Україна не мовчить: шлях від документування злочинів до підтримки постраждалих
Уже понад три роки повномасштабної війни – і сотні історій, які досі важко вимовити вголос. Сексуальне насильство, вчинене російськими окупантами, стало одним із найболючіших наслідків вторгнення. Перші свідчення з Київщини, Чернігівщини та Херсонщини відкрили масштаб трагедії, який і сьогодні підтверджують щоденна праця слідчих, прокурорів та психологів. Ці історії – не лише про біль, а й про необхідність документування, правової оцінки та справедливості.
Підтримка постраждалих від сексуального насильства під час війни є однією з ключових тем комунікаційної кампанії «1325 зміцнює країну», що діє в межах виконання Резолюції Ради безпеки ООН 1325 «Жінки. Мир. Безпека».
Важливою тезою цього проєкту є те, що постраждалі від сексуального насильства під час війни не мають залишатися сам на сам з цим досвідом. Адже нині держава має гарантувати не тільки військову оборону, а й повсякденну безпеку громадян, бо ж ідеться про безпеку і захист у широкому сенсі.
Саме цим темам присвячена книга «Україна не мовчить. Хроніка протидії сексуальному насильству, пов’язаному з війною 2022–2024» – видання, що поєднує голоси експертів і досвід українського суспільства у протидії цим злочинам. Вона є продовженням роботи над цією темою, розпочатим у книзі-документі «СНПК: воєнні злочини без терміну давності».
– Я не маю права мовчати, бо мені нема чого соромитися, – зазначила Людмила Гусейнова, жертва СНПК.
Про книгу
Книга «Україна не мовчить. Хроніка протидії сексуальному насильству, пов’язаному з війною 2022–2024» побачила світ у межах проєкту «Вистоїмо разом. Вдосконалення системи підтримки постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з війною», який реалізується Українським Жіночим Фондом у партнерстві з ГО «Ла Страда-Україна» та Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем», за підтримки Офісу віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції та Апарату Урядової уповноваженої з питань ґендерної політики.
Книга складається з 25 інтерв’ю з експертами. Вони розповідають:
- яку допомогу надають постраждалим від сексуального насильства, пов’язаного з війною;
- які державні структури, громадські організації та міжнародні донори долучаються до цього процесу;
- який унікальний досвід протидії СНПК накопичила Україна та як ним можуть скористатися інші держави.
Видання орієнтоване на державних службовців, представників соціальних служб, громадських організацій та інших фахівців, які працюють із постраждалими та забезпечують компенсаційні й репараційні виплати. Водночас книга адресована науковцям і міжнародній аудиторії, адже документує наслідки російської агресії та український досвід протидії сексуальному насильству під час війни.
Книга може стати ресурсом для самих постраждалих, їхніх родин, громад та всіх, хто прагне зрозуміти, як долати наслідки цієї травми.
Документування злочинів
Документування злочинів, скоєних під час війни, є ключовим етапом у процесі відновлення справедливості та отримання компенсацій для постраждалих. Як пояснює заступниця міністра юстиції України Ірина Мудра, створення міжнародного Реєстру збитків стало відповіддю на відсутність дієвих механізмів, куди могли б звертатися постраждалі, аби зафіксувати матеріальні та нематеріальні збитки та отримати компенсацію.
– Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, юристи зрозуміли, що не існує дієвої судової інституції, куди постраждалі могли б звернутися для отримання компенсації. Було необхідно створити механізм, який дав би таку можливість, – зазначає Мудра.
Міжнародний Реєстр збитків, який розпочав роботу 2 квітня 2024 року, приймає заяви від фізичних осіб, чиє житло було зруйноване або пошкоджене, а згодом охоплює й інші категорії постраждалих, зокрема тих, які зазнали сексуального насильства, пов’язаного з війною (СНПК).
Створення Реєстру стало можливим завдяки міжнародній підтримці: концепцію міжнародного компенсаційного механізму підтримали 44 учасники Ради Європи. Це означає, що зібрана інформація матиме юридичну легітимність та стане підставою для виплати компенсацій постраждалим через адміністративний орган – компенсаційну комісію.
І саме тут, підкреслює Урядова уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко, важливо пам’ятати про людський вимір:
– Співпереживання та підтримка – це те, що робить нас людьми і відрізняє від російських загарбників, які радіють чужому горю.
