Настав Новий рік – для когось несподівано, для когось довгождано. У країні, де йде війна, подібні свята сприймаються неоднозначно. Немов душа на вічному роздоріжжі – з одного боку, «життя триває, люди хочуть жити і радіти», з іншого – «негаразд щось у датському королівстві».
Я спостерігала, як в останні дні року, що минає, і перші дні нового деякі люди підводили підсумки–які подорожі, нові знайомства та приємні події відбулися в минулому році, які мрії збулися, а що ще залишається метою. Щиро радіючи за приємні події в житті інших, я зловила себе на думці, що свої підсумки підводити не хочу. Спокійно перейти з однієї життєвої смуги на іншу – ось що зараз для мене «вступити в новий рік».
Так, дуже різні смуги – це відчувається з перших днів 2018-го. Минулий рік – багато невдач і розчарувань, сумних «прозрінь», якась жорстока робота над собою і зміни буття. І в той же час – написана книга, про яку я мріяла з 2013-го. Мріяла, не будучи в змозі приступити до роботи – такого величезного джина треба було запхати у пляшку. Моє тихе щастя, що в 2017-му це вдалося зробити всього за 7 місяців, важко описати. Та й не потрібно. Тепер деякі переживання я вважаю за краще залишати в собі.

З перших днів 2018-го – раптом стали відкриватися двері, до цього щільно замкнені. Знаходяться деякі люди, котрих раніше мені було важко відшукати. Всім своїм єством відчуваєш цей новий етап в житті і дякуєш Бога – не тільки за удачі, але й за невдачі. Як сказав один мудрий чоловік, «наш тріумф витканий з наших поразок». Та й не потрібен мені тріумф. Хочеться тільки бачити, як по світу розлітається добре послання, в яке ти вклав всю свою душу. Хочеться бачити і відчувати поруч рідних людей, надійних, передбачуваних, які підтримають тебе в хвилини відчаю – справою, словом, молитвою.
Нехай Новий рік принесе нам мир – мир в країні, мир в душі. Хочеться побажати всім дорогим читачам мудрості, стійкості, Божого захисту і розради – на будь-яких життєвих смугах.