Мріє пекти торти і щоб одужав тато: десятирічна дівчинка з Тернопільщини завершила лікування в Черкаському онкоцентрі

Спочатку дуже важко змиритися і зрозуміти. Неясно, куди рухатися і що взагалі на тебе чекає. Так описує свої торішні відчуття мама 10-річної Тані — дівчинки, котра захворіла на лейкемію. У Черкаському онкоцентрі донька Людмили Ліснічук лікувалася з жовтня минулого року, і 1 серпня нарешті змогла зробити те, про що мріяла з першого дня перебування в медзакладі, — переможно вдарила у Дзвін Переможця.

Залишила немовля на тата й поїхала лікувати старшу доньку

Сім’я Ліснічуків мешкає на Тернопільщині. У березні 2024 року у них народилося немовля, а за кілька днів вони дізнаються про страшний діагноз своєї старшої дитини — 9-річної Тані.

— Чесно, коли я почула діагноз, мені здалося, що це вже кінець. Можливо, через те, що ми не були обізнані і не знали багато про цю хворобу. Усвідомити все це було дуже тяжко, бо ж на руках була 10-денна дитина… — розповідає Людмила Ліснічук.

Провівши ніч в одній із тернопільських лікарень, мама з хворою донькою подалися до Першого медичного об’єднання Львова. Там дівчинку взявся лікувати онкогематолог Михайло Адиров, та згодом він змінив місце роботи, тож для Тані мусили шукати іншого лікаря.

Ліснічукам порадили їхати до Черкас. Залишивши новонароджену дитину на тата, мама Людмила вирушила із хворою донькою до Черкаського клінічного онкоцентру.

— Ми сім’єю вирішили, що я мушу бути з Танею. Вона така мамина дитина, що їй було би важко без мене. Мені, певно, без неї так само… — пригадує жінка.

Боротьба попри високу групу ризику

У Черкаському онкоцентрі за лікування маленької Тані взялися фахівці відділу гематології і трансплантації кісткового мозку. Упродовж дев’яти місяців медики блоку дитячої окнології й гематології були для неї другою сім’єю, зізнається дівчинка.

Другою мамою тут для Тані стала лікарка Анна Самохвал — дитячий онкогематолог.

За її словами, гостра лімфобластна лейкемія — один із найрозповсюдженіших типів раку крові, на які можуть занедужати діти. Ця хвороба спіткала й Таню Ліснічук.

Таня Ліснічук із мамою Людмилою і лікаркою Анною Самохвал

— У Тані виявили злоякісне новоутворення Т-клітинного типу. Це агресивний різновид гострої лімфобластної лейкемії, що потребував більш інтенсивного й тривалого лікування. Дівчинка мала високу групу ризику. Після курсу променевої терапії вона, на щастя, має стійку ремісію, — розповідає лікарка.

Увесь цей час Людмила Ліснічук була поряд із хворою донькою. Каже, у розмовах серед батьків Черкаський онкоцентр збирає чимало схвальних відгуків. Тут високі вимоги до умов перебування пацієнтів, особлива турбота і професійна робота медиків — у цьому жінка переконалася на власному досвіді.

— Нам тут сподобалося. Моя Таня така дитина, що їй треба налагодити контакт з іншою людиною, аби було комфортно спілкуватися. Анна Іванівна її розуміла, уміла покращити настрій — вона справді була їй за маму. Але, звісно, найважливіше — це професіоналізм. Бо просто дати хімію — це одне, а працювати з побічними ефектами, стабілізувати стан пацієнта — це зовсім інше, — говорить пані Людмила.

Тепер попереду в Тані Ліснічук — підтримувальна терапія. Дівчинка повертається додому, на Тернопільщину, проте з медиками Черкаського онкоцентру не прощається: має приїздити сюди щомісяця на контрольні огляди. Результати подальших аналізів черкаські лікарі обговорюватимуть із батьками й за потреби коригуватимуть прийом медикаментів дистанційно.