Таким чином, міжнародний Реєстр збитків поєднує два рівні: він зберігає дані про шкоду та збитки постраждалих і водночас створює платформу для їхнього юридичного захисту на міжнародному рівні. Це особливо важливо для категорій злочинів, таких як СНПК, де повторна травматизація постраждалих може стати перешкодою у відновленні справедливості.
Національний механізм захисту прав постраждалих
На національному рівні захист прав осіб, які постраждали від злочинів російських агресорів, зокрема сексуального насильства, пов’язаного з війною (СНПК), координує Офіс Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Як пояснює представник омбудсмана Михайло Спасов, Офіс здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод та забезпечує комплексний захист прав кожної людини на території України.
– На нас летять ракети, а ми не збираємося очікувати завершення війни, щоб надати належну допомогу постраждалим. Це вже добре вирізняє нас серед більшості країн, що пережили подібні конфлікти, – зазначає Спасов.
У вересні 2023 року за ініціативою омбудсмана Дмитра Лубінца було створено робочу групу з напрацювання пропозицій щодо відшкодування шкоди особам, які постраждали від збройної агресії рф. До групи увійшли представники органів державної влади, парламенту, силових структур, громадських і міжнародних організацій. Особлива увага приділяється питанням СНПК, зокрема законопроєкту №10132, що передбачає створення Фонду виплати невідкладних компенсацій постраждалим.
Мета діяльності робочої групи – забезпечити поновлення прав постраждалих, виплату проміжних репарацій і напрацювання моделі національної системи відшкодування шкоди, яка згодом може інтегруватися з міжнародними механізмами.
– Загальна позиція держави чітка: російська федерація як країна-агресор має здійснити повне відшкодування збитків. Але поки триває війна, ми працюємо над тим, що можемо вирішити вже зараз, – пояснює Михайло Спасов.
Україна — перша країна в світі, яка почала формувати систему допомоги, не чекаючи завершення війни. Ідеться про комплексну підтримку для постраждалих від гендерно зумовленого насильства та сексуального насильства, пов’язаного з війною, відповідно до стандартів Ради Європи.
Допомога й підтримка постраждалих
Резолюція 1325 чітко визначає, що держави зобов’язані не тільки карати винних, але й забезпечити належну підтримку тим, хто постраждав.
Система комплексної допомоги ще формується. Вже прийнятий Закон, який стане основою для повноцінної системи допомоги. Але вже зараз постраждалі можуть отримати медичну допомогу, психологічну реабілітацію та юридичний захист.
В Україні створено потужні ресурси для підтримки постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з війною. До цієї роботи залучені й гарячі лінії ГО «Ла Страда-Україна».
– Вона забезпечує роботу двох гарячих ліній. Одна з них – це Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації. Її абоненти – переважно дорослі люди, – зазначила Альона Кривуляк, директорка Департаменту Національних гарячих ліній та соціальної допомоги ГО «Ла Страда-Україна».
Інша – це Національна гаряча лінія для дітей та молоді. За 2022 рік вона отримала 178 637 звернень, за перше півріччя 2023 року прийняли трохи більше ніж 60 тисяч звернень. Тенденції показують, що для дітей, підлітків, студентської молоді дуже важливі глибинні психологічні консультації, підтримка ментального здоров’я.
Репарації як відновлення справедливості
Важливою складовою підтримки є репарації для постраждалих від сексуального насильства, адже вони поєднують фінансовий, психологічний і моральний вимір.
Важливість такої справедливості оприявнює комунікаційна кампанія «1325 зміцнює країну», адже документування злочинів та створення механізмів притягнення винних до відповідальності є важливою частиною міжнародної підтримки України й запорукою її подальшого відновлення.
Як пояснюють експертки Олена Сотник, радниця віцепрем’єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, та Христина Кіт, керівниця Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем», репарації – це не лише виплати, а цілий комплекс заходів: від реабілітації та відновлення житла до визнання статусу постраждалих і створення пам’ятних знаків.
– Система репарацій передбачає великий комплекс заходів, спрямованих на відновлення людини, її здатності продовжувати розвиватися, жити та працювати й більше ніколи не зазнавати насильства, – зазначила Христина Кіт.
Окремо виділяють невідкладні репарації – допомогу «тут і зараз», яку можна надати без очікування завершення війни. Вони співпрацюють із міжнародними фондами (Global Survival Fund, Фонд Муквеге) та дозволяють протестувати механізми, які згодом можуть стати частиною загальної системи відшкодувань.
