95 років від дня народження Петра Жука
На календарі пам’ятних дат Черкащини 2025 року 13 липня посідає особливе місце. Цього дня виповнилося б 95 років від дня народження Петра Миколайовича Жука – прекрасної людини і талановитого журналіста нашого краю, творчий шлях якого розпочався у далекому вже 1954 році, коли на карті України постала Черкаська область.
З його іменем пов’язана історія відразу кількох знакових засобів масової інформації. Тож хочеться сказати щире слово про найсуттєвіше і найбільш цінне та неперехідне у його житті та творчості.
Життя і невтомна газетярська праця Петра Миколайовича – це ціла епоха черкаської журналістики, своєрідний зріз історії Черкащини, наповненої повсякденними справами та натхненням наших земляків, з їх простими радощами і печалями. Тисячі людських доль, здобутків і прикрих прорахунків, нагальних проблем області – все це теми його газетних публікацій та книг. Головне в них – любов до людей і любов до життя. Журналістика для Петра Жука була більше, ніж професія репортера: піти, побачити й розповісти про те, що відбувається. Журналістика для нього стала способом життя і можливістю показувати світ таким, яким він є.
Народився він 13 липня 1930 року на Слобожанщині – у селі Добровілля Близнюківського району Харківської області. У 1954 році після закінчення факультету журналістики Київського державного університету прибув до Черкас для роботи у «Черкаській правді» – головній газеті новоутвореної області. Про зустріч з тодішнім редактором газети Євгеном Миколайовичем Гольцевим Петро Миколайович згадував: «Не знаю, яке враження я справив на нього, але тут же Євген Миколайович вирішив: буду я, хоч і безпартійний, працювати у відділі… партійного життя, яким завідував бувший фронтовик і досвідчений газетяр Іван Матвієнко». Так розпочалася творча біографія П.М. Жука на Черкащині, з якою він назавжди пов’язав долю і знайшов тут свій вічний спочинок.
З 1960 року він – завідувач відділу обласної газети «Молодь Черкащини», власний кореспондент газети Київського раднаргоспу «Молода гвардія» у Черкаській області. У 1966–1970 рр. редактор популярної обласної газети «Молодь Черкащини», а з 1970 року – власний кореспондент по Черкаській і Кіровоградській областях республіканської газети «Радянська Україна». З 1993 року очолював редакційно-видавничу групу науково-документального багатотомного видання «Реабілітовані історією. Черкаська область», готував матеріали суспільно значимих видань «Книга пам’яті України. Черкаська область» та «Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років. Черкаська область».
В різний час брав участь у підготовці та виданні таких узагальнюючих праць про Черкащину як «Історія міст і сіл УРСР. Черкаська область», «Герои-освободители Черкащины», «Они защищали мир», «Корсунь-Шевченковская битва», «Уславлені подвигом», «Черкащина заповідна», «Смарагдове намисто Черкащини», «Герої тваринницьких ферм», «Черкащина в храмобудівництві», «Голодомор на Черкащині. Книга Пам’яті в документах і спогадах», «Жорна».
У багатьох зарубіжних виданнях Канади, США, Аргентини, Італії було опубліковано близько 100 нарисів П.М. Жука про славетних земляків-черкащан на замовлення товариства культурних зв’язків з українцями за кордоном «Україна».
Журналісту Петру Жуку була притаманна вроджена здатність відчувати живе слово, співпереживати, спілкуючись з людьми. Вражає уміння Петра Миколайовича перейматися надією, біллю, думками і почуттями героїв своїх нарисів. У його публіцистичній спадщині – яскраві статті, етюди і замальовки про людей творчості і праці, розповіді про мужніх фронтовиків, учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
В історії черкаської журналістики Петро Жук відомий як колега і щирий друг Василя Симоненка. Доля їх звела у 1956 році, коли студент факультету журналістики Київського університету прибув на практику до «Черкаської правди», де вже працював П.М. Жук. Відтоді їх людські і творчі стосунки не припинялися до останніх днів Василя. І упродовж багатьох років П.М. Жук багато робив для вшанування пам’яті поета-шестидесятника. За його редакторства при редакції газети «Молодь Черкащини» була відкрита літературна студія імені Василя Симоненка. Він часто виступав зі спогадами про свого друга у засобах масової інформації, ініціював та був упорядником видання збірників його творів – «Твори у двох томах» (2004), «Зажинок» (2011), «Цар Плаксій і Лоскотон. Твори для дітей», а також факсимільного видання «Кобзаря» Т.Г. Шевченка коштом Платона Симиренка, про друк якого мріяв Василь Симоненко.
