Жити попри війну і рак: історія переселенця з Бахмута, який лікується в Черкаському онкоцентрі

Війна відібрала у Віктора Данильченка дім, а рак — голос. Надію на повноцінне життя чоловікові вдалося віднайти на Черкащині: тут він отримав і прихисток, і допомогу медиків. Днями 68-річного донеччанина виписали з Черкаського онкоцентру після кількамісячного лікування, але його боротьба ще триває. 

Віктор Данильченко родом із Бахмута, більшу частину життя прожив на Донеччині. Через напад росії на Україну у 2022-му уся його велика рідня роз’їхалася світом. Сам він із він із дружиною перебрався до селища Лисянка на Звенигородщині.

— Ми спершу й не думали виїжджати. Вірили, що «фортеця» встоїть, нам обіцяли, що Бахмут захистять. Коли вже обстріли посилилися, ми таки виїхали й оселилися в мого брата, у Звенигородському районі, — пригадує чоловік. 

Його донька з тоді ще 12-річним онуком відразу подалися до Естонії, а невдовзі за кордон перебрався й Вікторів брат, оселившись у Німеччині. Пан Данильченко лишився на Черкащині разом із дружиною Наталією.

Віктор Данильченко

Навесні цього року чоловікові діагностували рак гортані. Все почалося з того, що у березні в нього раптово зник голос. Спершу лікував «звичайну застуду», але недуга не минала. Тоді звернувся до отоларинголога, який виявив пухлину й направив його до Черкаського онкоцентру.

Пацієнта оперувала онколог-отоларинголог відділу онкохірургії Аліна Ситник. У червні йому видалили пухлину й голосову зв’язку, діагностувавши рак гортані ІІ стадії.

— На цьому етапі пухлина ще обмежена гортанню, але займає значну ділянку. Проте метастазів немає. Ми мали можливість провести органозберігаюче лікування. Після операції пацієнт пройшов курс променевої терапії, — каже лікарка.

Лікарка отоларинголог-онколог Аліна Ситник

Новітнє обладнання й підготовка

Променеву терапію пан Данильченко проходив на новому лінійному прискорювачі, який почав працювати в Черкасах наприкінці липня. Віктор став одним із перших пацієнтів, яким призначили лікування на такому обладнанні.

Як розповів лікар променевої терапії Сергій Михайлюк, перед самими сеансами була тривала підготовка. Пацієнта відсканували на комп’ютерному томографі, зробили індивідуальну термопластичну маску для голови й шиї, щоб уникнути найменших зсувів. Далі за зображеннями анатомічних структур пацієнта лікар визначив обсяги лікування — що потрібно опромінювати — і критичні структури, які не потрібно чіпати.

Після цього медичні фізики за допомогою спеціального програмного забезпечення кілька днів готували план терапії — розраховували, куди і яку дозу випромінювання подати. 

— Етап передпроменевої підготовки є суперважливим, тому що без цього не може бути забезпечена точність лінійного прискорювача. Планувати лікування насправді можна тижнями — це тривалий процес, і з кожним днем він може ставати все кращим і кращим, — розповідає Сергій Михайлюк.

Лише після перевірки цього плану на спеціальному обладнанні Віктора допустили до першого сеансу.

Лікар променевої терапії, заступник медичного директора онкоцентру з радіології Сергій Михайлюк біля лінійного прискорювача

Переваги сучасного апарата

За словами Сергія Михайлюка, при лікуванні на старих апаратах черкаські медики були змушені інколи робити перерви через виражені променеві реакції внаслідок меншої точності і більшої залученості здорових тканин в зонах опромінення. Тепер же можна чітко обмежувати, що лікувати, а що не чіпати дозою опромінення. 

Лікар каже, що завдяки такій точності є змога лікувати пацієнта і безпечною, і вищими дозами. Для самого пацієнта це проявляється у вигляді меншої вираженості променевих реакцій, які є очікуваними наприкінці лікування: радіаційних дерматитів, пошкодження слизових оболонок. 

Віктор Данильченко отримав 30 сеансів опромінення тривалістю близько 15 хвилин кожен. Завдяки точності нового обладнання реакції в пацієнта були мінімальними — осиплість голосу, свербіння і зміна кольору шкіри. Важливо, що функція ковтання залишилася збереженою.

— Прояви реакцій на променеву терапію в нього загояться за кілька тижнів. Голос відновиться частково, адже операція була серйозною, але головне — хвороба локалізована, — пояснює лікар відділу радіаційної онкології.

Загалом лікування цього пацієнта пройшло максимально за планом. Сергій Михайлюк розповідає, що з іншими хворими інколи виникають труднощі — через їхній загальний стан чи потребу стежити за рухливістю анатомічних структур (наприклад, наповненістю сечового міхура чи спорожненістю кишківника). Але при пухлинах у ділянці голови та шиї, як у пана Віктора, зазвичай усе проходить передбачувано і без проблем.

— Він щоденно виконував рекомендації лікаря щодо догляду за ротовою порожниною та шкірою. Реакції, які виникли, були очікуваними, і я спокійний, що ми завершили терапію за планом. Бо трапляються випадки, коли побічні ефекти можуть стати причиною переривання лікування, — каже Сергій Михайлюк.

Очевидно, важливою у цьому процесі є роль лікаря, який має правильно спланувати процес і контролювати всі реакції. У випадку Віктора все пройшло без збоїв: він повністю отримав свій курс. Саме променева терапія була ключовим етапом, адже чоловікові опромінювали ділянку найбільшого ризику. Тепер це дає пану Віктору максимальні шанси на досягнення ремісії.

Подальше лікування

Віктор Данильченко із вдячністю згадує перебування в Черкаському онкоцентрі. Каже, що був приємно здивований умовами: у відділенні гарно годують, а найголовніше — там працюють уважні й доброзичливі медики. 

— Я відчував турботу щодня. Лікарі й медсестри пояснювали все простими словами, підтримували. Це дуже важливо, коли борешся з такою хворобою, — каже чоловік.

Після виписки Віктор ще перебуватиме під наглядом онкологів. Перший контрольний візит призначений через місяць, далі — регулярно: спершу щомісяця, потім раз на кілька місяців, а згодом — щороку.

— Контроль необхідний для раннього виявлення можливого рецидиву. Чим раніше він діагностується, тим більше шансів на успішне лікування, — каже Аліна Ситник.

Мрія — зібрати вдома усю рідню

Подружжя Данильченків за життя звикли весь час бути разом, тож пан Віктор зізнається: відстань між ними через лікування в Черкасах була для нього і для дружини найтяжчим випробуванням. 

Донеччанин має майже 50 років робочого стажу: більшу частину свого життя він пропрацював у тамтешніх комунальних службах.

Перебравшись на Черкащину, пан Данильченко не сидів, склавши руки: весь час працював руками, допомагаючи місцевим з електрикою, каналізацією й іншими побутовими питаннями — тут згодився його багаторічний досвід роботи комунальником. У такий спосіб за кілька років чоловік нажив собі на Черкащині славу працьовитої людини, доброго друга й сусіда. 

Зараз у подружжя новий виклик: помешкання, в якому вони проживають, їм доведеться покинути: у власників виникли свої плани на це житло,тож пан Віктор із пані Наталією змушені шукати новий прихисток. Та чоловік певен, що без даху над головою вони не залишиться, бо вже мають на Черкащині чимало друзів.

Зараз найбільше Віктор Данильченко мріє, щоб війна закінчилась, і вся його рідня зібралася разом на його обійсті.

Юлія Світайло