Із Черкаського онкоцентру після сотої алогенної трансплантації кісткового мозку виписали пацієнтку
Ювілейною пацієнткою стала 40-річна Наталія Козачек із Полтавщини. Кілька тижнів тому їй пересадили кістковий мозок від донора з Польщі, тепер же жінку виписали додому.
Історія хвороби пані Наталії розпочалася ще в 2013 році, коли її почав турбувати біль у животі. УЗД показало занадто збільшену селезінку. Згодом лікарі діагностували у жінки первинний мієлофіброз — хронічне мієлопроліферативне захворювання крові та призначили таблетовану хіміотерапію як метод лікування.
Згодом Наталія завагітніла й припинила прийом препаратів. 3 роки вона почувалася чудово, згадує жінка, опісля стан знову почав погіршуватися. Завдяки прийому одного з препаратів стало краще, але згодом його не стало в Україні, довелося шукати альтернативні ліки, але вони виявилися неефективними. Гостро постало питання про якісь кардинальні зміни.
Пацієнтка подала заявку на лікування закордоном, втім отримала відмову, аргументовану наявністю таких закладів лікування і в Україні. Їздила жінка і до Києва, втім там їй не пропонували проведення трансплантації. У лікарні в Полтаві жінці порекомендували звернутися до Черкаського онкоцентру.
— Я читала та чула безліч позитивних відгуків про цей медзаклад. Мені багато хто говорив, що тут працює молода, активна й успішна команда гематологів. Чи виправдались ці відгуки? Звичайно. Тут лікарі, я б сказала, вони мають підхід до кожного пацієнта. Це дуже круто, що в нас в Україні є такий заклад, — розповідає Наталія Козачек.
До проведення алогенної трансплантації жінка готувалася від початку червня. Каже, що спочатку було трохи страшно, але згодом вона дізналася, що ТКМ — це майже як звичайна крапельниця.
— Наталія лікувалася спочатку за місцем проживання, потім приїжджала до нас на консультації. Ми провели HLA-типування для підбору максимально сумісного донора, знайшли такого в Польщі й от здійснили трансплантацію, — розповідає лікар-гематолог відділу гематології та трансплантації кісткового мозку Анатолій Кравець. За його словами, хоча трансплантація — це важка процедура зі своїми ризиками та побічними діями, серйозних ускладнень у пацієнтки не було. Все в межах норми.
Після трансплантації, згадує пані Наталія, було трохи складно, але запевняє, що все можна витримати.
— Якщо людина хоче вилікуватися, то спочатку повинна задати собі питання, для чого вона це робить. Якщо в неї не буде мети — одужати — то буде дуже складно. Окрім цього, якщо налаштувалися вилікуватися, треба взаємодіяти з лікарем. Якщо він говорить, що треба отак робити, значить ви слухаєте і робите. Адже якщо пацієнт сам не захоче, то одного бажання лікаря допомогти буде замало. На одному зі стендів у коридорі є фраза «немає невиліковних хвороб, є невиліковні люди». І я з цим погоджуюсь. Якщо ви не захочете, то нічого не буде, треба теж докладати зусиль, — ділиться пацієнтка.
Через майже місяць після трансплантації Наталія почуває себе добре — вже минули слабкість та сонливість. Далі на неї чекає відновлення. Ще близько сотні днів їй треба перебувати на території Черкас та бути в постійному контакті з лікарем. Близько 2 років жінка перебуватиме під наглядом: спочатку прийоми в лікаря будуть частими, згодом ставатимуть все рідшими.
Зараз їй треба дотримуватися маскового режиму та вчасно пити ліки. Окрім цього, як зауважує лікуючий лікар Анатолій Кравець, пацієнтці доведеться дотримуватися певної низки обмежень як і в способі життя й харчуванні, так і в контактах з іншими людьми, оскільки після трансплантації імунітет починає працювати фактично з нуля. Повторно доведеться робити всі вакцинації.
Втім наразі пацієнтку виписали додому, до чоловіка та доньки.
Трансплантація кісткового мозку — це один з методів лікування, перш за все, пацієнтів з онкогематологічними захворюваннями. Фактично замість хворого кісткового мозку пацієнту трансплантують кістковий мозок здорової людини, розповідає завідувачка відділу гематології та трансплантації кісткового мозку Олена Лук’янець.
— У світі трансплантації кісткового мозку понад 50 років. Ми ж квантовий стрибок до світового рівня зробили буквально за чотири роки — перша аутологічна трансплантація в 19-му році, перша алогенна трансплантація у 2021 році — і от уже в 25-му році у нас сота алогенна трансплантація.
Додає, що ще 10 років тому ніхто не вірив, що в Україні можуть робити ТКМ, втім зараз, на щастя, тенденція змінюється: і лікарі, і пацієнти усвідомлюють, що проведення трансплантацій можливе не лише закордоном, а й у нас вдома.
Наразі алогенних трансплантацій здійснили вже більше сотні — після ювілейної пацієнтки Наталії ТКМ провели ще для кількох онкохворих.
— Ми кожного року нарощуємо кількість пацієнтів, яким виконано трансплантацію, і внаслідок цього пацієнти з усієї України мають можливість отримувати лікування, — розповідає завідувач блоку трансплантації кісткового мозкуБогдан Скульський.
Історія трансплантації кісткового мозку в Черкасах розпочалася із пілотного проєкту МОЗ та завдяки реформі децентралізації, коли центри отримали можливість виконувати трансплантації. Було закуплено дороговартісне обладнання. У відділі гематології розпочинали працювати з аутологічними трансплантаціями — де донор і реципієнт — це одна і та ж сама людина.
— Логічним розвитком в цій сфері є початок роботи з алогенними трансплантаціями — спочатку з родинними, потім із неродинними та з напівсумісними. І завдяки цьому ми тут, де ми зараз є, — зауважує Скульський.
Загалом в Черкаському онкоцентрі від початку проведення першої ТКМ у 2019 році виконали майже 300 трансплантацій. Втім цьогоріч планують переступити й цю межу, додає Скульський.
Читайте також: Трансплантація — це потенційний шанс повністю одужати», — лікар-гематолог Богдан Скульський про ТКМ
