Із Черкас — на фронт: книжки для мотивації воїнів передали в рекрутингові центри
Для рекрутингових центрів української армії передали примірники кишенькової книги «Воюючий Шевченко» та збірки історичних відомостей «Ідея і чин». Ці видання вийшли друком у Черкасах. Разом із плакатами-портретами українських державотворців у виконанні художника Максима Гладька 16 липня книги вручили Уповноваженому Міністерства оборони України з питань рекрутингу Олексієві Бежевцю у столичному ЦНАПі Солом’янського району.

Ці книжки вирушили у рекрутингові центри по всій країні, щоб підтримати воїнів не лише матеріально, а передусім — духовно.
Видання «Воюючий Шевченко. Мала світоглядна книжка українського воїна» презентували в Черкасах двічі: у січні — в державному технологічному університеті й на початку липня — під час патріотичного діалогу з автором, громадським і державним діячем Миколою Томенком. Ця книга — символічне поєднання класики з реаліями сучасності, видана за сприяння Фонду «Рідна країна».

Микола Томенко (ліворуч) із Олексієм Бежевцем
За словами пана Томенка, ідея «Воюючого Шевченка» виникла саме з фронту — там, де найгостріше відчувається потреба не лише в обладнанні, а й у світоглядній підтримці.
— Окрім традиційної допомоги, якої завжди бракує — від РЕБів, старлінків, генераторів, медичного обладнання, — є ще інше крило підтримки: світоглядне. Те, що надихає і тримає морально тих, хто боронить нашу волю і незалежність, — розповідає Микола Томенко.
За його словами, волонтерські поїздки на фронт оприявнили, якою важливою є ця «духовна амуніція». Раніше вже возили «Кобзар», інші твори української класики, але виникло бажання створити щось спеціальне — і змістовне, і компактне, що буквально вмістилося б воїнові у кишеню.

Кишенькова збірка “Воюючий Шевченко”
Так з’явилася «Мала світоглядна книжка українського воїна». У ній — десять творів Шевченка, які були найбільш цензурованими або забороненими. Відкриває добірку «Молитва» — як духовний вступ, а завершує — «Заповіт». Решта — антимосковські, проукраїнські тексти, викладені у хронологічному порядку. Окрему увагу автор приділив вступній статті «Шевченко як батько української нації», де викриває радянські маніпуляції навколо образу поета:
— У радянські часи Шевченка перетворили на захисника кріпаків і ледь не символ комуністичної партії. Або ж згодом робили з нього такого собі “модного”, який з царями пив шампанське. Ми ж хотіли показати правдивого Шевченка, котрий, як писав Пантелеймон Куліш, “ненавидів кацапів і нас навчив ненавидіти”.
Назва «Воюючий Шевченко» викликала дискусії серед філологів. Вони наполягали на граматично правильнішій конструкції: «Шевченко, що воює». Але Томенко переконаний: слово «воюючий» звучить сильніше, з енергією.
— Я вважаю, що війна вимагає і мову змінювати, удосконалювати. Мені здавалося, що бракує енергетики, сили. “Воюючий” — це те, що треба, — запевняє автор.
Перший наклад — тисяча примірників — вийшов за підтримки Черкаського державного технологічного університету, фахівці якого взялися створювати дизайн обкладинки, видавництва Юлії Чабаненко «Майстерня друку» та фінансування «Волошкового поля». Книжки одразу поїхали на фронт, і реакція військових була однозначною: вони втішені.
Другий наклад уже вдесятеро більший — 10 тисяч примірників. До проєкту долучилася Українська аграрна рада.
— Наші фермери, аграрії — молодці. Вони на перших місцях України по кількості пікапів, техніки, яку передають військовим. І от тепер — ще й книжки, — каже Микола Томенко.

Уповноважений Міністерства оборони України з питань рекрутингу Олексій Бежевець запевняє: вірші Шевченка — поза часом.
— Його думки мотивували мільйони українців боротися за свободу. Зараз вони важливі як ніколи. Тому дуже важливо, щоб добровольці, які долучаються до лав Сил оборони через центри рекрутингу української армії мали при собі таку збірку. Ця ініціатива дуже важлива і ми будемо максимально допомагати в її реалізації, — сказав посадовець.
Духовна підтримка українських воїнів не обмежилася лише Шевченком. Друге видання, передане для центрів рекрутингу, — «Ідея і чин». Проєкт об’єднує оповіді про 12 ідеологів української державності ХХ століття — від Миколи Міхновського до Левка Лук’яненка. Історик Олександр Солодар написав короткі, але насичені біографії, продемонструвавши глибоке коріння української державності.
Разом зі збіркою історичних відомостей для рекрутингових центрів передали серію робіт Заслуженого художника України Максима Гладька, котрий створив портрети цих постатей: Миколи Міхновського, Дмитра Донцова, Михайла Грушевського, Симона Петлюри, Володимира Винниченка, В’ячеслава Липинського, Павла Скоропадського, Нестора Махна, Степана Бандери.

Фрагмент виставки портретів авторства Максима Гладька в Черкаському художньому музеї
Ідея графічного проєкту належить черкаській видавчині Юлії Чабаненко:
— Ці імена має знати кожен українець. А їхні історії — пропустити через серце, — говорить вона.

Юлія Чабаненко із Олексієм Бежевцем
За Миколою Томенком, армія майбутнього — це не лише про зброю. Це про професіоналізм, мотивацію, патріотизм і… освіту. Ще студентом після повернення з Афганістану він писав у забороненій студентській газеті, що «українці мають служити Україні». Сьогодні ці ідеї — актуальні, як ніколи.
— Я давно агітую за професійну, мотивовану і соціально захищену армію. Людина має займатися тим, що вміє найкраще. Хтось — безпілотниками, хтось — медициною, хтось — юридичним забезпеченням. І кожен має бути впевнений, що йому гарантують це місце служби, — каже діяч.
На жаль, часто бракує саме довіри — до процесу мобілізації, до центрів комплектування. Томенко переконаний: саме рекрутингові центри мають заповнити цю нішу. Показати — переконати — підготувати. І книжки, як «Воюючий Шевченко» і «Ідея і чин», у цьому — важливий інструмент.

Книга “Воюючий Шевченко” серед буклетів у Центрі рекрутингу
— Рекрутингові центри треба створювати у вишах, особливо технічних. Бо це війна технологій, дронів, аналітики. Там мають бути розумні, свідомі, підготовлені люди. Без істерик, без шантажу. І — з мотивацією, — запевняє пан Томенко.
На його думку, військова служба в Україні має будуватися не на примусі, а на свідомому виборі. Тоді ми матимемо не просто армію, а спільноту людей, яка стане прикладом для інших.
— Якщо серед захисників будуть мотивовані, патріотичні, професійні й свідомі люди — ми отримаємо військо, яке вчитиме всі армії НАТО. І це не перебільшення. Ми вже їх “трішки підучуємо”. Нам би ще трохи грошей і зброї побільше… — говорить автор видання «Воюючий Шевченко».
І поки хтось у тилу вирішує, як реформувати армію, чи коли змінити бюджет, ці дві книжки вже працюють на передовій. «Воюючий Шевченко» і «Ідея і чин» — не просто подарунки військовим. Це — символи нашої пам’яті, нашої гідності, нашої національної сили. І, зрештою, нашої віри в Перемогу.
Читайте «Нову Добу» в соцмережах:
Ще більше новин — на сайті.