Юрій Ботнар: «Покинуті хати в прифронтових селах — як символ національної трагедії…»
Покинуті хати в прифронтових селах — ніби символ нашої національної трагедії…
Затінок від горіха або груші, тюльпани на подвірʼї, пластикові вікна, нові кухонні меблі, закрутки у неглибокому підвалі (доповнені вже нашими консервами), туалетна кімната з душем чи ванною, диван з 2000-х.
Коти, можливо сусідські, які ще не здичавіли та памʼятають тепло людських рук.
Тут жили небагаті, але працьовиті люди. Можливо батько фермерував, а, можливо, гарував на найближчій шахті або на будівництві за кордоном.
Діти їздили на жовтому автобусі у школу в сусідньому, більшому, селі.
Господиня навіть перед вимушеною втечею залишила зразкову чистоту. Таку ми й залишимо по собі.
Хоча цей достоту ідилічний затишок може вмить перетворитися на потворну суміш шиферу, скла, глини, цегли та фрагментів людської долі.
Через город, на сусідній вулиці, залишились лише скелети таких же обійсть.
Щоразу, волею долі опинившись у такому обійсті, огортає сум. І мотивація. Можливо, єдина мотивація досі залишатися тут.
Я і десятки, сотні тисяч кращих людей нашого народу боронитимуть цю хату, до якої вже кілька років повзе беззмістовне в собі зло «рускава міра».
Бо за цією хатою — сотні тисяч таких же хат і людських доль на Уманщині, під Черкасами, Баром, Житомиром, Ширяєвим, Деражнею, Млиновим, Олександрією, Дніпром, Харковом чи Львовом.
Із допису на фейсбук-сторінці Юрія Ботнара
Читайте «Нову Добу» в соцмережах:
Ще більше новин — на сайті.
