Сьогодні під час прес-конференції в прес-центрі «Нової Доби», що проходить в рамках другого зимового арт-фестивалю «Гайда», вокалістка сучасного українського інді-поп-рок-гурту «daKooka» Катя DaKooka розповіла про свій шлях до успіху та секрети творчості.

– Я сама захотіла ходити в музикальну школу. Це було років у 5, – розповідає співачка. – Батьки мене, звісно, підтримали. Я провчилася там 8 років. З 13 років я вже нічого на майбутнє не планувала. Просто хотіла займатися музикою. Потім я навчалася в університеті, намагалася вивчати харчові технології, але зрозуміла, що це взагалі не моє. Вирішила спробувати написати пісню. Спробувала і в мене вийшло.

Моїми першими майданчиками як виконавця стали кафе і паби Чернівців, звідки я родом. Свої пісні викладала в соцмережі. Поступово набиралася аудиторія. Коли вона досягла декількох тисяч слухачів, почали запрошувати виконувати свої пісні на фестивалях.

Цікава історія виникнення сценічного імені співачки.
– Мене в дитинстві називали «Кука». Ну, просто, Катя Кука. Коли я планувала професійно займатися музикою, то захотіла і свій проект назвати Kooka. Я створювала електронну скриньку, щоб відправити записи. Програма повідомила, що в назві має бути більше 5 символів, а в моєму слові їх лише 5. Тому я додала ще префікс Da. Ну, тобто, Да, я дійсно Кука. Вийшло DaKooka

– Я виступала в Польщі, Німеччині, Австрії, Чехії, Угорщині, Росії і країнах Прибалтики. Якщо говорити про музику, то в них там цього більше, ніж у нас. Причому більше саме не кількості, а якості. У Європі музика – це продукт. І його виготовляють якісним і конкурентоспроможним. Саме тому європейці досить критично ставляться до наших виконавців. Наприклад, на мої концерти приходили переважно представники діаспори: українці, росіяни.

Для мене музика – це щось, що дуже подібне до спорту. По-перше, в плані досягнення цілей. Як і спортсмен, музикант ставить для себе якусь мету, обирає за зразок улюблених виконавців, і намагається досягти їхнього рівня. Потім просто працюєш над собою, щоб отримати такий результат. На це йде стільки ж сили і часу, скільки і в спортсмена, який тренується в залі. Як і спорт, музика – крім психологічного, це ще й величезне фізичне навантаження. Лише з тією різницею, що спортсмен змушує себе рухатися, а музикант – залишатися годинами в одному й тому ж положенні тіла.