«У садках, школах та амбулаторіях люди не можуть жити постійно», — черкаський правозахисник про житло для ВПО
Цікава і водночас ганебна ситуація складається з житлом (місцями для проживання) для внутрішньо переміщених осіб в Україні. Я б навіть сказав непрофесійно з боку людей, які уповноважені на ухвалення рішень і забезпечення реалізації прав людей, які найбільше постраждали він наслідків війни.
З 2022 року ми аналізуємо місця для тимчасового проживання людей та вказуємо на те, що в садках, школах та амбулаторіях люди не можуть жити постійно. Ми вказуємо на те, що це не житло і постійне проживання в таких місцях є порушення прав людей.
Я постійно наголошую про це Міжнародним партнерам та органам влади. Але дана проблема так і залишається.
В чому ж полягає проблема…
1 вересня 2023 р. Кабінет Міністрів України приймає постанову за № 930, якою визначає порядок функціонування місць тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб.
У пункті 3 постанови було зазначено: Місця тимчасового проживання можуть облаштовуватися в містечках із збірних модулів, гуртожитках, оздоровчих таборах, будинках відпочинку, санаторіях, пансіонатах, готелях, тимчасових спорудах, їх комплексах, призначених для життєзабезпечення (тимчасового проживання та обслуговування) внутрішньо переміщених осіб, в інших житлових приміщеннях, придатних для проживання, та їх частинах, що використовуються або можуть використовуватися для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб, загальною кількістю облаштованих місць для проживання 10 або більше осіб.
Однак можливість облаштування місць для тимчасового проживання в Житлових приміщеннях у когось викликало занепокоєння.
30.05.2024 року в Постанову вносяться зміни і вилучається слово “Житлове”. Тобто свідомо робиться акцент на поселенні людей в нежитлових приміщеннях.
Таким чином на операційному рівні начебто вирішили проблему з місяцями для тимчасового проживання.
Відкрили широкі можливості надавати місця в покинутих будівлях і приміщеннях. А оскільки формально в постанові не має поняття “житлові”, люди не можуть нарікати при поселенні в такі приміщення.
На стратегічному ж рівні внесення відповідних змін та свідоме порушення прав людей на гідні умови для проживання є провальним.
В чому проблема:
На місцях не відбувається прийняття рішень щодо забезпечення житловими приміщення постраждалих людей, адже є альтернатива поселення в покинутих школах, яку прийнято на державному рівні.
Не проводиться робота з реконструкції нежитлових приміщень в яких проживають люди та зміни їх статусу (така можливість є).
Права людей і дітей системно порушуються…
Я не знаю чим керувалися, люди які ініціювали прийняття такого рішення, але я точно знаю, що воно прямо порушує права людей.
І ще одне цікаве спостереження… На всsх форумах, круглих столах в Києві представники міжнародних організацій, робочих груп з розробки житлової політики красиво говорять про необхідність консолідації зусиль для пошуку рішень.
Але, як показує практика, вони не готові чути…
Із допису Тараса Щербатюка у фейсбуці
