Без терміну давності: як фіксують воєнні злочини росіян у СНПК

Книга-документ «СНПК: воєнні злочини без терміну давності» — не просто зібрані свідчення, а частина боротьби за справедливість. У ній — голоси тих, хто пережив окупацію, катування, зникнення близьких, сексуальне насильство. Видання стало результатом системної роботи учасників ініціативи «Справедливість для постраждалих від воєнних злочинів» (СНПК), які вже понад два роки документують злочини, скоєні російськими військовими на території України.

Це не художній репортаж і не журналістське розслідування — це книга-свідчення, яка може стати частиною доказової бази в міжнародних судах. Ми проаналізували, чому ця публікація важлива не лише як історичний документ, а й як інструмент правосуддя — і запитали в юристів, наскільки такі матеріали можуть бути використані в судових процесах.

Що таке СНПК — і чому люди не завжди розуміють, що стали жертвами?

Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (СНПК), — це не лише зґвалтування. Поняття охоплює широкий спектр дій, пов’язаних з посяганням на сексуальну автономію людини під час збройного конфлікту. Проте не всі постраждалі усвідомлюють, що пережите ними підпадає під це визначення. Фахівчиня з протидії гендерно зумовленому насильству ГО «Десяте квітня» Юлія Черватюк пояснює:

— Ті, хто з цим зіштовхуються, не завжди розуміють, що з ними сталося саме сексуальне насильство. Це може бути не лише зґвалтування. Це і примусові огляди на блокпостах, каліцтво статевих органів, знущання над полоненими — як військовими, так і цивільними. Це і випадки з тимчасово окупованих територій: ґвалтування, примусова вагітність, примусові аборти, народження дітей унаслідок насильства.

Це все — прояви сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. Це насильство проти сексуальної автономії людини. Коли людина не може вирішувати, що робити зі своїм тілом, її позбавляють контролю над собою. І це потрібно проговорювати, бо багато людей не усвідомлюють, що стали жертвами саме такого злочину.

Саме тому, наголошує експертка, випуск таких книжок, як «СНПК: воєнний злочин без терміну давності», має вирішальне значення. Це не лише спосіб зафіксувати злочини, а й інструмент пояснення і визнання. Свідчення людей допомагають і самим постраждалим, і всьому суспільству зрозуміти: сексуальне насильство — це не завжди про фізичний контакт, це ширше поняття, яке включає примус, приниження, травму.

Крім того, важливо знати про правові механізми захисту, які вже почали діяти в Україні.

Закон, що визнає і захищає

Із 18 червня 2025 року в Україні діє Закон України «Про правовий і соціальний захист осіб, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України, та надання їм невідкладних проміжних репарацій»
(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2025, № 17, ст. 43).

Цей Закон на рівні держави:

• визнає масштаб і наслідки СНПК (сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом) — зокрема визначає широкий перелік дій, які вважаються сексуальним насильством: від зґвалтування і примусової вагітності до сексуального рабства, каліцтва, торгівлі людьми з метою експлуатації та інших форм.
• гарантує право на безоплатну медичну, психосоціальну та правову допомогу, незалежно від місця проживання постраждалих.
• запроваджує систему невідкладних проміжних репарацій — тимчасову підтримку до вирішення питання повних компенсацій, включно з одноразовими грошовими виплатами (до 3000 євро).
• встановлює принцип добровільності звернення та передбачає повагу до честі, гідності, безпеку й конфіденційність постраждалих осіб.
• визнає право постраждалих осіб на доступ до правосуддя, а також вважає їхні свідчення допустимим доказом у кримінальному провадженні.
• підкреслює непропорційний вплив СНПК на жінок, чоловіків, дівчат і хлопців, і закріплює принцип рівних прав та можливостей незалежно від статі чи інших ознак.

Прочитавши книгу, люди з подібними історіями можуть краще ідентифікувати власний досвід, усвідомити свої права та звернутися за необхідною допомогою.

З чого усе почалося?

24 лютого 2022 року росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, яке супроводжувалося численними воєнними злочинами: масовими вбивствами цивільних, катуваннями, зґвалтуваннями, обстрілами житлових кварталів, депортацією людей. Від перших днів окупації правозахисники, волонтери, журналісти та самі постраждалі почали фіксувати ці злочини — щоби винні не уникли відповідальності.

Книга «СНПК: воєнні злочини без терміну давності» стала частиною цього спротиву — громадянського, правозахисного і правового. У її створенні брали участь Український Жіночий Фонд, ГО «Ла Страда-Україна», Асоціація жінок-юристок України «ЮрФем» за підтримки Урядової Уповноваженої з питань ґендерної політики та за фінансування Європейського Союзу. Проєкт реалізовано в межах ініціативи «Вистоїмо разом».

Травма, про яку складно говорити

Станом на 16 квітня 2025 року українські прокурори вже зареєстрували 159 тисяч воєнних злочинів російських загарбників.

