«Якщо хочеш йти далеко – йди разом»: на Черкащині сформували коаліцію громадських організацій

В Україні залишилося близько 32 мільйони людей. З них 10 мільйонів — пенсіонери, ще 7 мільйонів — діти. Працездатного населення — лише 15 мільйонів. При цьому, за даними Мінветеранів, на осінь 2025 року, у війську перебуває 1,5 мільйона захисників. Це 10% найактивніших українців, які сьогодні тримають небо.

Ця статистика стала лейтмотивом форуму «Розвиток громадянського суспільства в Черкаській області в умовах війни», що відбувся 8 грудня. Захід, організований БФ «МХП-Громаді», зібрав в одному залі військових, волонтерів, представників влади, бізнесу. Мета — не просто поговорити, а синхронізувати годинники. Бо, як з’ясувалося, перемогти у війні технологій та ресурсів можна лише за умови тотальної єдності.

«Ти — не мир, ти — відповідальність»

Тон розмові задали не чиновники, а військові. Їхні виступи стали емоційним камертоном події, нагадавши цивільним про ціну, яку платять за кожен день спокою.

Ірина Синельник до війни керувала відділом економічного розвитку в Білозерській громаді. Три роки тому вона одягла піксель, щоб захистити онуків. Сьогодні вона — військовослужбовиця 47-ї окремої артилерійської бригади, яка тримає найгарячіші напрямки. У квітні 2024 року війна забрала у неї найдорожче — сина Дмитра, який загинув під Глибоким на Донеччині.

– Коли ми отримали сповіщення, в голові було лише одне питання: як жити далі? Але коли ти їдеш у шпиталь і бачиш молодого хлопця, якому відірвало ноги, ти не маєш права плакати. Ти береш його за руку і кажеш: «Ми пройдемо це разом», — розповіла пані Ірина.

Вона порівняла фронт і тил з двома руками одного організму: коли важко одній, інша мусить підхопити вантаж. На знак цієї єдності Ірина подарувала свій перший шеврон Тетяні Волочай, директорці БФ «МХП-Громаді», згадуючи, як у перші дні вторгнення волонтери фонду привезли їй форму, бо жіночих комплектів тоді просто не існувало.

Про інший бік війни — технологічний – говорив полковник Сергій Жук, військовослужбовець штабу 3-го прикордонного загону імені Героя України полковника Євгена Пікуса. Його підрозділ зараз тримає оборону на сході разом з піхотою.

– Це війна технологій. Те, що ми вигадуємо сьогодні, ворог копіює і масштабує завтра. Державна машина часто не встигає за цими змінами через бюрократію. Те, що нам потрібно «на вчора», закриваєте ви — громадянське суспільство. Поки ми тримаємо фронт там, ви тримаєте його тут, — зазначив військовий.

Він озвучив ідею створення єдиного хабу для систематизації запитів від Сил оборони, щоб допомога від громад розподілялася максимально ефективно.

«Ми допомагаємо там, де держава не дістає»

Юрій Мельник, заступник головного  виконавчого директора зі сталого розвитку МХП та голова Наглядової ради БФ «МХП-Громаді», під час виступу зауважив, що цей форум не про піар бізнесу, а про навігацію для єднання.

Він розповів про унікальну структуру, створену компанією ще на початку 2023 року — Центр підтримки військових і ветеранів.

– У нас працює 40 фахівців у кожній області присутності. І, що найважливіше, серед них є ветерани, які пройшли АТО, полон, поранення — такі як Галина Зима, Андрій Якимчук, Сергій Халупінський. Вони працюють за принципом «рівний-рівному» і краще за будь-кого розуміють потреби побратимів, — зазначив Мельник.

За його словами, великий бізнес та його благодійні фонди часто стають «руками» держави на місцях.

– У міністерств є політики, але часто немає виконавців у громадах. А в нас є ресурс і люди. Ми можемо реалізувати будь-яку ініціативу — від адаптивного спорту до підтримки ментального здоров’я, — наголосив він.

Стратегія виживання: чому один в полі не воїн

Голова Черкаської ОВА Ігор Табурець наголосив, що стійкість регіону починається зі стійкості окремої громади. Проте статистика показує прогалини: із 66 громад області лише 28 мають дієві партнерства з громадськими організаціями.

– Ворогу набагато легше захопити розрізнену територію, яка нагадує окремі «індійські намети». Але коли народ консолідований, коли влада, бізнес і активісти працюють як єдиний механізм, таку націю перемогти неможливо, — розповів Табурець.

Цю думку розвинув Олександр Пахолюк, директор БФ «МХП-Громаді». Він навів приклад ветерана Івана, який працював в МХП, пішов на фронт у 2022-му, але був змушений демобілізуватися через онкологічну хворобу дружини. Родина жила у тісних умовах батьківської хати. Завдяки синергії бізнесу та обласної влади для сім’ї придбали квартиру.

– Якщо ти хочеш йти швидко — йди один. Якщо хочеш йти далеко — йди разом. Ми маємо бути готовими прийняти 1,5 мільйона ветеранів. Жоден фонд і жодна державна структура не впорається з цим самотужки, — резюмував Пахолюк.

Форум став майданчиком для презентації унікальних кейсів місцевих громадських організацій, які вже сьогодні виконують функції держави там, де вона не встигає.

Громада здорового глузду

Як стратегія співпраці влади та бізнесу працює на практиці, розповів Олександр Яременко, голова Степанецької громади. Тут не чекають перемоги, щоб почати діяти.

