Ще одна долонька на Скелі переможців: із Черкаського онкоцентру виписали маленьку пацієнтку

П’ятирічна Соломійка Матвієнко завершила активне лікування у Черкаському онкологічному центрі. Дівчинка з листопада 2024 року боролася з гострою лімфобластною лейкемією. День її виписки став справжнім святом для лікарів, батьків і всієї родини.

Мама дівчинки, Вікторія, зізнається, що перші дні боротьби стали справжнім випробуванням:

– Перший день був дуже тяжким морально. Ми не очікували, що в нашій родині може з’явитися така біда. Було страшно й боляче навіть вимовляти діагноз. Але з часом ми зрозуміли, що маємо триматися разом і боротися до кінця. Донечка стала для нас прикладом сили.

Для батька Соломійки Романа цей день став справжнім символом перемоги. Він зізнається, що бачити донечку здоровою після всіх випробувань — найбільше щастя. Родина щиро вірить, що більше їм не доведеться повертатися до онкоцентру з таким болем і тривогою. Для них виписка доньки — це не просто завершення лікування, а велика життєва перемога, яку інакше й назвати неможливо.

Довіра дитини — найскладніше завдання лікаря

Про перебіг лікування розповіла завідувачка блоку дитячої онкології та гематології Черкаського онкоцентру Оксана Глухарева. За її словами, лікування злоякісних хвороб завжди є складним і тривалим процесом. Проте найважчим випробуванням для лікаря стає не саме проведення процедур, а здобуття довіри маленького пацієнта. Адже справжня перемога — це коли дитина починає скаржитися не лише мамі чи бабусі, а безпосередньо лікарю.

– Бували випадки, коли Соломійка щоранку запитувала: «А де мій лікар? Чому прийшли ви, а не він?». Оце і є найбільший виклик — заслужити довіру й утримати її, — зазначає Оксана Глухарева.

Лікарка згадує Соломійку як дуже розумну, доброзичливу й слухняну дівчинку. Вона завжди відповідально виконувала прохання медперсоналу, легко знаходила спільну мову з іншими дітьми й жодного разу ні з ким не посварилася. Навпаки, стала улюбленицею відділення, адже всі діти тягнулися до неї та вважали справжньою подругою.

Окремо завідувачка наголосила на ролі батьків у процесі лікування: найперше й головне, каже вона, — це підтримка сім’ї. Дитина насамперед довіряє мамі, татові чи бабусі. Якщо вони налаштовують її на позитив і пояснюють необхідність процедур, лікарям набагато легше працювати. Так було й у випадку з Соломійкою: оскільки є ще двоє дітей, мама не могла весь час перебувати в лікарні, дівчинку здебільшого підтримувала бабуся. Вони були надзвичайно близькими — завжди разом, навіть зовні схожими у своїх звичках. І саме бабусина підтримка допомагала Соломійці мужньо проходити всі маніпуляції.

– Якщо мама чи бабуся правильно налаштовують дитину, вона йде на процедуру без страху, з розумінням, що це потрібно. І тоді лікування стає набагато ефективнішим, — підсумовує лікарка.

«Це наша перемога»: батьки про шлях до одужання

Мама Соломійки, Вікторія та тато Роман зізнаються, що найважчими були перші дні після постановки діагнозу. Це стало великим моральним ударом для всієї родини, адже вони зовсім не очікували такого випробування. Проте з часом батьки навчились триматися разом і підтримувати одне одного.

Окремо батьки дякують бабусі, яка весь час була поруч із Соломійкою в лікарні:

– Вона пройшла цей шлях разом із нашою донечкою, дала нам змогу працювати, поки сама цілодобово доглядала за Соломією. Ми всі підтримували одне одного — і морально, і фінансово, — зазначають батьки Соломії.

Пережите лікування змінило їхнє ставлення до життя. Тепер батьки впевнені: потрібно жити тут і зараз, не відкладати важливі речі «на потім», адже ніхто не знає, що чекає попереду — тим паче у час війни.