Невтомний шукач істини Петро Жук завжди був вірним своєму журналістському обов’язку і помічав те, на що інші закривали очі, чув те, що інші боялися говорити вголос, з ним скрізь був записник, у який він занотовував побачене і почуте, принципово реагував на гострі проблеми краю. Саме завдяки його публікаціям про недоцільність спорудження поблизу Чигирина АЕС, атомний монстр не постав на овіяній славою землі Чигиринщини.
Впродовж усієї журналістської праці Петро Миколайович писав про славну родину Симиренків, всіляко популяризував її. За його словами він прагнув, «насамперед, показати шановному читачеві велич духу людей, в долі яких, як сонячні промені в краплині роси, відбивається доля нашого сердешного народу».
У роки незалежності П.М. Жук, завершивши штатну роботу на газетярській ниві, багато сил і часу віддав дослідницько-пошуковій праці над томами видання «Реабілітовані історією. Черкаська область», під час якої розкрилися нові грані його журналістського таланту. За наслідками багаторічного пошуку та опрацювання архівних документів ним були встановлені і повернуті із забуття імена тисяч черкащан, які постраждали від політичних репресій у добу тоталітаризму.
Робота з архівними документами не тільки підказувала Петру Миколайовичу теми для публікацій, а й підкріплювала їх достовірними фактами про трагічні і героїчні долі людей. Тому, не обмежуючись підготовкою томів історико-меморіальної серії, Петро Жук постійно публікував свої грунтовані на документальній базі публіцистичні та краєзнавчі розвідки на сторінках «Черкаського краю» та інших регіональних та столичних видань, доносячи історичну правду до широкого читацького загалу.
Більшість викладених у них сюжетів розкривають маловідомі, або й зовсім не відомі історії із життя черкащан, описують випробування, які випали на їх долю. Серед героїв його нарисів – уродженці Черкащини, які під час війни 1941–1945 рр. проявили себе у боротьбі з ворогом як сміливі, постійно ризикуючі своїм життям розвідники. При цьому вони завжди знаходили вихід у майже безвихідних ситуаціях і з честю виконували поставлені перед ними завдання.
У нарисах про відомих черкащан, які прославили свій край і Україну славними і героїчними справами у різних сферах суспільного життя, Петро Жук жваво і переконливо створює своєрідні історичні і психологічні портрети людей різних професій – організаторів сільськогосподарського виробництва, митців, освітян, воїнів, колег журналістів. Крізь призму їх життя, вчинків і дій він передає читачам не тільки їх особисті якості, а й атмосферу часу, у який герої його нарисів жили і творили на благо рідного краю і України.
Особливий інтерес і суспільну значимість мають різнопланові нариси і статті журналіста. об’єднані темою багато в чому схожих трагічних сторінок із життєписів людей, чиї долі були зламані радянською репресивною машиною у роки війни та повоєнний час. В основу нарисів покладені реальні факти, виявлені автором в архівних фондах і які засвідчують злочинний характер розслідування та фабрикацію абсолютно безпідставних обвинувачень невинних людей у шпигунстві та шкідництві у роки сталінізму.
Усі згадані у публіцистичній спадщині П.М. Жука наші земляки, що зазнали незаконних переслідувань і репресій, через багато років були реабілітовані юридично, а нариси і статті – це своєрідна суспільна та моральна реабілітація і данина шани (хоч і запізнілої) безвинно постраждалим людям, які стали жертвами жорстокої тоталітарної системи. Описані автором історії розкривають суть політики державного терору проти власного народу і є засторогою від того, щоб подібне ніколи не повторилося.
Життя, уся багаторічна невтомна праця Петра Жука на журналістській ниві – добрий приклад для наслідування. Пам’ять про нього шанують на Черкащині.
Василь Мельниченко