– Ми будуємо не просто кімнату з чайником і телевізором, яку назвемо «ветеранський простір». Це повноцінний реабілітаційний комплекс: з психологами, тренажерним залом, масажистами і навіть чотирма квартирами для військових, — поділився Яременко.

Громада також мислить на перспективу: тут залучають інвесторів для зеленої енергетики і підписали 5 меморандумів з окупованими громадами (зокрема Маріупольського району), щоб за кошти реверсної дотації будувати житло для переселенців.

Гранти замість пайки

Юлія Холодна, голова обласної організації Червоного Хреста, наголосила: поки військові тримають фронт, завдання міжнародних організацій — втримати тил економічно та соціально. Організація вже має стратегію до 2030 року.

– Ми відходимо від простої гуманітарної допомоги до розвитку. Спільно з партнерами ми вже видали 67 грантів ветеранам на відкриття або відновлення власної справи. Це найкраща соціалізація — дати людині вудку, а не рибу, — зазначила пані Юлія.

Крім того, Червоний Хрест залишається «швидкою допомогою» для громад: їхні фахівці першими прибувають на місця прильотів, щоб допомогти людям відновити пошкоджене житло.

«Чоловіча робота» і підтримка родин

Іван Полудень, голова ГО «Чужих бід не буває», розповів про проєкт «Майстер на годину», який виник із запиту дружин військових. Волонтери ремонтують паркани, рубають дрова, лагодять сантехніку в родинах, де чоловіки на фронті. Організація також підтримує волонтерські кухні, перетворюючи їх на мінізаводи.

– У Христинівці пані Галина організувала процес так, що в неї працює 40 людей. Ми разом з партнерами надали професійні м’ясорубки, холодильники, фаршемішалки. Це вже промисловий рівень підтримки армії, — каже Полудень.

Реабілітація ремеслом

Юрій Романча, голова правління ГО «Патріоти рідного краю – Україна» поділився досвідом співпраці з Нацгвардією. Бійці, які повертаються з «нуля», перед поїздкою додому проходять коротку адаптацію на фестивалі «Крутий заміс».

– Хлопцям треба видихнути. Вони ліплять з глини, печуть хліб, просто знаходяться серед природи. Це перехідний шлюз від війни до миру, — пояснює Романча.

Також його команда разом з лікарями обласної лікарні оглянула понад 3 000 дітей у віддалених селах в межах проєкту «Лікар дітям».

Жіноче лідерство і «кімната сміху»

Ірина Береза, очільниця ГО «Жінки Канівщини: сила в дії», переосмислює поняття тилу.

– Один військовий сказав мені: «Сили там мені дає знання, що мене чекають вдома». Тил — це не про безпеку, це про відповідальність зберегти дім, — каже вона.

У Каневі створили «Театр ветеранів» — простір, де захисники можуть дуріти, сміятися і ставити вистави. Це альтернатива кабінетній психології, яка працює через творчість і довіру.

Коріння сили

Вадим Льошенко, голова ГО «Екологічний рух Черкащини» займається збереженням національної пам’яті. Спільно з партнерами вони перекрили дахи в хатах Заповідника Тараса Шевченка та лікують тисячолітні дуби.

– Ми приймали дітей військових з Вінниччини, показували їм місця Кобзаря. Історична пам’ять — це теж зброя. Це те, за що воюють наші хлопці, — впевнений Льошенко.

Коаліція дії: від слів до меморандуму

Кульмінацією форуму стало підписання Меморандуму про створення коаліції громадських організацій Черкащини. До неї увійшли БФ «МХП-Громаді», ГО «Екологічний рух Черкащини», «Чужих бід не буває», «Патріоти рідного краю – Україна» та «Жінки Канівщини».

Тетяна Волочай, голова Ради розвитку громад БФ «МХП-Громаді», представила результати дослідження КМІС, згідно з яким рівень довіри до волонтерів в Україні сягає 80%, а до громадських організацій — 61%.

– У 2022 році кількість нових благодійних організацій зросла у 8 разів. Зараз ми бачимо, що понад 60% організацій вже об’єднуються в коаліції. Наш Меморандум — це відкритий документ. Кожна організація, яка поділяє наші цінності, може відсканувати QR-код і доєднатися. Ми не будуємо закритий клуб, ми будуємо мережу стійкості, — підкреслила Тетяна Волочай.

Допомога бригадам

Форум не обмежився розмовами. Завершенням офіційної частини стала передача масштабної партії допомоги Силам оборони. Понад 30 бригад отримали те, що рятує життя вже сьогодні:

• транспорт: автомобілі, мотоцикли, трицикли, шини;
• технології: дрони, «Мавіки», Starlink;
• енергетика: потужні генератори.

Військові реагували на допомогу коротко і по-діловому.

– Ми отримали три детектори «Чуйка 3.0». Для мого екіпажу ударних БпЛА це життєво необхідна річ — вона попереджає про ворожі дрони і дає час сховатися, — каже молодший сержант Андрій Чайковський з 5-ї окремої штурмової бригади.

А командир роти зенітно-кулеметного батальйону Володимир Мокровець, чиї бійці полюють на «шахедів» у небі над Черкащиною, повіз до підрозділу нову тепловізійну техніку: «Вночі це наші очі. Дякуємо, що допомагаєте нам бачити ворога».

Форум показав: українське громадянське суспільство трансформується. Від хаотичного волонтерства перших днів війни воно переходить до системних коаліцій, стратегічного планування та глибокої інтеграції з бізнесом і владою. Бо тільки так можна виграти марафон, яким стала ця війна.

Артем Іщенко