Але за кожною цифрою — людська історія. Біль, який не завжди видно. Ці злочини — не лише про фізичне знущання. Це глибока психологічна травма, сором, ізоляція, мовчання. У багатьох випадках жінки та чоловіки не можуть чи не наважуються свідчити через страх повторної травматизації, осуду, недовіри. Тому саме публічне документування таких історій — неоціненне і з юридичної, і з людської точки зору.

Саме тому книга «СНПК: воєнний злочин без терміну давності» має особливе значення. Вона фіксує не лише факти, а й голоси. Вона дає простір тим, чий біль роками залишався невидимим, і в юридичному сенсі, і в суспільному. Одна з перших історій, з якої починається видання, — свідчення Ірини Довгань, українки з Донеччини. Її зображення після катувань, обгорнутої в український прапор, облетіло світ ще в 2014-му — і стало символом приниження, якого російська армія завдавала цивільним ще до повномасштабного вторгнення.

Це фото стало символом приниження і страждань, які російська армія несла цивільним ще задовго до повномасштабного вторгнення.

Книга не лише про 2014 рік. У ній — десятки свідчень жінок і чоловіків, які зазнали насильства під час окупації чи в полоні після 2022 року. Наприклад, Олексій Сівак і Андрій — цивільні, які пройшли через російський полон на Херсонщині, — стали ініціаторами створення ГО «Випускники», що об’єднує чоловіків, які пережили полон. Їхня назва — іронічна й болюча алюзія на «випуск» з катівень.

Свідчення в книзі подаються разом із правозахисними коментарями — аби пояснити, як особисті трагедії мають отримати юридичну кваліфікацію. Ілюстрація жінки в ланцюгах, що супроводжує видання, — символ невидимих кайданів, у яких залишаються постраждалі: емоційних, психологічних, соціальних. Але постать жінки не зламана — вона вже стоїть, вона повертається до себе. Ця книга — не архів. Це заклик. Це крок до зцілення, до справедливості. До розриву ланцюгів.

Чи має така книга юридичну силу?

Попри те, що сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (СНПК), вважається воєнним злочином без строку давності, довести його в суді — надзвичайно складне завдання. Особливо коли свідчення — це чи не єдиний доступний доказ.

– На жаль, ми не можемо назвати чинні механізми достатніми — і це впливає на ефективність правосуддя. Нестача доказів може буквально залишити кривдника без покарання, – зазначає юристка Анжеліка Загірна. – Тому такі видання, як «СНПК: воєнні злочини без терміну давності», мають велике значення: вони формують доказову базу та привертають увагу до масштабів трагедії

Юридичну силу як доказ книга може отримати, якщо описані в ній свідчення були задокументовані за участі фахівців — правозахисників, юристів, психологів — і за згоди постраждалих. У такому разі такі матеріали можуть бути використані в національних та міжнародних судах, зокрема — в Міжнародному кримінальному суді.

– Свідчення про сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, можуть набувати юридичної сили, якщо вони зібрані відповідно до міжнародних стандартів документування, із забезпеченням інформованої згоди, конфіденційності та безпеки постраждалої особи. У такому разі їх можна використовувати як допоміжний доказ у кримінальних провадженнях — як на національному рівні, так і в міжнародних судах, — пояснює Юлія Черватюк, фахівчиня з протидії гендерно зумовленому насильству ГО «Десяте квітня».

Фіксація супроводжувалася міждисциплінарним підходом: правозахисники, юристи, психологи, соціальні працівники створювали безпечний простір для документування — без тиску і з урахуванням пережитої травми.

Окрім юридичного значення, подібні видання відіграють потужну суспільну роль. Анжеліка Загірна наголошує:

– Коли люди розуміють масштаби проблеми, вони починають вимагати справедливості. Це здатне активізувати й суди, і правоохоронну систему. Прикладів, коли громадськість впливала на хід справ, чимало — від розслідування вбивства Павла Шеремета до рішень, що ухвалювалися після протестів на Майдані.

Таким чином, книга «СНПК: воєнний злочин без терміну давності» не лише документує злочини, а й стає інструментом правової дії. Вона нагадує: навіть якщо шлях до правосуддя довгий і болісний, кожне свідчення — це крок до нього.

Чому важливо читати цю книгу?

Це не просто книга — це хроніка болю, виживання і незламності. Вона нагадує: війна — це не лише про втрату територій, а й про зруйновані життя, зламані тіла, травмовану гідність.

«СНПК: воєнний злочин без терміну давності» — це голоси тих, кого намагалися зламати, змусити мовчати, стерти. Але вони вистояли — і тепер свідчать. Для себе. Для інших. Для історії.

Видання фіксує не лише злочини, а й виклики, з якими стикаються постраждалі на шляху до правосуддя. Воно вимагає від нас — суспільства, держави, світу — відповідальності за те, щоби ці голоси були почуті, а винні — покарані.