Зазирнути в Інтернет? О, це сьогодні справа звична… Переглянути власну електронну пошту. Ознайомитись з найновішими новинами. А потім? Якщо є трохи часу… І якщо хочеться просто усміхнутись… Тоді у кожного є – свої рецепти! Я, наприклад, уже не вперше набираю ім’я… Семен Савченко. Знаходжу сайт «Мистецька Вереміївка». І поринаю у стихію творчості нашого славного земляка. Талановитого гумориста. І не тільки гумориста. Бо, як дізнаємося з вищезгаданого сайта, і ліричні пориви були Семену Савченку не байдужими.
Звичайно ж, можна було б ще раз перечитати одну з гумористичних збірок цього автора. Але на сайті усмішки нашого земляка подано значно красивіше, приємніше для ока.
З Семеном Савченком я знайомим не був. Але зустрічатися мав змогу. І до того ж не один раз… На гумористичних сторінках тогочасної «Черкаської правди» (теперішнього «Черкаського краю»).
І тут потрібно згадати ще одну талановиту і небайдужу до гумору людину. Журналіста Володимира Озірного. Це завдяки саме його зусиллям і автори-гумористи, і читачі, небайдужі до гумору (а таких, певна річ, немало!), не раз одержували на сторінках газети… справжнє-справжнісіньке свято гумору! І усмішки Семена Савченка були на ній однією з найпривабливіших принад.
Згадується один з виступів знаменитого нашого артиста, незрівнянного виконавця гумору Андрія Сови. Він просто гримів у ті, уже далекі роки і був у великій мірі прапором українського гумору. Ось тоді і прозвучала у його виконанні коротка, але і яскрава, і приваблива усмішка Семена Савченка. У цій усмішці мова йде про те, що покупець цікавиться у книгарні у молодої продавчині, коли ж у них… Єсєнін буває. А продавчиня, подумавши, що мова йде не про автора книги, а про когось з її пристрасних шанувальників, відразу ж підказала надто вже настирливому покупцю, щоб він не пхав свого носа у чужі справи.
До речі ця усмішка, мабуть, актуальна і сьогодні, коли продавчині книгарень набагато краще знають детективну макулатуру, аніж солов’їну лірику.
Згадується і така мить. Микола Негода на одній зі спілчанських «тусівок» читає ту, уже чуту у виконанні Андрія Сови, усмішку. А треба сказати, що Микола Негода і умів, і любив читати уголос вірші. І вірші власні, і вірші інших авторів. Але наш добре знаний поет був і досить вибірковим та вимогливим щодо того, кого і що він читає. І як не згадати сторінку «Молоді Черкащини», де саме ця усмішка була надрукована.
Та і коли переглянути таке видання, як «Перепустка в безсмертя. Антологія гумору Черкащини» (2005р.), то і там бачимо і гуморески Семена Савченка, і байки Миколи Негоди.
Згадується і один з концертів у Палаці культури «Дружба народів» у Черкасах, де виступали кращі самодіяльні колективи області. І ось на сцену вийшов спокійний, симпатичний чоловік і почав читати усмішки. Грім оплесків (а зал Палацу культури був майже повним!) активно засвідчив той факт, що прочитане було присутнім до вподоби.
Приходять інші часи, змінюються і звичаї. Щось з написаного належить більше тим часам, що минули. Щось стає навпаки ще цікавішим – для сучасного читача! Але чому ж прості і щирі рядки гуморесок цього автора і нині є цікавими для читачів?! Ну, справа, мабуть, як мені здається… у масштабі особистості поета! Бо його визначає не місце проживання і не жанр написаного, а небайдуже, щире серце, що б’ється у грудях людини. А це саме те, що у наші нелегкі часи, коли багато що вирішує нахабнувато-галаслива розкрутка, навіть найвитонченішим іміджмейкерам не під силу.
А завершити хотів би власним віршем, де мова йде про те, що здатність людини щиро, приязно усміхнутися буває сильнішою і… за бурхливі хвилі часу!
НЕ ВТРАЧАЄ СИЛ
Як жити, то – сміючись!
Хоч справи, бува, сумні…
А те, що смішило колись,
Смішить сьогодні… чи ні?!
А дні – то вогнем грози,
То колами по воді…
Змінилися вже часи
І звичаї вже не ті.
Як мед від невтомних бджіл,
Як досвід з важких доріг –
Ні, сміх – не втрачає сил!
Якщо вже це… мудрий сміх.