Досвід інших країн, зокрема Косово, Боснії і Герцеговини, Колумбії та Перу, показує: найбільш ефективним є адміністративний підхід. Він передбачає реєстр постраждалих, конфіденційність, мінімальні стандарти доказування (заяви жертв достатньо), а головне – довіру до постраждалих.
В Україні вже напрацьовуються кроки в цьому напрямку. Сьогодні діють механізми невідкладних компенсацій, зокрема у сфері відновлення житла та підтримки жертв СНПК. У перспективі джерелом фінансування мають стати також конфісковані російські активи.
– Ми маємо розуміти, що держава вже надає допомогу потерпілим від СНПК. Вони її отримують у Центрах допомоги врятованим, створених за сприяння Фонду ООН у галузі народонаселення, та пропонують юридичну, медичну та інші підтримки. Хоч це не називається системою репарацій, але значну частину її функцій виконує, – зазначає Олена Сотник.
Голоси постраждалих
Ірина Довгань і Людмила Гусейнова добре знані не лише в Україні, а й в усьому світі. Обидві пережили російський полон, катування та приниження, але зуміли не просто зберегти людську гідність, а й стали для інших прикладом подолання СНПК та гуртування світової громадськості в протидії цьому явищу.
Ірину Довгань окупанти затримали у 2014 році та перевезли до Донецька, бо в її планшеті знайшли фото з українськими військовими, яким вона допомагала, та інші свідчення потужної підтримки наших захисників. Її родина була заможною, і загарбники почали шукати гроші. Смс-повідомлення про зняття готівки з карток надходили на телефон Ірини навіть із московського аеропорту Шереметьєво.
– Цей соціальний провал між тими, хто мене заарештував, і мною зі був одразу. І ця ненависть була одразу, – зазначила Ірина. – «Ти, с…, інтєлігентка, думаєш, что умнєє нас?!» – сказав мені денеерівський слідак і вийшов із кімнати. Натомість прийшли кавказці з батальйону «Восток».
5 днів занурення в жахливу прірву, з якої смерть видавалася найкращим виходом. І знаменита фотографія бразильського фотокореспондента Маурісіо Ліма, на якій вона стоїть біля стовпа, загорнута в український прапор в оточенні здичавілих ворогів, була порятунком.
Людмила Гусейнова допомагала дітям із порушенням розвитку з розформованого російськими агресорами інтернату в захопленому ними Новоазовському районі. Діти залишилися без будь-якої підтримки, часто голодні та роздягнені.
Людмила організувала доставку з підконтрольних Україні територій усього необхідного, а також українських книжок і листівок із найкращими побажаннями для малечі. Щиро допомагала українським військовим, які захищали Широкине. І 2019 потрапила до сумнозвісної донецької вʼязниці «Ізоляція». 50 днів знущань і наруги.
– Це був час зовсім без сонця, бо майже постійно перебувала з мішком на голові, – пригадує Людмила. – Перевдягнутись у камері могла лише під ковдрою, бо постійно велося відеоспостереження.
Відтак було переведення до донецького СІЗО, у камеру до 20 кримінальних злочинниць. Серед них були ті, хто воював у бойових угрупованнях ДНР і здійснив жорстокі вбивства серед цивільного населення, хто вживав наркотики й торгував ними та зброєю, хто хворів на СНІД і туберкульоз. У цьому оточенні Людмила перебувала близько трьох років і повернулася до України під час обміну полоненими восени 2022 року.
Обидві жінки зуміли розпочати життя заново. Але при цьому не забувають про тих, хто сьогодні потребує їхньої допомоги. Вони активно займаються громадською діяльністю: Ірина Довгань очолює ГО «SEMA-Україна», робота якої спрямована на підтримку постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з війною, а Людмила Гусейнова є менеджеркою з комунікацій, координаторкою інформаційної політики цієї організації.
– Я не маю права мовчати, бо мені нема чого соромитися. Те, що вони робили зі мною, і те, що вони роблять з іншими жінками і чоловіками – це не наш сором. Це має бути їхнім соромом – аж до пʼятого покоління! – поділилася Людмила Гусейнова.
Але важливо, що про свій досвід дедалі частіше починають говорити й чоловіки. Довгий час їхні голоси залишалися невидимими через стереотипи, страх стигматизації та замовчування теми чоловічої вразливості. Тепер вони гуртуються, щоб не лише підтримати одне одного, а й домогтися від держави й суспільства належного визнання їхніх страждань.
Серед таких – колишні полонені Олексій Сівак із Херсона та Андрій (прізвище він не розкриває, адже в окупованому Криму залишаються його родичі). Обидва потрапили в полон за проукраїнську позицію й зіткнулися з катуваннями та приниженням у російських катівнях.
