Зламалися, набридли, вийшли з моди та інше. Все це може трапитися із речами, які щодня нас оточують та формують наш побут. Колись такі бажані, красиві й потрібні речі, через рік, а то й швидше, втрачають актуальність і покриваються пилом на горішних поличках, балконах, підвалах, коморах, займаючи місце, якого й так небагато в квартирі чи домі. Якщо з цим ніяк не боротися, то згодом наша домівка перетворюється радше на склад, в якому постійно натрапляєш на «непотріб», натомість свіжим і новим речам уже бракує місця в нашому житті. «Нова Доба» з’ясувала, як правильно розчистити простір, ще й заробити на цьому або просто зробити добру справу. Адже непотріб, як свідчать історії наших героїв, може бути корисним для інших або й узагалі принести непогані прибутки.

Знадобиться все!
Черкащанка Ольга Іваненко за освітою бухгалтер, проте завжди любила створювати щось власними руками. Найбільше жінці подобається вправлятися з голкою та ниткою.
– Не знаю, звідки воно в мене взялося, певне, від бабусі, яка була швачкою й для дівчат з усього села справляла справді вишукані сукенки. Цього вона не вчилася – все прийшло, як кажуть люди, від Бога. Мабуть, передалося й мені, – каже пані Ольга.
Нещодавно жінка з чоловіком придбали новий диван. На нього аж просилися кілька яскравих подушок. Тут і знадобилося вміння. По ідеї пані Ольга звернулася до інтернету. У мережі рукодільниця знайшла кілька майстер-класів як виготовити подушку зі старого светра. Не довго думаючи, вирішила зазирнути до шафи.
– Там натрапила на кілька светрів, про які вже давно й забула. Більшість із них давно втратили презентабельний вигляд, а викидати було шкода. Тож і лежали, як кажуть, на дачу, – говорить жінка.
Роздивившись наявний для роботи матеріал, Ольга збагнула, що має з чого пошити оригінальні й затишні наволочки для майбутніх аксесуарів домашнього інтер’єру.
– Це не важко, навпаки – весело. Оздоблювати можна ґудзиками, які валяються непотрібні в коробці для швейного приладдя, мереживом, яке легко відпорюється від старих суконь. Та й узагалі підійдуть і стрічки, і кольорові нитки, і бісер та яскраві намистинки. Головне – не стримувати свою фантазію та сміливо компонувати різні матеріали, – ділиться враженнями новоспечена майстриня.
Результат перевершив усі сподівання. Нові подушки з власноруч виготовленими чохлами чудово вписалися в інтер’єр вітальні й викликають щирий захват гостей. Натхненна першим успіхом, пані Ольга зробила справжню ревізію у своїх шафах, де, як то й не дивно, відшукала чимало старого одягу, що вже роками лежить забутий та лише займає простір.
– Літні сукенки доньки, футболки та сорочки чоловіка, старі джинси сина – чого там тільки не було. Нащо збирали – й зараз не знаю. Проте чудово знаю, що з цим робити зараз. Приміром, із джинсів виходять дуже стильні літні сумки, а ще нещодавно в мережі натрапила на викройку цікавого на вигляд рюкзака, який збираюся пошити для донечки. А ті ж самі сукні й футболки можна використати для підкладки чи для оздоблення. До прикладу, зі старої чоловічої сорочки я собі пошила фартух на кухню, – додає пані Ольга.

Про те, що старі речі можуть знадобитися для створення нових та оригінальних речей, говорить і відома на Черкащині майстриня Наталія Харченко. Зі свого досвіду жінка радить не поспішати викидати старі чобітки чи парасольки, навіть, якщо з часом вони втратили принадний вигляд. Адже трішки фантазії та уміння – і все це можна виправити, відремонтувати, давши старим речам нове життя.
– Наприклад, я оздобила свої старі чобітки за допомогою голки з ниткою, металевої фурнітури, яку можна придбати у будь-якому магазині для шиття, та клею. Тьмяні парасольки можна розмалювати – вийде доволі яскрава річ для похмурої погоди. А з колишнього пальта та клаптиків замші й шкіри виходить м’якенька й стильна маска для сну, – ділиться ідеями пані Наталія.
За словами майстрині, для переробки згодиться не лише одяг, а й звичні предмети побуту – консервні та скляні банки, корки з-під вина, старі прищіпки, відірвані ґудзики, посуд. Практично будь-який предмет можна використати ще раз, змінивши його призначення. Навіть із газет та журналів вже давно навчилися плести кошики та невеличкі скриньки для зберігання дрібничок чи біжутерії. Необов’язково шити чи перешивати. Можна, наприклад, поглянути на звичні речі під іншим кутом – і порожній флакон з-під парфумів стане вазою для тендітної квітки на робочому столі, а футляр від помади стане мобільною гольничкою, яку можна брати з собою будь-де.

Не викидаємо, а продаємо
Ніна Микитюк півроку тому вийшла на пенсію. Раніше жінка працювала провідницею у потязі. Звикла до активного життя, подорожей, часу вдома проводила небагато. Натомість «відпустка за віком» звільнила достатньо часу, зокрема й для хатніх справ.
– Дійшли руки нарешті розібрати балкон. У цю квартиру з чоловіком переїхали майже 10 років тому. Відтоді усі речі, які було шкода викинути, але вже й використовувати їх ніхто не збирався, дивним чином осідали на лоджії. За стільки часу досить таки немаленька «кімнатка» перетворилася на справжній склад, – розповідає Ніна Петрівна. – Так, чесно зізнаюся, що спершу й заходити туди боялася, бо розуміла, що розгребти це все буде непросто. Щоб ви розуміли, там лежали речі, яким уже більше років, ніж моїм дорослим дітям.
Ретельна ревізія захаращеного балкону виявила: одну лижу ще радянського виробництва, куфайку ще покійної свекрухи, глиняний посуд, самовар, подрану сумку доби СРСР з написом «Спорт», два дротові радіоприймачі, розкладний стіл-тумбу, дитячі іграшки та ялинкові прикраси, альбоми старих грошей, книжки, сукенки на святкові ранки, пошиті з марлі та багато іншого «мотлоху».
– Для чого й для кого воно там збиралося – таємниця навіть для мене. Ото така натура: викинути шкода, а й лежати нащо воно буде? Пожалілася доньці. Та на мене спершу сварилася, потім кепкувала, а тоді обмовилася: «Якби все це продати через інтернет, то можна погасити кредит за новий телевізор». А він коштує немало, тож мені ця ідея сподобалася, – говорить пані Ніна.
Тож залучивши на допомогу доньку, пенсіонерка зареєструвалася на популярних сайтах для продажу вживаних речей. Там же, переглянувши оголошення інших людей, прицінилася, визначивши що й за скільки продаватиме. З донькою ж і поробили фото та понаписували оголошення.
– Продаж першої речі довелося чекати недовго. Вже на наступний день понесла невеличку посилку, в якій запакувала ялинкові прикраси. Далі торгівля йшла на славу. Дивувалася, як легко й вигідно можна позбуватися практично від речей, яким, на перший погляд, місце лише на смітнику. Їх не просто купували швидко, а ще й платили гроші. Звісно, не тисячі гривень, проте навіть драну сумку у мене придбали за 100 гривень. Виявилося, що вона поїхала на знімальний майданчик! – дивується продавчиня.
Як виявилося, такий спосіб «утилізації» б/у речей працює в обидві сторони. З одного боку, не викинув, а продав й отримав гроші, а з іншого – задешево придбав потрібну річ.
За півроку Ніні Петрівні вдалося розчистити захаращену лоджію, з якої вона зробила місце для відпочинку з двома кріслами та квітами, та ще й погасила всі борги за телевізор.
Якщо у вас немає змоги чи бажання клопотатися з оголошеннями в інтернеті, а викидати певний одяг рука не піднімається, то можна його віднести до комісійсних магазинів. За можливості таке практикує черкащанка Лілія Зуєнко.
– З чоловіком живемо у приватному будинку. Маємо немаленьке горище. От діти й звозять усе, з чого повиростали онуки. Як ті речі перебрати, то трапляється чимало гарненького, в хорошому стані. Є платтячка й комстюмчики, які навіть поносити не встигли: подарували, а вони виросли й разу не вдягнули. То хіба ж воно має пліснявіти на горищі? – раціонально розмірковує Лілія Іванівна.
Отож, відібравши найпристойніше, чималих дві торбини жінка віднесла до комісійних магазинів. Розібрали одяг швидко, бо виявилося, що дитячі речі користуються найбільшим попитом.
– Важливо – ставити на одежину помірковану ціну, не намагатися надто збагатитися на цьому. Зрештою, ми ж горище чи шафу розвантажуємо, а не відкриваємо власний бізнес. Перед тим, як відносити речі, бажано телефонувати до працівників комісійки й домовлятися про визначений час, коли принести «товар». Звісно, відбирати краще сезонний одяг: літо – легенькі сукенки, на зиму – теплі штанці. Для оформлення договору потрібен паспорт. Ото й усі премудрості, – ділиться секретами комісійного торгу жінка.
Так Лілія Іванівна тішиться: і добру справу зробила, і трішки вторгувала. А найголовніше – не перетворила свій будинок на пристанище всілякого мотлоху.

