Без даху над головою: як в Україні допомагають людям, що втратили житло через війну?
Фото — із сайту Черкаської ОВА
Через повномасштабну війну росії проти України мільйони людей змушені були покинути свої помешкання через небезпеку для життя, тисячі сімей втратили свої домівки в зоні активних бойових дій, чимало осель у різних регіонах — понівечені через обстріли. Зараз у Державному реєстрі пошкодженого та знищеного майна — більш як 240 тисяч об’єктів нерухомості.
Держава декларує підтримку, але реальні програми допомоги — фрагментарні, заплутані, а подекуди існують лише на папері. При цьому йдеться не лише по складне матеріальне становище, а й про соціальні наслідки. Тож “Нова Доба” розповідає, як сьогодні в Україні відновлюють зруйнований житловий фонд і підтримують постраждале населення.
Наслідки російського обстрілу у Смілі, грудень 2023 року. Фото — із сайту Черкаської ОВА
У чому проблема?
За законом, формування фондів соціального житла сьогодні лягає на плечі місцевого самоврядування. По суті органи державної влади переклали на них відповідальність за вирішення житлової кризи, залишаючи за собою функції контролю й координації.
Тобто громади мусять створювати тимчасове житло без інструментів і фінансування. У результаті на місцях або не можуть, або не хочуть реалізовувати житлові програми.
На думку правозахисників, головною причиною невиконання закону є відсутність політичної волі. Без стратегії та національної програми забезпечення українців соціальним житлом нереально сформувати й відповідні місцеві політики.
Реформа децентралізації й посилення повноважень місцевого самоврядування в житловій сфері не розв’язали цю проблему.
Громадська організація “Черкаський правозахисний центр” проаналізувала, як зараз держава забезпечує житлом внутрішньо переміщених осіб та людей, які втратили помешкання у громадах України через війну.
За совами голови ГО, правозахисника Тараса Щербатюка, дослідивши державні ініціативи з жовтня 2024 року по січень 2025 року, у звіті розповіли про компенсацію збитків та відновлення житла, тимчасове розміщення постраждалих, залучення міжнародної допомоги й виклики, що виникають при реалізації цих заходів. Експерти визначають і можливі шляхи покращення політик щодо надання житла людям, чиї домівки знищені або пошкоджені, перебувають у зоні бойових дій чи окупації.
Біля зруйнованих будинків у Смілі, січень 2024 року. Фото — Тараса Щербатюка
Згідно з результатами дослідження, сьогодні в Україні існує понад 10 черг для отримання соціального житла, якого фізичного не існує.
Нагадаємо, кризу в житловій сфері підтвердили результати попереднього звіту правозахисників “Стан реалізації житлових політик із забезпеченням житлом осіб, які постраждали внаслідок збройного конфлікту в Україні. Місцевий рівень”.
Дослідження показало, що кілька десятків об’єктів житла соціального призначення в Україні не дають змоги задовольнити потреби людей. У результаті — мільйони осіб стали заручниками неефективної роботи органів державної влади та місцевого самоврядування й не мають можливості отримати житло.
Голова ГО “Черкаський правозахисний центр” на зустрічі з місцевими жителями біля зруйнованого будинку в Умані. Фото — Тараса Щербатюка
Компенсація за зруйноване житло: “єВідновлення” працює, але не для всіх
Одна з небагатьох ініціатив, яка дійсно запрацювала, — програма “єВідновлення”. Вона дозволяє отримати компенсацію у вигляді житлового сертифіката — тобто грошовий еквівалент, який можна витратити на купівлю нового житла.
За даними звіту, станом на жовтень 2024 року видано понад 11 тисяч житлових сертифікатів на загальну суму 17,2 млрд грн. Середній розмір компенсації становить 1,6 млн грн.
Це — тільки 13,6% від поданих заявок. Іншими словами, понад 85% заявників залишаються без жодної допомоги. Уряд додатково виділив 15 млрд грн, але масштаб катастрофи — значно більший.
До переваг програми належить її гнучкість: житло можна придбати як на первинному, так і на вторинному ринку. Але ключовий бар’єр — брак доступних об’єктів і низька пропускна спроможність самої системи.
