«Дожити до Перемоги»: Діана Умеренкова відзначає 100 років
Діана Умеренкова відзначає 100-річний ювілей у Черкасах. Вона – вимушена переселенка з Харкова, жінка, яка пройшла Другу світову війну, пережила втрату дому двічі й продовжує жити з неймовірною силою духу, ясністю думки та любов’ю до людей.
У цей святковий день пані Діану привітали з днем народження проректорка з освітньо-виховної та іміджевої діяльності Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Галина Гаврилюк, голова профкому Ігор Погрібний та директорка студентського містечка Тетяна Кожемяко.
– Нам дуже приємно, що ви у нас знайшли тепло, підтримку. Нам особливо хотілося, щоб вам було тепло — і не просто фізично, а щоб ви відчували турботу, що це Черкаський національний університет, – зазначила Галина Миколаївна.
Попри вік, ювілярка невтомно вивчає мови, перекладає книжки з німецької та жартує, що в добі «їй бракує годин».
– Діана Олександрівна – найпозитивніший мешканець усього нашого студмістечка. Вона приїхала на початку повномасштабного. Щодня вітається, бажає гарного дня, виходить на прогулянку. Вона надзвичайно щира, тепла, добра. Душа нашого гуртожитку, – поділилася Тетяна Кожемяко.
На прохання згадати найтепліший спогад свого життя Діана Олександрівна замислюється лише на мить. А потім, крізь посмішку та стримані сльози, повертається до того ранку.
– Це був кінець тієї страшної війни… 9 травня. Ми ще спали, коли раптом почули постріли. Вибігли надвір, а люди кричать: «Перемога! Перемога!» У кого була бодай якась зброя – стріляли в повітря. Потім утворилася стихійна демонстрація: люди самі вийшли до парку, а звідти колонами рушили до центру міста. Стільки було спраги до перемоги. Оце – найкращий день мого життя, – ділиться жінка.
Пані Діана трохи замовкає, наче вдивляється в далекі роки, а потім тихо додає:
– І надіюсь, що другий такий день – день перемоги України буде скоро.
Після цих слів вона знову посміхається. Каже, що тепер живе спокійніше й більш захищено, ніж за останні роки.
У Черкасах вона знайшла не лише прихисток, а й людей, які підтримують, цікавляться її історією та допомагають не почуватися самотньою. Саме тому, говорить Діана Олександрівна, вона щиро вдячна місту, яке стало тимчасовим, але теплим домом.
Про життя в Черкасах відгукується з вдячністю:
– Тут нас дуже добре прийняли. Живемо тісно, але добре. Жінки, які чергують внизу, завжди посміхаються, щойно мене бачать.
Я жила в значно гірших умовах – і під час тієї війни, і пізніше, коли мій чоловік був військовим, ми подорожували по країні. Тож я дуже вдячна керівництву.
На питання про найважливішу життєву пораду вона відповідає після короткої паузи:
– Найголовніше – робити добро. Робиш добро – і воно до тебе повернеться. Це моє кредо. І жодна людина не скаже, що я комусь зробила щось погане.
Слова пані Діани звучать просто, але в них відчувається глибина прожитого століття, уроки життя і щира віра у людяність та справедливість.
Секрет пані Діани не у надзвичайних методах чи пігулках, а в простих, але дієвих правилах життя, яких вона дотримується щодня.
– Я не вживаю алкоголь, не курю та живу за совістю, – каже ювілярка.
Але не лише поміркованість робить її дні активними. Діана Олександрівна щодня підтримує розум у роботі, займаючись іноземними мовами:
– Я добре знаю німецьку мову. Але ще вивчаю англійську, щоб тренувати пам’ять. Уже вивчила тисячі слів і понад 300 речень. Щодня беру текст і перекладаю його англійською.
Вона багато читає – німецькі книжки надсилає внучка з Німеччини, переглядає фільми, шукає нові рецепти.
Її активність і любов до знань надихають не лише родину, а й усіх, хто має щастя з нею спілкуватися.
Хоч «наставляння» давати не любить, але все ж формулює кілька важливих думок:
- Навчатися обов’язково.
- Робити добро.
- Не заздрити.
- Не ставити гроші вище за людину.
- І обов’язково любити свою Батьківщину. Без цього життя неможливе.
Ці прості, але глибокі принципи – своєрідний рецепт життєвої мудрості, якою Діана Олександрівна щедро ділиться, залишаючи приклад незламності та людяності для молодих поколінь.
Катерина Супрун