– Ми створюємо громадську організацію, аби допомогти українцям, які постраждали через російську агресію, зокрема від тортур і сексуального насильства, – пояснює Андрій. – Люди часто не знають, куди звернутися, як правильно оформити документи, а головне – як зробити це без повторного травмування. Ми хочемо вберегти їх від цього болю і скеровувати кроки так, щоб вони почувалися гідно та впевнено.
Назву обрали промовисту – «Випускники».
– Ми хотіли, щоб вона була нейтральною й не завдавала додаткової травми, – додає Олексій Сівак. – Плануємо згуртувати колишніх полонених-чоловіків, бо, на жаль, наразі саме вони найменше отримують підтримки від держави.
Шлях до справедливості для таких людей складний. Андрій ділиться:
– Після полону я майже рік доводив державним органам, що справді постраждав. Двічі отримував відмову у фінансовій допомозі, і лише з третьої спроби – з усіма документами та свідченнями – вдалося її добитися.
Подібні історії – не поодинокі. Чоловіки стикаються з недосконалою процедурою соцвиплат, бюрократією та байдужістю чиновників. Через це багато хто опускає руки й навіть припиняє співпрацю зі слідством. Саме тому ініціативна група із шести колишніх полонених вирішила об’єднатися та стати посередником між постраждалими й державою.
– Ми працюватимемо по всій Україні, – наголошує Андрій. – Для нас важливо не регіон, а конкретна людина, якій потрібна підтримка.
Їхні історії показують: мовчання неможливе. Тиша залишає злочинців безкарними, тоді як голоси постраждалих допомагають виборювати зміни в системі підтримки, відкривають шлях до правосуддя й роблять проблему видимою для держави та міжнародної спільноти.
Комунікаційна кампанія «1325 зміцнює країну» покликана нагадати всім про те, що постраждалі часто бояться звертатися по допомогу через сором, страх і недовіру до системи, тож суспільство має створити умови, у яких кожна людина, що пережила насильство, знатиме: її почують, підтримають і захистять.
Досвід України як модель для світу
Повномасштабна війна росії проти України стала викликом не лише для суспільства, а й для всієї системи реагування на сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом. Але саме в цих умовах Україна виробила підхід, який уже сьогодні розглядається як унікальна модель для світу.
Його сила – в поєднанні державних інституцій, громадських організацій і міжнародних донорів. Міністерства працюють із гарячими лініями ГО, правозахисники документують свідчення, юристи готують матеріали для міжнародних судів, а донорські структури допомагають створювати нові програми підтримки. Таке об’єднання дозволило зробити те, що раніше вважали майже неможливим: системно збирати докази, забезпечувати психологічну й юридичну допомогу та водночас змінювати законодавство.
Книга «Україна не мовчить. Хроніка протидії сексуальному насильству пов’язаному з війною (2022–2024)» документує реальні історії постраждалих, показує, як працюють національні та міжнародні механізми захисту, і слугує практичним посібником для фахівців у сфері прав людини, психології та юриспруденції.
Вона дозволяє зрозуміти, як участь держави, громадських організацій і міжнародних донорів перетворюється на ефективну систему підтримки та правосуддя, а також чому мовчання не є виходом, а співпраця і голос постраждалих – ключ до змін.
Для світу українська модель є уроком: мовчання не захищає, а співпраця рятує. Те, що вдалося реалізувати в Україні, може стати орієнтиром для міжнародної спільноти у боротьбі з сексуальним насильством у збройних конфліктах у будь-якій точці світу.
Матеріал виходить у рамках комунікаційної кампанії “1325 ЗМІЦНЮЄ КРАЇНУ”.
КАМПАНІЯ РЕАЛІЗОВУЄТЬСЯ «УКРАЇНСЬКИМ ЖІНОЧИМ ФОНДОМ» ЗА ПІДТРИМКИ УРЯДІВ ВЕЛИКОІ БРИТАНІЇ, НІДЕРЛАНДІВ ТА КАНАДИ І ЗА СПРИЯННЯ УРЯДОВОЇ УПОВНОВАЖЕНОЇ З ПИТАНЬ ГЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ.
Всеукраінська кампанія спрямована на підвищення обізнаності суспільства про Резолюцію Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» і комунікацію кроків, які сприятимуть активнішому долученню жінок до приийняття рішень та впливатимуть на безпекову ситуацію в громадах і країні загалом.
Катерина Супрун