Воркшоп із покращення житлових політик в Україні. Фото — Черкаського правозахисного центру
50 тисяч квартир на папері
У 2024 році уряд анонсував пілотний проєкт будівництва 50 тисяч квартир для ВПО — із пріоритетом для регіонів заходу та центру. Прозвучало амбітно. Замовниками мали виступати громади, а фінансування — іти з держбюджету, міжнародних грантів і кредитів.
Але станом на кінець січня 2025 року немає жодного публічного звіту або новини про початок реалізації проекту. Ні на сайті Державного агентства з відновлення, ні в медіа. Багато хто підозрює: проєкт або не стартував, або буксує на рівні узгоджень.
Поруйноване житло на Звенигородщині, травень 2025 року. Фото — пресслужби ГУНП в Черкаській області
Допомога ззовні: поки що найефективніша
Порівняно з держпрограмами, міжнародна допомога — поки найдієвіший механізм. Зокрема, Банк розвитку Ради Європи у межах проєкту “HOME” надав 100 млн євро на компенсацію за знищене житло. Понад 1800 осіб уже придбали житло, ще 30 млн євро надійшли у другому транші наприкінці 2024 року.
У фокусі — ветерани, люди з інвалідністю, багатодітні родини. Але й тут потрібні чіткі правила, прозорість і відсутність бюрократичних бар’єрів.
Пільгове кредитування: шанс, скористатися яким майже неможливо
Ще один інструмент — програма “єОселя”. Вона пропонує іпотеку під 3% (для силовиків, медиків, педагогів) або під 7% (для ВПО, ветеранів, інших категорій).
У 2024 році видали понад 8,5 тисяч кредитів на суму 14,6 млрд грн. При цьому лише 3% отримувачів — люди зі статусом ВПО.
Причини очевидні: обов’язковий перший внесок — від 6% до 20% вартості житла, складна процедура, а ще — вимога платоспроможності, яку можуть гарантувати не всі переселенці.
Відновлення будинку, понівеченого внаслідок російського обстрілу Сміли. Січень 2024 року. Фото — із сайту Черкаської ОВА
Новий закон — нова надія?
У Верховній Раді зареєстрований законопроєкт “Про основні засади житлової політики”. Він передбачає створення єдиної бази обліку житла та потребуючих осіб, запуск револьверного фонду (кошти від оренди — на нове житло), чіткі правила для соціального й службового житла, а також механізми захисту орендарів.
Згідно із цим законопроєктом, тепер держава виконуватиме функції не лише регулятора, але й візьме на себе роль ініціатора житлових будівельних проєктів, а також забезпечення надання субсидій і кредитів на вигідних та доступних для громадян умовах.
Державною підтримкою з реалізації права на житло можуть скористатися люди, які не мають доступу до житла, тобто не мають у власності, користуванні чи на інших підставах житлових приміщень або житло яких стало непридатним через надзвичайні ситуації, війну чи тероризм.
Цей законопроєкт повністю змінює підхід до процесу надання соціального або службового житла, вводячи орендну плату за його користування.
Але експерти попереджають: без реального фінансування, контролю і волі — закон може лишитися декларативним. Уже зараз у ньому бачать ризики бюрократії, корупції, дублювання функцій.
Крихка надія під обстрілами реальності: що буде далі?
Україна намагається вирішити житлову кризу посеред війни. Це складно. Але без цілісної політики, ресурсів і швидких рішень ситуація тільки погіршуватиметься.
Поки що лише “єВідновлення” і міжнародні програми справді дають результат. Водночас більшість внутрішньо переміщених осіб живуть у переповнених гуртожитках, зруйнованих квартирах, або взагалі без постійного притулку.
Якщо держава хоче зберегти довіру своїх громадян — вона має не просто обіцяти житло, а будувати його. Не просто видавати сертифікати, а гарантувати, що їх можна використати.
Бо право на житло — це не привілей. Це — фундамент гідного життя. Особливо після того, як з-під ніг зникла земля.
Юлія Світайло
Читайте «Нову Добу» в соцмережах:
Ще більше новин — на сайті.