Чому ми збираємо речі?
Практичний психолог та тренер Людмила Бобух зауважує, що схильність до накопичення речей властива майже кожній людині. Хтось накопичує досвід, хтось – певні матеріали для роботи, хтось колекціонує гроші чи марки і таке інше. Це дає спокій і певну опору: зняття тривоги або, можливо, певна задоволеність, що я маю щось більше, ніж мають інші. Проте, наголошує психолог, все це виникає від нестачі впевненості у собі. Речі – усі речі – формують наш простір, а він має бути просторим.

– Простір – це те, як ми живемо, як відчуваємо себе, як ми мислимо, а значить як будуємо своє майбутнє, – говорить фахівець.– Непотрібними ми називаємо ті речі в домі, якими не користуємось давно. Бо ми змінюємось, і світ довкола нас змінюється. Тому якщо ми все ще використовуємо старі засоби – ми не розвиваємося й не формуємо майбутнього. Тому, очищаючи простір, ми починаємо пошуки того, чим його можна заповнити, а значить – знаходимо нові варіанти й оновлюємо життя.
А щоб не перетворитися на сумнозвісних «плюшкіних», переконана Людмила Бобух, потрібно приносити в дім і життя ті речі, якими ми користуємось саме зараз або які нам знадобляться найближчим часом, або точно знаємо, що це необхідна річ, і ми дійсно будемо цим користуватись.
– Прив’язаність до речей, зазвичай, походить ще з нашого дитинства. Нам іноді так важко розлучитись із річчю, як і з близькою людиною. Тому, що простіше нам це вдавалось в дитинстві, то буде легше в дорослому житті. Проте, якщо в нас був негативний досвід втрат, то нам буде тяжко це робити. Іноді це може виглядати як банальна складність викинути щось, що вже не потрібне, але таке знайоме і зрозуміле. У такому випадку радила б спробувати виміряти важливість речі за шкалою переваг. Наприклад, що мені важливіше – річ чи стосунки з партнером, сім\’єю, дітьми. Адже головна задача людини – це жити щасливо і з радістю, – каже психолог.
Якщо ж у такій «пастці» опинився друг чи близька людина, то найперше психолог радить підтримати й прийняти його таким як він є. А далі можна запропонувати йому якусь літературу: почитати про те, як люди чистять свій простір і що це їм дає. І спонукати друга до критичної оцінки ситуації. Лише якщо друг усвідомить, що, можливо, десь є некорисним його надмірне накопичення, тоді вже пропонувати варіанти вирішення. Адже якщо постійно вказувати на цю схильність як на ваду, можна втратити друга.

Цінний музейний експонат
Посуд, старовинна вишиванка, сувій тканого полотна, ялинкова іграшка, весільна сукня бабусі, що роками пилиться десь у миснику чи на горішній полиці в шафі, може мати неабияку культурну чи історичну цінність. Адже цей предмет – свідчення і зразок культури, моди чи майстерності попередніх поколінь.

