за середню по Україні.

І ті, хто каже «вони ж за договором можуть працювати з театром і директором», хай поставлять питання насамперед собі: чи готові вони були б, після такого брутального попередження про непідписання контрактів, співпрацювати і надалі? А головне, щоб їх кликали тільки «за необхідністю», оплачуючи, наприклад, лише кількість зіграних вистав і репетицій? Стаж теж призупиняється, а Наталці Ридванецькій залишалося близько трьох років до пенсії.

Закінчуючи економічне питання, хай піднімаються документи про гонорари деяких останніх прем’єр, де люди без професійної освіти художників отримували чималі суми за свою роботу від директора театру. Якщо це був грант, то це не означає, що майже вся сума має піти комусь у кишеню, а на театральні гроші буде зроблена вистава. Тобто так можна було б зробити, якщо елементарно була б потреба в таких проєктах і це було б заплановано. А вийшло так: «нам дали грант – треба робити виставу», і, власне, це була основна аргументація. Кому «нам»? Можна подивитися по документах кошторису, якщо після цього він, звісно, не буде перероблений, — сказав головний режисер Станіслав Садаклієв.

 «Ініціював створення театрального музею»

— Руслан Паскалов справді ініціював створення театрального музею. Спільними зусиллями його, головного художника Сергія Ридванецького та моїми нам вдалося відкрити експозицію. Музей – це занадто гучно. З головним режисером Станіславом Садаклієвим ми провели дві екскурсії, потім ще двічі чи тричі – я сам. Але відколи пішов з театру, там нічого не відбувається. Запропонував Русланові Паскалову на громадських засадах поновити цю роботу, бо таки шкода, та й питали мене про таку послугу не раз. Він зателефонував десь у лютому. Зустрілися, переговорили. На жаль, це була розмова не про роботу музею як такого, а про оформлення мною його другої частини. Було запропоновано «організувати простір». Наче дизайнеру. На запитання – а що далі? – жодної конкретики. Але я не дизайнер, а історик за освітою з певним досвідом музейної справи. Тому зразу збагнув, що потрібна просто «картинка»: ось у нас є музей.

Колишній завідувач літературно-драматургічної частини Борис Юхно на експозиції театрального музею

Але музей – це не статика. Це фонди, оновлення експозиції, тематичні виставки і т.д. Одним словом, ми говорили про різні речі. Зрештою, керівник театру пообіцяв зателефонувати після 27 березня, фактично місяць тому. Щоб всі, хто дотичний до процесу, зустрілися і до чогось дійшли. Дзвінка не було. За нинішньої ситуації в театр повертатися не планую навіть теоретично. Проте за потреби готовий проводити екскурсії на громадських засадах. Тож «в процесі» щодо музею – вислів не зовсім актуальний вже майже рік, — розповів колишній завідувач літературно-драматургічної частини Борис Юхно.

«Всім, хто звертався за допомогою, ніколи не відмовляв. Допомагав і матеріально, і в пошуках житла, і в лікуванні»

— Питання ж не в тому, хто, скільки і кому допомогав… Ніхто цього не заперечує. Особисто я вдячний за допомогу, яку отримував. Але ж гарні вчинки – це не індульгенція на вчинення поганих. Іноді ложка дьогтю може зіпсувати бочку меду. Мені дуже прикро, що була знехтувана думка всього колективу. Коли я кажу всього, то воно так і є. Бо я не знаю жодного з колег, хто був би ЗА звільнення художниць. Не знаю, з яких це пір дослухатися до думки більшості – вважається слабкістю. І так, ви все правильно зрозуміли: то мій електрокар, що періодично возить колег, якщо комусь кудись потрібно. До речі, я теж ніколи не відмовляю в допомозі, якщо хтось про щось просить, але й не чекаю якоїсь вдячності натомість. Роблю це, бо мені просто приємно, — зазначив актор Максим Рижевол.

 «На постановку в театр запрошують знаних режисерів»

— Щодо запрошених режисерів. У своєму дописі Наталія Вігран написала, що театр запросив на постановку режисера Сергія Павлюка. Але вже за деякий час прибрала його прізвище. Постає питання: чому? Може вже щось змінилося, чого ми не знаємо, — акторка Тетяна Гребень.