Після виписки вони мріють лише про одне — жити разом, ростити Соломійку, підтримувати її на кожному кроці й дарувати дитині звичайне щасливе дитинство без обмежень і заборон.

Бабусина підтримка

Найближчою людиною для Соломійки під час лікування стала її бабуся, Антоніна Іванівна. Саме вона постійно була поруч із дівчинкою в онкоцентрі, адже батьки працювали й не могли перебувати з донькою цілодобово.

– Ми з нею весь час були вдвох, — згадує жінка. — Коли потрапили сюди, це був справжній шок, бо ніхто й подумати не міг, що дитина так тяжко захворіє.

Антоніна Іванівна каже, що страх і розгубленість швидко змінилися довірою й відчуттям безпеки завдяки теплій атмосфері у блоці:

– Нас тут зустріли настільки по-доброму, усе пояснили й підтримали, що ми почувалися як у великій родині. Усе відбувалося спокійно, без стресів. Навіть у найважчі дні ми відчували поруч доброту й турботу лікарів та всього персоналу. У мене просто немає слів, щоб висловити вдячність їм за цю чуйність і підтримку, — розповіла бабуся Соломії.

Голос Соломійки

Сама маленька пацієнтка також залишила свої теплі спогади.

– Допомагала в лікарні: ліпила там унизу, ходила на заняття. Мої улюблені іграшки — єдиноріжка, капібара і лисичка. Найприємніший спогад — що всі були добрі, — поділилася враженнями Соломія

Дівчинка завжди відчувала підтримку мами, тата та бабусі. У майбутньому вона мріє стати працівником поліції, щоб мотоцикли «не ганяли».

Попереду — підтримуюча терапія

Хоча активний курс лікування завершено, лікарі наголошують: попереду ще тривалий етап підтримуючої терапії. Протягом півтора року Соломійка прийматиме ліки вдома, раз на тиждень приходитиме на огляди й здачу аналізів.

– Ми досягли ремісії, але тепер основна роль належить батькам, — пояснює завідувачка блоку дитячої онкології та гематології. — Вони мають уважно слідкувати за станом дитини й продовжувати лікування вдома. Це теж непростий етап.

Цей період також називають реабілітацією: залучені неврологи, психологи, організовується індивідуальне навчання дитини та спостереження. Підтримка психолога може знадобитися і батькам, оскільки перебування в лікарні і тривала терапія — значний стрес.

Для лікарів же день виписки — найбільше свято.

– Це результат нашої праці, це надія для інших дітей і родин. Це те, заради чого ми щодня працюємо.

Лікарем Соломійки був Володимир Вікторович Галич, який супроводжував її протягом усього стаціонарного етапу.

Поради батькам, які проходять етап підтримуючої терапії

Завідувачка блоку дитячої онкології та гематології Черкаського онкоцентру радить батькам набратися терпіння, уважно слухати поради медперсоналу та спілкуватися безпосередньо зі своїм лікарем, а не з інтернетом або іншими батьками.

– Захворювання може бути однаковим за діагнозом, але протікає у кожної дитини по-різному, — пояснює лікарка. — Кожна дитина — унікальна, і відповіді на лікування теж різні. Тому важливо прийти з установкою: «У мене все буде добре» та «Я хочу, щоб моя дитина одужала». Тож слід виконувати вказівки лікарів. Це допомагає встановити контакт із дитиною та медиками, а лікування починає давати ефект швидше.

У день виписки привітати Соломійку зібралися інші маленькі пацієнти разом з персоналом лікарні. Атмосфера в блоці була святкова: лікарі вірять, що за традицією всі діти зможуть ударити у дзвін, який символізує перемогу над хворобою. Крім того, Соломії запропонували заздалегідь обрати свій колір фарби, щоб залишити відбиток долоньки на Скелі переможців, серед інших – тих, хто мужньо бореться з раком і вже пройшов свій непростий шлях лікування.