Кількість користувачів соціальних мереж сягнула 3 мільярдів людей, тобто майже половини жителів Землі. Такими є дані звіту Global Digital Statshot. Абсолютне лідерство серед соцмереж посідає «Facebook», яким щомісяця користуються понад 2 мільярди людей. 10 мільйонів (тобто 0,5%) прихильників цієї соцмережі – українці, це дані охоплення по країні рекламного кабінету «Facebook». Загалом же понад половина українських користувачів соцмереж – це аудиторія «Facebook», стверджує керівник інтернет-агенції UAWEB Антон Юдін.

Масовий наплив користувачів провокує можливу появу у «близькому» оточенні кожного активного «фейсбукера» інтернет-аферистів та шахраїв та й просто негативно налаштованих людей, тож більш актуальним стає питання безпеки. Саме про власні способи захисту інформації в соцмережах розповідали українці під час Фейсбук-марафону #MediaIQ7x7.

Журналісти «Нової Доби» теж поцікавилися у активних черкаських фейсбукерів, які саме особисті дані вони довіряють он-лайну, як фільтрують фотографії та друзів, яким чином захищають власний акаунт та в чому їм допомагала і шкодила публічність у мережі.

«Допобачення, «Однокласники»
Більшість опитаних окрім «Фейсбуку» мають акаунти в «Instagram», «Твіттері» та сторінки в «Гугл +». Дехто користується соцмережами «за інтересами», такими як «LinkedIn», де можна знайти собі роботодавця чи працівника, а також «Pinterest» та «Flickr» – для тих, хто працює з фото та відео. Більше половини опитаних мали акаунти в російських соцмережах «ВКонтакте» та «Однокласники», але видалилися звідти або з початком Революції Гідності, або після Указу Президента Петра Порошенка про заборону користування цими соцмережами у травні цього року. А от дехто навіть стикався зі своїми «фейковими» сторінками в соцмережах, де ніколи не реєструвався.

Тетяна Кавальчук, керівник проектів:

«Маю аккаунт тільки на «ФБ,» мені цього цілком вистачає. До 2014 року була зареєстрована ще в «Однокласниках», використовувала його в тому числі для поширення адекватної інформації про «Євромайдан». Потім втомилась від інформаційного мотлоху, який заполонив цю мережу, і видалилась. Загалом вважаю, що інформаційна гігієна дуже важлива, тому відфренджую людей, які несуть деструктив і поток негативу. Колись давно реєструвалась Вконтакті, але так і не стала користуватись цією мережею».

Любов Ропало, проектний менеджер Черкаської агенції регіонального розвитку:

«Маю аккаунти у Facebook та в Twitter. Останній живе за рахунок синхронізації постів зі сторінки «Fb». З «Однокласників» видалилась ще з початком війни на Сході а з «ВКонтакті» нещодавно. Проте останнім все одно вже не користуалась з часу блокування російського контенту. Заблоковані російські соціальні мережі не стали для мене трагедією, адже все одно не мала від них багато користі».

Зоя Вовк, прес-секретар Патрульної поліції м. Черкаси:

«Маю аккаунти в «ФБ» та «Інстаграмі». В інших соцмережах особисто мене немає, але знаю, що «добрі» люди створили від мого імені, з моїми світлинами сторінки та активно ними користуються. Про це розповідали друзі знайомі, які переписувались начебто зі мною в «Однокласниках» та на сайтах знайомств».

Два слова про себе
Щодо розміщення особистої інформації в соцмережах, думки опитаних розділилися. Дехто на своїй сторінці повідомляє лише ім’я з прізвищем і місце роботи/посаду, мовляв, що менше про тебе люди знають, то краще сплять. Хтось додає телефон, місце навчання, рідне місто, дату народження, спеціальність. Хтось позиціонує себе лише як спеціаліста в певній галузі, ревно оберігаючи особисте життя, інші, навпаки, виставляють фото з коханими та дітьми, вважаючи можливу заздрість проблемою заздрісників, а «вроки через фотографію» називають забобонами.

Ірина Гилюк, заступник головного редактора телестудії «Рось»:

«Дуже скупо викладаю про себе інформацію. Доступ до неї зазвичай має обмежене коло людей. Роблю це з різних міркувань: етичних, моральних, з міркувань безпеки і не лише. Вважаю, що є теми-табу. У моєму випадку – це релігійні переконання, теми інтимного характеру, в тому числі і відверті фото. Уникаю різких емоційних заяв, характеристик, які можуть породити агресивну реакцію читачів, а то й запустити якісь незворотні процеси. Вважаю, що це теми або вузького кола, або адресні. Іноді дозволяю собі ділитися якоюсь інформацією про себе (маю на увазі і фото), але дозовано».

Інна Ключка, помічник народного депутата:

«Я взагалі не вважаю чимось аморальним висвітлення особистих фото, фото своїх дітей, коханого чоловіка, красивого тіла тощо. Я неодноразово чула критику щодо своїх світлин в «ФБ», дехто вважає їх занадто відвертими, інші навпаки, навіть надсилають повідомлення зі словами захвату, що, звісно ж , не може не заохочувати завжди бути в формі. Кожному своє. Не бачу нічого поганого в тому, щоб поділитися гарним настроєм і позитивом, так і чимось менш позитивним. Особисто мене надихають фото гарних дівчат, жінок, я захоплююся фотографіями маленьких діток, вони такі «няшні». У мене це не викликає заздрощів, лише захоплення та посмішку. Можливо і є такі, які зовсім по-іншому реагують на подібне, але я не забобонна, тому впевнена, що мене це стосується. Я сама кую своє щастя! Моя свобода і віра в мені! А ті, хто розповідають, що їм наврочили – слабкі люди, які просто шукають причину своїх невдач в чиїхось «зглазливих очах».

Вікторія Феофілова, голова ГО «Молода Черкащина»:

«Я людина раціонального світосприйняття, і тому не вірю у всілякі «зглази і порчі». Якби це так діяло, то більшість відомих людей – політиків, акторів, співаків, – вже сконало б у страшних муках, адже на них дивляться і їм заздрять мільйони. Однак позитивний імідж дійсно може нашкодити, якщо він фальшивий. Бо людина створює для себе ніби паралельне життя, де вона – гарна, успішна, щаслива. Але ж це не робить її щасливішою в реальності. Тож замість того, щоб змінювати реальне життя вона витрачає час і енергію на віртуальний образ, а це до добра не доведе. А може довести до неврозу, бо оце провалля, яке розділяє ці дві особистості, ці два життя, воно буде завжди додавати стресу і мук.
Особисто мені можливість спілкування через соцмережу сильно полегшує життя. Більше 50% моїх ділових контактів йде через «Фейсбук». Також це гарна можливість тримати друзів в курси твоїх справ і самі слідкувати за життям цікавих тобі людей. А ще можливість спитати поради, отримати підтримку у важкій ситуації. Я – екстраверт, і для мене соціальні мережі дуже підходять: можна не встаючи з робочого місця спілкуватися з усім світом! До того ж, це спосіб не втрачати зв\’язок з реальністю, адже мене оточують в основному дуже гарні, розумні, адекватні люди. І якщо я орієнтуватимусь тільки на них, думатиму про світ набагато краще, ніж він є насправді».

За сімома замками
Свою відкритість у мережі більшість користувачів пояснюють тим, що ретельно обирають, кого додавати в друзі, а також захищають особисту інформацію іншими шляхами: підбирають складні паролі, часто їх змінюють, не зберігають в он-лайні паролі від електронних скриньок, не заходять в соцмережі з «публічних» комп’ютерів, «прив’язують» акаунт до номеру телефону та електронної пошти та використовують усі із запропонованих «Фейсбуком» налаштувань приватності.

