Олена Гавриш: «Ми працюємо заради збереження гідності людини»

Благодійний фонд «Родина ЛГ» уже кілька років змінює життя тих, хто опинився в складних обставинах. Його команда допомагає людям з інвалідністю, жінкам, вимушеним переселенцям і людям літнього віку знайти підтримку, роботу й віру у власні сили. Засновниця фонду Олена Гавриш називає його «спільнотою людей гідності», адже «Родина ЛГ» не просто надає допомогу, а змінює ставлення суспільства до вразливих груп.

Про те, як усе починалося, чому гідність стала головним принципом роботи та як творчість допомагає долати бар’єри, розповідає директорка фонду Олена Гавриш.

– Пані Олено, як виникла ідея створити благодійний фонд «Родина ЛГ»?

– Ідея з’явилася у 2016 році. Тоді я вже мала трохи більше вільного часу й помітила, що багато наших знайомих літнього віку залишаються наодинці. Комусь бракує спілкування, комусь – допомоги, а хтось просто хоче відчувати, що він потрібен. У більшості дітей або не було, або вони жили далеко. Я зрозуміла: моїх ресурсів для підтримки всіх не вистачить, тож вирішила створити офіційну організацію. Хотіла також допомагати тваринам – котикам, яким часто теж нікуди подітися. Так і народився фонд «Родина ЛГ». Згодом додалися нові напрямки: підтримка людей з інвалідністю, жінок у складних життєвих обставинах і внутрішніх переселенців.

– З якими проблемами найчастіше зіштовхуються ваші підопічні?

– Найголовніше – це множинна дискримінація. Уявіть, наприклад, жінку літнього віку з інвалідністю, ще й переселенку. Це одразу кілька соціальних бар’єрів. На жаль, Україна поки не була дуже соціальною державою, але зараз бачимо позитивні зміни – навіть під час війни суспільство стає більш чутливим до потреб інших.

– Які основні напрями роботи фонду сьогодні?

– Ми працюємо для захисту прав людей з інвалідністю та жінок у складних життєвих обставинах. Проводимо адвокаційні кампанії, навчання, допомагаємо з працевлаштуванням. Наш головний принцип – повага до людської гідності. Фінансова незалежність – це ключ до впевненості в собі. Ми активно співпрацюємо з роботодавцями, навчаємо жінок і чоловіків новим професіям, щоб вони могли знайти роботу й відчувати власну цінність.

– Які проєкти вважаєте найуспішнішими?

– Мені дуже подобається наш напрямок – культура і люди з інвалідністю, які об’єдналися. Це для мене важливо, бо я завжди небайдуже ставилася до того, в якому стані перебувають культурні об’єкти міста і області. Оновлення культурних закладів й можливості для реабілітації та соціалізації людей з інвалідністю зараз особливо актуальні, адже багато ветеранів повертаються з фронту. Наш напрямок театральний: це вистави, які створює дружня організація людей з інвалідністю, або, як вони себе називають, «театральна студія особливих акторів «Рампа».

Ще один важливий напрямок – навчання й працевлаштування жінок з інвалідністю. За два роки близько 40% учасниць наших курсів знайшли роботу – і це великий успіх. Маємо також проєкти з підвищення безбар’єрності міста: перевіряємо доступність вбиралень, працюємо над встановленням звукових сигналів на світлофорах для людей із порушеннями зору, створюємо мапи доступності.

– Хто ваші партнери серед державних структур?

– Працюємо з Черкаською міською радою, раніше – з комітетом доступності, а також з обласною адміністрацією та департаментами соціальної політики. Співпрацюємо й із громадами області – їх понад 60. Через соціальних працівників маємо контакт майже з кожною. Дуже тішить, що в Черкасах є активне громадянське суспільство: люди допомагають одне одному.

– Також чи є у вас міжнародні партнери?

– Так, ми співпрацюємо з польською фундацією «Автономія» – саме вони навчали тренерок з самозахисту для жінок і дівчат за методом WenDo. Також зі швейцарською організацією PeaceWomen Across the Globe – разом реалізуємо ініціативи з розвитку лідерства та миробудування серед жінок.