Фрагмент допису Наталії Вігран до редагування

 «З актором, який активно виступав і виступає проти директора, постійно продовжують контракт, хоча є питання до освіти»

— Це, я так розумію, про мене. Так. Я, на жаль, не маю профільної освіти. Не пишаюсь цим і шкодую, що не отримав її. Проте чомусь відсутність освіти абсолютно не зупиняла і не зупиняє режисерів, які мене задіюють у своїх виставах – і навіть не в маленьких ролях. Я безперервно служу в театрі актором з 1998 року – вже 27 років, 17 із них – саме в Черкасах. За весь цей час у різних театрах, зокрема й у черкаському, зіграв понад 300 ролей, які завжди виконував чесно і сумлінно, з повною віддачею, без нарікань з боку режисерів-постановників або керівників вводів у вистави. Я задіяний у більшості вистав чинного репертуару нашого театру. Чи кожен актор чи актриса можуть так про себе сказати? Знаю, що ні. Стараюсь багато працювати над собою і вдосконалювати здобуті навички та вміння. Відсутність моєї освіти чомусь не стає перепоною у запрошеннях мене до роботи і в кіно.

Дуже шкода, що декому відмовила пам’ять про не такі вже й давні часи, коли попередній керівник театру не хотів продовжувати контракт саме з цією людиною – і саме через відсутність у неї профільної освіти. І я був одним із тих, хто так само бурхливо відстоював її разом з колегами (зокрема, з Наталкою Ридванецькою). Таки відстояв! Завдяки наполяганню тодішнього керівника вона таки здобула освіту, — каже актор Олександр Гуменний.

Актор Олександр Гуменний та головний головний режисер Станіслав Садаклієв на творчому вечорі на підтримку художниць Наталки Ридванецької та Надії Нікіфорової

«Пішов назустріч колективу, коли той виказав небажання працювати з певним режисером, і не підписав з ним контракт, щоб зберегти сприятливу творчу атмосферу в театрі»

— Так, пішов, під тиском членів колективу. Але ж хіба не сам пан Паскалов всюди просував цього режисера, давав йому скрізь «зелену дорогу» в постановках вистав, навіть не завжди узгоджуючи це з головним режисером театру, хоча це прописано в посадових обов’язках директора-художнього керівника театру, які опубліковані на сайті Міністерства культури. А потім ще й під цього режисера ввів у штат посаду завмуза театру, намагаючись тихцем, від частини колективу, провести конкурс на цю посаду, не маючи інших претендентів. Тобто – суто під одну людину. Хіба не він це зробив? — зауважує актор Олександр Гуменний.

«Чи достатньо освіти?»

в.о. директора та художнього керівника Черкаського драмтеатру Руслан Паскалов

— За законом Руслан Паскалов обіймає дві посади – директора і художнього керівника. Формально це не порушення, але виникає логічне питання: чи виконує він повною мірою обидві функції? Як директор він має економічну освіту – і це добре, бо питання фінансів, організації побуту в театрі, ремонти, матеріальні питання – це його компетенція. Але художній керівник – це людина, яка повинна мати художню чи творчу освіту, розумітися на сценічному мистецтві, естетиці, процесі створення вистав.

Але деякі колеги пишуть, що він «багато років мав свій музичний гурт і грав на акордеоні». Однак це – не професійна творча кваліфікація. І головне — він активно втручається у творчий процес. Саме його рішення звільнити художниць фактично паралізувало творчу роботу театру. Ридванецька й Нікіфорова були серцем візуального мистецтва сцени. Ми, ті, хто підтримує їх, хочемо не конфліктів, а повернення людей, які можуть і вміють створювати мистецтво,

Так, директор може допомагати людям у побутових і навіть особистих справах – це гарно, і це його як людину характеризує позитивно. Цитата Наталії Вігран: «Всім, хто звертався за допомогою, ніколи не відмовляв. Допомагав і матеріально, і в пошуках житла і в лікуванні». Але художній керівник – це інша професія. Якщо ти в цьому не тямиш – не заважай тим, хто тямить, — розповідає акторка Тетяна Гребень.