Бій під Крутами – бій за майбутнє України

Сергій Мошенський, RSS,
Дата: 30-01-2018, 13:42

29 січня 1918 року відбулася надзвичайна трагічна подія в українській історії – бій під Крутами. Триста погано озброєних українських студентів та гімназистів полягли у нерівному бою проти тисячного більшовицького війська «за Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ». Як колись у 1651 році 300 козаків під Берестечком оточені польським військом загинули, але не здалися ворогові, як 300 спартанців, які затримали тисячне перське військо. І один у полі воїн. Подвиг не ради слави, а заради майбутнього…

Бій під Крутами – бій за майбутнє України
У тривожні й неповторні січневі дні, коли з півночі на українську землю наступала більшовицька армія Муравйова, в серцях юнаків міста Києва з’явилося якесь дивне почуття, якісь нечутні голоси. Зайняті більшовиками українські міста і села, розстріляні українські селяни, інтелегенція кликали їх на бій. Ця молодь знала, що саме їй доведеться кинути все їй дороге, все, що людина може мати у житті, і йти назустріч ворогові боронити проголошену 22 січня 1918 року незалежність Української держави, яку оборонити не готові були їхні батьки.
Вони готові були піти на смерть, щоб врятувати обезброєну державу, знали, що тій, всього кілька днів перед тим проголошеній Самостійності, треба породити з їхньої крові нових борців за свободу і незалежність. Своїм вчинком молодь готова показати, що боротьба за свободу і незалежність України ніколи не припиниться.

Вони знали, що Крути, на які вони йшли, - це перша після Полтави війна з Москвою. Вони знали, що за ними немає жодних українських озброєних армій. Але вони знали, що для поневоленого століттями народу потрібна їхня смерть, щоб сколихнути совість, душу і серце політичних проповідників, які мали раз і назавжди усвідомити, хто несе волю, а хто – поневолення.

«Життя можливе тому, що люди існують завдяки безумству», сказав відомий філософ Габріель Бруне. Таким безумством жило триста
(14 – 16 літніх) студентів – воїнів Студентської сотні Січових стрільців, кадетів Першої Української юнацької школи ім. Богдана Хмельницького, які загинули під Крутами. Бо чи не божевілля іти на певну смерть свідомо, знаючи наперед, що перемогти набагато чисельного ворога зараз неможливо. Але хіба це не божевілля вмирати, щоб врятувати честь свого народу і бути прикладом для тих, хто приходитиме десятки і сотні років після них? Як у 2013 році кров безвинних молоді на Євро Майдані, тепер у 2014 році 242 дні тримали оборону за Донецький аеропорт, оточені російськими військами, 100 безсмертних українських воїнів добровольців, яких ворог назве «кіборгами»…

Проголошення самостійності України 22 січня 1918 року занепокоїло Росію. Було ясно, що без України вона не зможе мати такого значення, яке мала досі. Погодитися з втратою України означало добровільно зректися права мати рішаючий вплив на світову політику. Адже не дарма звали сонячну Україну житницею Росії. Зрештою росіяни не могли не бачити, що Україна не тільки сама визволяється від Російського ярма, а й веде за собою інші поневолені народи. Росія, що звикла бачити себе володарем однієї шостої частини світу, забравши в України ім’я, мову, віру, не могла вдовольнитися лише землями, заселеними росіянами. Тому російські більшовики захопивши владу в 1917 році нібито зрікаючись ідеї «єдиної – неділимої» оголошуючи соціальні кличі: «Власть советам, земля крестьянам, мир народам, хлеб голодним» приспала Українську інтелегенцію. Однією рукою давала право на самостійність, а другою тягнула в «союз нерушимых республик свободных навеки сплотила великая Русь». Москва, або «великороси» як вони себе називають, створила в 1918 році окремий «український уряд». Найсоромніше це те, що найшлися такі «руськоязикі» українці, які за юдин гріш, за почесті згодилися стати наймитами Москви і поневолювати зсередини Україну. Були це ті нелюдки, про яких Тарас Шевченко у віщому натхненні пророкував, що вони гірш ката розпинатимуть Україну, що із ЇЇ ребер замість пива праведного кров точитимуть… - Яких Пророк взивав схаменутись, «бути людьми» бо «лихо вам буде». Тим «правнукам поганим» Шевченко предвіщав суд революційної України, революцію гідності, коли заговорить і Дніпро і гори...

А щоби уряд, складений з тих малоросів – наймитів – рабів, був у всьому слухняний Москві, зробили столицею червоної України Харків.
Це вже втретє зуміла Москва захопити українців якоюсь ідеєю й відвернути їхню увагу від незалежності, самостійності. За часів Богдана Хмельницького московини поневолювали Україну щоби «спільними силами краще боронити православну віру» (только старословянский язык укрепит веру). Потім, коли російські більшовики «віру в Бога» розстріляли, пішли по всьому світу «визволяти слов’ян». Тому ширили слов’янські ідеї, щоби всі слов’янські ріки впадали в одне «руське море».

Каїн, Юда і москаль. Три людські потвори, три звірі, що відригнула на світ Божий якась страшна безодня. Ні, і ті порівняння неправдиві! Каїн убив брата, але сам вжахнувся свого злочинства і, як безумний, кинувся тікати від братового тіла; Юда продав Христа, але не стерпів мук сумління і «удавився» сам. А москаль перед смертною карою, перед розстрілом відрізував носи, вуха, проколював очі, випускав тельбухи, добивав недостріляних безвинних жертв прикладами по голові, і тішився муками своїх братів. Ні! Ніколи ми не будемо братами…

Все те відали юні герої Крут, але пішли свідомо на нелюдські муки, що затримати ворога, щоб дати можливість Україні підписами мир з іншими державами, щоб хоч на день захистити її незалежність, що дасть щастя і спокій українському народові. Народові, що добровільно – примусово пішов до більшовицької комуни, сліпо вірючи, що : «хто был никем, тот станет всем».Сердешна Україно, стократ нещасна і самотня в дні своєї волі, оточена гаддю кодлом ворогів, від уст рідних дітей відбирає хліб і дає чужинцям, щоб всіх порівняти – і має подяку – злобу, зраду, ненависть. На ту волю народу вона ж віддала останню свою оборону, свою чесну інтелегентну молодь. Ой ні! Тих жертв не можна забути, не можна ворогові прощення подарувати! Страшно вмирати. Та краще померти стоячи, чим жити на колінах!
На Аскольдовій могилі поховали тіла загиблих героїв.

Але душі їх кличуть не до помсти. Не для ненависті та злоби понесли вони своє життя, а з – за незмірної любові до рідного краю. І та любов світитиме нам на віки вічні!

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода