Від експлуатації до партнерства: черкаська науковиця розповіла, чому громадам і фермерам час змінювати ставлення до землі
Земля втомилася від інтенсивного використання – і це вже видно навіть на найбільш родючих землях Черкащини. Чому варто перестати сприймати ґрунт як безкінечний ресурс, які практики дають друге життя полям і що в цьому процесі можуть зробити громади – пояснює фахівчиня громадської організації «ЕКОСОЦІУМ», кандидатка сільськогосподарських наук, доцентка Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Оксана Спрягайло.
Ви говорите про потребу змінити ставлення до землі. Чому ця тема зараз настільки актуальна?
Традиційне аграрне виробництво з його інтенсивним обробітком ґрунтів, надмірною хімізацією та монокультурами спричинило ряд серйозних і масштабних проблем – від виснаження земель до зростання викидів парникових газів. Це суттєво погіршило стійкість агросистем і підвищило вразливість урожаїв до кліматичних змін.
70% території Черкаської області – це сільськогосподарські угіддя
Процеси деградації торкнулися навіть родючих земель Черкащини, де 70% площ – це сільськогосподарські угіддя, а 88% з них – рілля. Тому зараз як ніколи важливо змінити ставлення до землі як до ресурсу, який можна «вичавлювати» безкінечно. Настав час перейти до еколого-орієнтованих технологій, які не лише зберігають родючість ґрунтів, а й підвищують стійкість господарств та забезпечують довгострокову продуктивність без шкоди для довкілля.
Чому важливо оцінювати не лише продуктивність землі, а й її природні функції?
Насправді, земля має цінність сама по собі, навіть якщо вона не дає прямого прибутку. Не можна заперечити цінність лугу, який стримує повені, цінність лісосмуги, яка рятує поле від вітрової ерозії, цінність степу, який слугує бар’єром проти кліматичних змін. І в цій логіці людина – не володар землі, а її партнер. Від того, як ми ставимося до землі сьогодні, залежить безпека, добробут і економічна стійкість наших громад завтра.
Велику цінність мають і ті землі, які не обробляються
Сьогодні цілком очевидно: земля реагує на наші дії так само, як організм на стрес чи турботу. Вона виснажується або відновлюється залежно від того, як ми на ній господарюємо. І саме це змушує по-новому подивитися на її справжнє значення – не лише як на джерело врожаю, а як на живу систему з важливими природними функціями.
Які підходи до землекористування у світі вважаються відповідальними?
Останнім часом все більше прихильників у здобуває концепція «land stewardship» – коли землю не просто «мають у власності», а ставляться до неї з позиції тимчасового відповідального користувача, який отримує благо лише тоді, коли зберігає й примножує природні функції території.
І ця етика взаємності й поваги вже давно перестала бути романтикою: вона лежить в основі кліматичної політики, сучасного агровиробництва та екологічних стандартів ЄС.
Які сучасні практики дозволяють господарювати так, щоб земля відновлювалася, а не виснажувалася?
Філософія відповідального ставлення до землі має свої практичні інструменти.
По перше, це регенеративне землеробство, у якому ґрунт не виснажують глибокою оранкою, не «вбивають» хімією, а відновлюють покривними культурами, мінімальним обробітком і правильною сівозміною. Результат – більше гумусу, менше витрат і стійкі урожаї навіть у посушливі роки. В Україні фермерські господарства, які перейшли на регенеративні практики, відзначають зростання родючості ґрунту й економію на добривах.
По друге, агролісівництво. Це система, у якій на одній земельній ділянці поєднують вирощування дерев, сільськогосподарських культур та інколи тваринництво. Дерева створюють мікроклімат, утримують вологу, зменшують ерозію й забезпечують додатковий дохід – наприклад, від горіхів чи деревини. Одночасно відновлюється природна гідромережа: лісосмуги, балки, ставки працюють як «губки», що накопичують воду та захищають поля від висихання. Живоплоти й лісосмуги формують мережу коридорів життя, де виживають комахи-запилювачі, птахи, дрібні звірі – ті, хто безпосередньо впливає на врожайність. І це не просто теорія: приклади успіху вже є. У Франції та Іспанії агролісівництво показує приріст врожайності на 20–40%.
Лісосмуги, балки і ставки захищають поля від висихання
По третє, агровольтаїка та ековольтаїка. Ці технології дозволяють поєднувати сонячну енергетику з відновленням природних функцій земель.
На відміну від традиційних сонячних електростанцій, де земля фактично вилучається з обороту, агровольтаїка дає змогу вести господарство під і між панелями: вирощувати культури, випасати худобу, відновлювати ґрунти. Сонячні панелі створюють часткове затінення, яке захищає ґрунт від перегріву та допомагає утримувати вологу.
Ековольтаїка робить акцент на природних екосистемах – під сонячними панелями відновлюють лучні або степові ділянки, які підтримують популяції запилювачів, птахів та дрібних тварин. Фактично це невеликий «природний резерват» на базі енергетичного об’єкта.
У кожній громаді є території, придатні для розвитку ековольтаїки
Для громад агро- та ековольтаїка – це подвійна вигода: енергетична незалежність і відновлені землі, які стабілізують родючість, утримують вуглець і покращують водний баланс. В умовах змін клімату та виснажливих літніх посух це особливо цінно.
Чому сьогодні від фермерів очікують ролі не лише агровиробників, а й «кліматичних менеджерів»?
Сільське господарство є одним із вагомих джерел викидів парникових газів, що впливають на зміну клімату. Тому одним із інструментів відповідального догляду за землею є «carbon farming» – практики які допомагають ґрунту та рослинам ефективно поглинати і утримувати вуглець. Це, наприклад, використання покривних культур, мінімальний обробіток ґрунту, сівозміни, відновлення лісосмуг. Іншими словами, фермер не лише вирощує врожай, а й працює як «кліматичний менеджер», який одночасно зменшує викиди CO₂ і дбає про здоров’я землі.
Чи можуть фермери отримувати економічну вигоду від впровадження природоорієнтованих практик?
Так, такі практики вже винагороджуються. У багатьох країнах агровиробники отримують фінансові стимули або продають вуглецеві кредити, перетворюючи догляд за ґрунтом на додатковий дохід.
А в Україні працює система вуглецевих кредитів?
Перші кроки вже зроблені. Наприклад у західних і центральних регіонах України вже кілька сотень тисяч гектарів сільськогосподарських угідь включені до програми регенеративного вуглецевого землеробства. Це означає, що після переходу на природні та стійкі методи ці землі будуть сертифіковані для ґрунтових вуглецевих кредитів, а кожен учасник програми зможе щороку отримувати 2–4 карбонові сертифікати на гектар і відповідні виплати.
Наскільки важливою є роль громад у зміні ставлення до землі?
Передусім, від того як громади контролюють і стимулюють власників та орендарів землі, залежить і стан ґрунтів, і збереження природних ресурсів. Але важливо не лише встановити чіткі правила оренди, а й упроваджувати екологічні стандарти, підтримувати регенеративні практики. Це водночас сприятиме стійкому розвитку громад і довгостроковій екологічній стабільності регіону.
Відповідальність за раціональне використання земель лежить не лише на агровиробниках, але й на громадах
Як зробити екологічно відповідальне землекористування нормою?
Громадам важливо не лише контролювати орендарів, а й закріплювати ці підходи в офіційних документах. Якщо регенеративні практики, відновлення лісосмуг, захист ґрунтів та водних ресурсів прописані у стратегіях розвитку, планах просторового планування чи екологічних програмах громад – вони отримують реальні механізми реалізації. Це дає громадам змогу діяти послідовно, планувати на роки вперед і забезпечувати здоров’я земель, від яких залежить їхня економіка.
Що Ви порадили б фермерам, громадам та інвесторам у контексті нової філософії землекористування?
Станьте партнерами землі: відновлюйте її ресурси, зміцнюйте кліматичну стійкість і створюйте стабільний прибуток. Від виснаження до відновлення – це сучасний підхід до землекористування, який приносить користь сьогодні і забезпечує життя завтра.
Фото — Оксани Спрягайло
Читайте «Нову Добу» в соцмережах:
Ще більше новин — на сайті.