– За роки роботи в музеї неодноразово переконувалася: справді цінні речі легко можуть опинитися на смітнику. Приміром, хтось продає будинок, а новий власник, не бажаючи навіть вникати в деталі, викидає старі речі, – розповідає завідувач відділу етнографії Черкаського обласного краєзнавчого музею Вікторія Наумчук. – Відтак, траплялося, що цілі архіви відомих людей виносили на звалище.
Натомість, у музеї розповідають, що тут завжди охочі до співпраці і з радістю приймуть старовинні речі, які ілюструють побут певної епохи. Це можуть бути речі наших бабусь чи колекції дідусів, або ж просто пам’ятні предмети, що пов’язані з відомими особами, історичними подіями чи явищами. Для того в музеї постійно чергує спеціальний працівник, який збирає принесені відвідувачі експонати й доводить до відома зберігача музейних фондів. Там уже визначають історичну цінність, створюють паспорт об’єкта й обов’язково записують інформацію про того, хто приніс, хто зберігав річ і про кого вона.
– Таким чином зберігається історія трьох поколінь. А це – цілий культурний пласт. Завдяки небайдужим людям можна випадково натрапити на справжню рідкість, на основі якої створюють тематичні виставки, пишуть історичні дослідження, відкривають унікальні моменти із нашої минувщини, – додає Вікторія Миколаївна.

Залишити не можна віддати
Якщо річ ні продати, ні переробити не можна, або ж вам просто не хочеться цим перейматися, її можна віддати на пожертву тим, хто цього потребує. Так, у нагоді нужденним може стати будь-що: від теплого одягу до продуктів харчування. Деякі благодійні організації збирають спеціалізовані матеріали, з яких потім виготовляють маскувальні сітки чи предмети захисту для військових у зону проведення АТО. Відтак, організації «Центр забезпечення військових у зоні АТО» (бул. Шевченка, 245, каб. 108) та Волонтерська ініціатива «Наш батальйон» (вул. Небесної сотні, 3) збирають теплу білизну, термобілизну, шкарпетки й шапки, військовий одяг, дощовики, грілки, противірусні препарати. Особлива потреба є й у тканині зеленого, оливкового та хакі кольорів, у джутових мішках, а для виготовлення сухих пайків потрібні будь-які овочі, приправи, сушена зелень.
Або ж, до прикладу, завжди дуже популярними лишаються дитячі речі, а надто візочки, ліжечка, одяг та іграшки для розвитку. Зокрема, Черкаський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей Черкаської обласної ради (вул. Чайковського, 40) надає допомогу дітям різного віку. Установа завжди потребує канцелярського приладдя: фарб, кольорових олівців, альбомів, зошитів та матеріалів для творчості. У нагоді стає також чистий одяг і взуття для дітей віком від 3 до 18 років та засоби гігієни і мийні: зубна паста, підгузки, шампуні, рідке мило, пральні порошки, рідина для миття посуду.
Також функціонують і такі благодійні організації, що збирають допомогу для безпритульних осіб або ж допомагають людям із уразливих суспільних категорій, які втратили опору в житті та опинилися в скрутних обставинах. Благодійна організація \”Від серця до серця\” (вул. Репіна 12/1).
– Наразі до нас звертаються люди, які потребують теплих речей, взуття по сезону. Саме його не вистачає катастрофічно. Завжди є нагальна потреба у продуктах харчування, тому що і для людей, які проживають в Центрі реінтеграції, і для тих, кого ми підгодовуємо, їх не вистачає – всі харчуються по мінімуму. Водночас цієї зими з’явилася і нова потреба – це будівельні матеріали, які ми використовуємо для облаштуванння пункту обігріву. Згодяться брезентова тканина, ОСБ плити, піддони та дерев’яні ящики, – розповідає фахівець благодійної організації Юлія Гаврись.

Так само домашній текстиль, який вже давно вийшов з ужитку, наприклад, рушники, постільна білизна чи покривала, використовують для утеплення вольєрів у притулку для бездомних тварин. Потрібні також і будівельні матеріали: дошки, молотки, гвіздки. Можна віддати й непотрібні каструлі, ганчірки.
Товариство Червоного Хреста України в Черкаській області (вул. Смілянська, 131/1) збирає будь-який одяг, дитячі речі й іграшки, чоловіче та жіноче взуття різних розмірів. Мають потребу у підгузках, інвалідних візочках, милицях, кріслах-каталках.
Є також і заклади, наприклад, Черкаський геріатричний пансіонат Черкаської обласної ради, які опікуються людьми похилого віку. Там завжди будуть раді теплому одягу, засобам гігієни, підгузкам для дорослих, речам загального вжитку, а ще старим меблям: тумбочкам, ліжкам, стільцям, кріслам.
Крім того, на тих же сайтах продажу б/у речей часто трапляються оголошення «Прийму в дар», також є спеціальні платформи в інтернеті, на яких речами можна безкоштовно обмінюватися.

Світлана Лазоренко, Анна Сакун