Лікування раку — тяжка артилерія для дитячого організму

За словами завідувачки блоку дитячої окнології й гематології Оксани Глухаревої, нині для Тані завершився основний етап лікування, далі ж іще чимало роботи.

— Із закінченням цього лікарняного етапу діти повертаються додому, але продовжують приймати необхідні ліки, займаються реабілітацією, відвідують інших фахівців — неврологів, гастроентерологів тощо. Бо таке лікування — це тяжка артилерія, що може вплинути на роботу шлунково-кишкового тракту, спричинити неврологічні або й психічні зміни, — пояснює пані Оксана.

Лікарі кажуть, що загалом боротьба із такою недугою й постійне перебування в медичному закладі — великий стрес для дітей.

Таня Ліснічук розповідає, що їй під час лікування покращували настрій усілякі подарунки, а також ігри і спілкування з іншими маленькими пацієнтами відділу гематології і ТКМ.

— Я була дуже рада, коли інші діти закінчували лікування й виписувалися. Завжди гарний настрій був і тоді, коли приходиш у лікарню, а тут кажуть, що в тебе гарні аналізи… А ще краще — коли кажуть, що скоро можна їхати додому, — ділиться Таня.

Удома вона дуже хоче знову взятися за улюблену справу — кулінарію. Перебуваючи на лікуванні в окноцентрі, дівчинка продовжувала нотувати рецепти. На виписці їй подарували нові девайси для кухні, тож вона хоче чимшвидше випробувати їх удома.

— Я дуже люблю готувати. Приїду додому, наберуся сил і піду на кухню. Я печу торти всякі: умію «Наполеон», на День батька робила «П’яну вишню». Готувала й фокачу, і печиво всяке, панкейки… А взагалі зараз найбільше мрію про те, щоб скоріше одужав мій тато, — розповідає дівчинка.

Дзвін Переможця

Виписка додому після перебування в онкоцентрі — це не лише значний успіх у боротьбі з хворобою, а й велика радість для самої дитини, її батьків і лікарів.

Два роки тому у відділі гематології і трансплантації кісткового мозку запровадили традицію нагородження Переможців, котрі ввійшли в стійку ремісію і не потребують постійного перебування в медичному закладі. Дітей, котрі покидають медзаклад після основного етапу лікування, тут називають хоробрими Героями.

Таня Ліснічук із мамою Людмилою на виписці з Черкаського онкоцентру

— Такі дні — найулюбленіше свято для нашої гематологічної родини: тішаться і пацієнти, і весь колектив. Заради цього потрібно жити, ми сюди приходимо саме для цього, — каже завідувачка блоку дитячої онкології і гематології Оксана Глухарева.

Діти приймають вітання й одержують подарунки, а ще — б’ють у Дзвін Переможця й залишають кольоровий відбиток своєї долоньки на Скелі Переможців. Таня Ліснічук каже, що мріяла про це з першого дня, коли прибула на лікування в Черкаси.

Таня Ліснічук біля Скелі Переможців

Її мама Людмила не стримує сліз: сьогодні — не з відчаю, а від радощів за свою доньку. І від вдячності лікарям, котрі рятують дитячі життя:

— Завдяки лікарям ми пройшли великий шлях і можемо сказати, що починаємо все спочатку. Тут усвідомлюєш, що в житті варто цінувати. І тільки тоді, коли потрапляєш сюди, розумієш, яка складна робота в медперсоналу: кожного дня боротися за життя. Для них це все ніби буденність, але насправді — це дуже важка праця.

У день виписки привітати і провести Таню зібралися інші маленькі пацієнти зі своїми мамами. Медики Черкаського онкоцентру вірять, що усі вони за традицією битимуть у дзвін і радять їм уже придумати колір, яким вони залишать відбиток на скелі серед інших долоньок — тих, хто мужньо бореться з раком.