Про село? Кращі вірші?! Пишуть, звичайно ж, у столиці… Поет пише про те, як йому хочеться вибратися до рідного села. Але щось усе, бач, не дозволяє йому здійснити цю найзаповітнішу мрію. Черкаські письменники – це вам не якісь там столичні «штучки»! Хоча і як-не-як… обласний центр. Але зібралися з силами, згуртувалися і (уявляєте – без найменшої ностальгії!) рушили на село. І не тільки на село. Бо пошанувати колегу по перу – справа свята!
Їхали до села Ковалівка, де і жив, і трудився поет. Де поет і похований. Їхали до сільської школи, де майстер слова довгі літа пропрацював учителем.
ПОЕТ І УЧИТЕЛЬ – це не синоніми, але ж які близькі за духовним змістом слова!
Поет Михайло Масло… Уже більше тридцяти років його немає з нами, а люди його пам’ятають. Та і привід, щоб згадати поета був досить вагомий. Бо сто літ – з дня народження.
Письменницький «десант» тепло зустріло і районне, і сільське керівництво. І було помітно, що ці люди і справді ж і щиро, і зацікавлено ставляться до національної культури взагалі і до творчості поета-земляка зокрема. І це проявило себе не тільки у схвильованих словах, а і у реальних справах – у тому, насамперед, що відродилася літературна премія імені поета, а у цьому році була вдумливо і вагомо видана і книга, що найбільш повно репрезентує творчість Михайла Масла.
Отож і не випадково, що відбулося урочисте відкриття меморіальної стели, присвяченої сторіччю з дня народження поета. Звучали схвильовані слова учасників події, вірші Михайла Масла. До речі виготовив меморіальну стелу, і виготовив уміло і зі смаком, один з учнів поета.
Потім і земляки митця, і гості поклали квіти на його могилі.
У літа, коли жив і творив поет, на Черкащині спілчан було трохи більше десятка. І більшість письменників Шевченкового краю проживала у Черкасах. І звичайно ж митцю, що жив і творив у селі, було дуже нелегко без активного і повсякденного спілкування з колегами по перу. Але ж і роль поета не в обласному центрі, а, так би мовити, у глибинці – є набагато вагомішою, набагато суттєвішою і потрібнішою!
Твори Михайла Масла виходили у світ у вигляді порівняно невеликих за об’ємом, тоненьких діричних збірок. А земляки поета видали його творчість потужною, у твердій палітурці, гарно оформленою книгою. У книзі були представлені як раніше видані вірші поета, так і ще не оприлюднені його твори.
Ех, побачити б поету цю книгу! Потримати б її у руках… Ну, що ж… це змогли зробити за поета його колеги по перу, присутні на святі, кожному з яких її подарували драбівчани. А автор цих рядків, що не раз виконував під гітару пісні на вірші колег-спілчан, зможе завдяки цьому дарунку озвучити один з віршів поета уже у пісенній формі.
А далі центр подій перемістився у Драбів, де пройшла творча акція, присвячена літературній премії імені поета. До речі цією премією нагороджують насамперед авторів, що активно висвітлюють у своїй творчості село і його проблеми.
Був повний зал у районному будинку культури, була святкова обстановка. Виконувались вірші і пісні, лунала схвильована розповідь про поета. Володимир Поліщук, відомий літературознавець, голова конкурсної комісії (а нині і очільник черкаських письменників-спілчан) розповів про лауреатів премії. Спочатку мова йшла про лауреатів минулих років, а вже потім справа дійшла і до лауреата «свіжоспеченого». Не всі з наявних лауреатів були присутні. Поет з Чернігівщини Дмитро Іванов не зміг прибути на свято. А про інших трьох лауреатів – черкаських поетес (у тому числі і «свіжоспеченого» лауреата!), скажу лише одне – ну, це ж справжній сплав… натхнення і краси!
І кілька слів про телебачення. Сучасне телебачення не завжди може нас порадувати змістовністю передач. Нині телебачення все більше стає суспільним. То, може, суспільне телебачення і проявить з часом і свій активний інтерес, і свою суспільність, зробивши у майбутньому і всю нашу область, і всю Україну свідками такої цікавої події.
А завершу свою оповідь віршем, що був написаний уже у Черкасах. Але створений, безперечно, під враженням від поїздки на Драбівщину.

ОЖИВАТИ

Бентежних слів п’янкі суцвіття…
А в них – і доля, і краса!
Вже не літа… десятиліття,
А вдячна пам’ять не згаса.

Кружля стривожено планета
І стрімко ж як летять літа,
Але дзвінка душа поета
У щирім слові розцвіта!

Хоч вир тривог важко й затято,
Хоч будні непрості на вид,
Є здатність слова оживати –
Крізь гомінкі глибини літ!