– Що саме означає Резолюція Раби безпеки ООН №1325 «Жінки, мир, безпека» для діяльності вашого фонду?

– Для нас ця резолюція має велике значення. Як я вже казала, головна цінність нашої роботи – це людська гідність, яку потрібно зберігати за будь-яких обставин. Резолюція Ради безпеки ООН №1325 говорить про те, що жінки та дівчата непропорційно страждають від війни та її наслідків, але при цьому недостатньо представлені в процесах ухвалення рішень. Саме ця нерівність і є тим, що ми прагнемо змінити. Мене, як і багатьох жінок, турбує, що рішення про розподіл ресурсів чи визначення напрямів політики часто ухвалюють у «високих кабінетах» переважно чоловіки. Ми ж такі самі платники податків, ми також маємо право бути почутими. Тому наша мета — розширити участь жінок у процесах прийняття рішень, особливо у сфері миробудування.

– Які історії людей вас найбільше надихають?

– Мене найбільше надихають жінки. Особливо їхні розповіді після тренінгів із самозахисту. Коли вони через якийсь час телефонують або пишуть і кажуть, що те навчання справді допомогло – це неймовірно цінно. Одна жінка розповіла, що просто стала в стійку, як ми вчили, впевнено подивилася на нападника і цього вистачило. Він відступив зі словами: «яка ненормальна баба» – і пішов. І це супер! Найгіршого не сталося, не довелося вступати в бійку. Інша казала, що після тренінгу «все в душі перевернулося»: плакала, згадувала минуле, усвідомила, що пережите не було нормою. Вона ледь урятувалася від кривдника й тепер каже: «Я краще розумію, що таке насильство і в яких формах воно може бути».

Під час тренінгів ми завжди даємо інформацію, куди можна звернутися по допомогу – у випадках домашнього насильства, на роботі, у військовому середовищі. Адже ми не лише навчаємо самозахисту, а й говоримо про запобігання насильства. І коли жінки кажуть: «Я плакала, мені було боляче, але тепер розумію, що є вихід, що можна вірити в себе» – це для мене найбільша нагорода. Особливо після років страху й знецінення. Коли вони розповідають: «Я тепер сильна, я можу, я не боюся» – от тоді розумію, заради чого роблю цю роботу.

– Як суспільство може краще підтримати людей із вразливих груп?

– Перш за все, змінюватися самим. Ми часто ділимо людей за ознаками: стать, інвалідність, сексуальна орієнтація, віросповідання. А насправді важливо, чи це добра людина, чи професіонал. На фронті поруч воюють представники всіх груп, яких тут іноді дискримінують. Вони гинуть за нашу свободу – і це має нас об’єднувати, а не розділяти.

– І наостанок: що для вас означає успіх у благодійній сфері?

– Для мене успіх – це результат, який видно не одразу, але він змінює людей. Коли бачиш, як в суспільстві поступово зникають стереотипи, як люди з інвалідністю отримують роботу, як жінки стають упевненими – це і є справжня нагорода. А якщо ще й виходить досягти змін разом із місцевою владою — то це подвійна радість. Бо тоді розумієш: твоя праця має сенс.

Матеріал виходить у рамках комунікаційної кампанії “1325 ЗМІЦНЮЄ КРАЇНУ”.

КАМПАНІЯ РЕАЛІЗОВУЄТЬСЯ «УКРАЇНСЬКИМ ЖІНОЧИМ ФОНДОМ» ЗА ПІДТРИМКИ УРЯДІВ ВЕЛИКОІ‌ БРИТАНІЇ‌, НІДЕРЛАНДІВ ТА КАНАДИ І ЗА СПРИЯННЯ УРЯДОВОЇ УПОВНОВАЖЕНОЇ‌ З ПИТАНЬ ГЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ.

Всеукраі‌нська кампанія спрямована на підвищення обізнаності суспільства про Резолюцію Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» і комунікацію кроків, які сприятимуть активнішому долученню жінок до приийняття рішень та впливатимуть на безпекову ситуацію в громадах і країні загалом.

Катерина Супрун