Тетяна Осіпенко, менеджер зі збуту:

«Більшість даних на моїй сторінці можуть бачити лише друзі, та й часто пости викладаю теж не публічні, а для обмеженого кола друзів. Я ніколи не додаю в друзі людей, які не мають на сторінці контенту, особистих фото, тих, які недавно створили сторінку. Всіх, хто додає мене у друзі, я запитую, чи ми знайомі. Якщо мені не відповідають, то просто не додаю. «Дружу» в он-лайні лише з тими, з ким знайома особисто, або вже познайомилася в соцмережі, Наприклад, у мене в друзях є дівчина-українка, яка живе за кордоном, але дуже любить Україну. Вона постійно постить щось патріотичне, про хлопців в АТО. Її часто банять за це, але вона повертається і знову продовжує писати. Ще в друзях є англієць Клайв. Він ніколи не був в Україні, але дуже любить її, навіть вчить трохи українську мову. Пише українською, постійно постить цікавинки про Україну, про які навіть я не знала».

Олена Кудрявцева, керівник Черкаського молодіжного ресурсного центру:

«Додаю в друзі людей, яких знаю особисто або є багато спільних друзів. Винятки становлять люди, які потенційно можуть додаватися до мене в друзі по роботі, але це я перевіряю зайшовши до них на сторінку та перечитавши їх особисту інформацію, особливо переглядаю місце роботи та рід занять, гортаю стрічку їхніх новин, якщо бачу, що маю спільні захоплення/інтереси/робочі моменти – додаю. До таких людей належать активісти громадських організацій, які не суперечать моїм переконанням, представники органів державної служби, волонтери, журналісти».

Наталія Даньковська, адвокат:

«Раніше, коли була депутатом, то жодних обмежень щодо коментарів чи тегів не встановлювала, оскільки розумію публічність статусу. Наразі є непублічною особою, то трохи доступ обмежила. Що розміщувати на загал, то особиста справа кожного. Але з метою безпеки подорожі розміщую або після, або якщо житло залишається не без нагляду».

Вагітним і дітям… вхід заборонено?
Щодо розміщення в соцмережах власних фото «при надії» та фотографії маленьких дітей, думки опитаних знов розділилися. Дехто створює акаунти новонародженим дітям і викладає їхні фото, щоб з часом передати цю сторінку вже більш дорослому чаду. Інші батьки, навпаки, вважають, що фото голопопих карапузів «на загальний огляд» навряд чи сподобається їхнім дітям у майбутньому, тож фото маленьких дітей взагалі не розміщують, а з підлітками радяться як щодо ілюстрації, так і щодо текстового наповнення постів. Жінкам у «цікавому» положенні частина опитаних радила якомога довше приховувати свій статус, інші ж вважали це забобонами. А одна з опитаних виставила в мережу «вагітну» фотосесію у 6-й День Народження сина. І отримала низку коментарів, що засуджували її вчинок, від незнайомих людей. Хоч вагітність щасливо завершилася 6 років тому.

Сергій Пасічник, голова ГО «Академія стратегічних досліджень», батько доньки:

Це особиста справа кожного. Я наприклад думаю, що не варто, виставляти в мережу, принаймні фото дуже маленьких дітей. Близькі друзі й родичі можуть прийти в гості й подивитися. Якщо вони в іншому місті чи країні – є приватна переписка і нщо не заважає надіслати фото в ній. А чужим людям ці фото як мінімум байдужі, а як максимум можуть бути використані для не дуже пристойних справ. Я звісно не практикую традиції екваторіальної Африки, де вважають, що фото забирає частку душі. Але, по-перше, не всім в мережі цікаво, хто щогодини в твоїй родині щось купив, поїв чи зробив, по-друге, кримінал в житті, нажаль, ніхто не скасовував та й військові дії також – а отже інформація про близьких, графік роботи чи місця, де ти буваєш – можуть наробити більше шкоди, ніж користі. Ну а заздрощі – так в цьому теж щось є. Адже кожне слово чи думка, це є енергія, коливання, а відповідно як будь-які коливання можуть впливати на живі істоти.

Тетяна Кукла, засновниця центру розвитку дітей \”Montessori Family\” та корекційного центру \”Баланс\”, мама трьох дітей:

Соцмережі – це те саме спілкування, що й в реальному житті, але під іншим кутом. Робити і там, і там щось бездумно, не свідомо – може нашкодити. А от відповідальне ставлення до себе і оточення формує якісне поле для ідей, натхнення, допомоги, підтримки і таке інше. Чому б не використовувати його хоча б і під час вагітності чи іншого періоду свого життя.

Ірина Семенова