День поезії у «Новій Добі»

День поезії у «Новій Добі»

Щороку 21 березня увесь світ відзначає День поезії. В Україні цей день вперше відзначили у 2004 році. Як вважає засновник свята – міжнародна організація ЮНЕСКО, поезія може стати відповіддю на найгостріші та найглибші духовні питання сучасної людини. Проте для цього необхідно привернути до неї широку суспільну увагу. До свята колектив видання «Нова Доба» поділився своїми улюбленими поезіями.

День поезії у «Новій Добі»

Тетяна Очеретяна:
Мені ти приснилась давно,
ввійшла ти у думи мої.
Я море люблю, бо воно
нагадує очі твої.

Розкрив я до сонця вікно
й дивлюсь крізь проміння рої…
Я небо люблю, бо воно
нагадує очі твої.

І радісні квіти весни,
коли у садах солов\’ї,
люблю я фіалки — вони
нагадують очі твої.

Володимир Сосюра

День поезії у «Новій Добі»

Владислав Бедринець:

Скупа природа наших середмість:
на тлі домів, незрима і знищима,
хода дерев. Читаймо це очима
з повільних віт, немов бентежну вість.

І ти питаєш: ну до чого цей
камінний кущ, і цей букет на сходах,
і цей вітраж, мов кольоровий подих
сухих суцвіть — осмута для очей?

До чого цей парад настінних пащ,
віконний цвіт і виноградний плащ —
ерзац лугів, закляклий у гордині?

Ми тут зросли. Пізнати нам дано,
як гола павіть б’ється у вікно,
як перший промінь в’ється по гардині.

Юрій Андрухович

День поезії у «Новій Добі»

Олеся Зінченко:

Арфами, арфами —
золотими, голосними обізвалися гаї,
самодзвонними:
йде весна
запашна,
квітами-перлами
закосичена.
Думами, думами —
наче море кораблями, переповнилась блакить
ніжнотонними:
буде бій
вогневий!
Сміх буде, плач буде
перламутровий…
Стану я, гляну я —
скрізь поточки, як дзвіночки, жайворон як золотий
з переливами:
йде весна
запашна,
квітами-перлами
закосичена.
Любая, милая,—
чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям вкрай.
Там за нивами:
ой одкрий
колос вій!
Сміх буде, плач буде
перламутровий…

Павло Тичина

День поезії у «Новій Добі»

Вікторія Матвієнко:

Чатує вітер на останнє листя
старого дуба, що своїм корінням
тримає схили урвища…
А знизу,
по глинищах,
по збляклих травах
вповзає дим циганського багаття
і чутно — перегукуються люди
за сірою гіркою пеленою.

Строката хустка — жовте і багряне —
з плечей лісів упала їм під ноги.
І вся природа схожа на циганку —
вродливу,
темнооку,
напівголу,
в червоному намисті з горобини,
з горіховими бубнами в руках…

Ліна Костенко

День поезії у «Новій Добі»

Борис Юхно:

Блукає осінь. Безгомінням
цвіте її очей блакить,
і у садах під вітром синім
багняний плащ її шумить.

Вона мете сумні алеї,
де пада золото руде,
і важкогривий кінь за нею
на чорнім поводі іде.

Вже на квітках іней — не роси,
і недалеко вже до дня,
як сяде осінь жовтокоса
на чорногривого коня,

востаннє гляне на алеї
в диханні голоду й біди
і в даль поїде… А за нею
сніг замітатиме сліди…

Володимир Сосюра

День поезії у «Новій Добі»

Сніжана Калюжна:

Зима починається щойно на зламі зими
і манна небесна у щільних шарах атмосфери
являється снігом і перевдягаємось ми
на вимогу метеорологів і Режисера

партер у заметах гальорка застигла в льодах
з балконів звисають снопи крижаних сталактитів
на сцені актори полярний відтворюють жах
бо солодко так замерзати під світлом софітів

ми ловим в соляріях сонце як флуоресцент
ми гріємось від запальничок рятуємось бігом
плекаєм надію на янгольський дивертисмент
та манна небесна вже вкотре являється снігом

і так відморозками тупо чекаєм весни
щоночі щоранку щоднини… і тільки надвечір
згадаєм що нібито парами створені ми
на опір зимі і глобальній оцій холоднечі

як тіло від тіла душа відтає від душі
і серце від серця рушає без електрошоку
прогнози погоди ти сам собі перепиши
(лише не забудь не забудь про всевидяче Око)

а переписати напевно неважко усе:
придумай що хочеш і збудеться просто з паперу
бо в світі твоєму — ні реплік ні актів ні сцен —
нема сценариста а може нема й режисера

зима починається щойно на зламі зими
та вже ненадовго її викрутаси нестерпні
і ми відігріємось і перевдягнемось ми
і ми доживемо —
до червня
до липня
до серпня

Юрко Іздрик

День поезії у «Новій Добі»

Анна Сакун:

усе буде добре хоч буде непросто –
пітьма на пітьму наповзає мов хмара
для світла залишиться крихітний острів
та буде той остров у кожної пари

усе буде добре для доброго слова
для доброї думки і доброго діла
та світ буде важко почати віднова
і бога зачати із грішного тіла

усе буде добре під небом померклим
у сутінках дня і у темряві ночі
та буде непросто забути померлих
й простити гріхи материнські і отчі

усе буде добре як поміж собою
живих не ділити на свого й чужого
та буде нелегко із іскри малої
роздмухати вогник і сонце із нього

найважче на світі – і кожен це знає –
свобода у виборі власного світу
пітьми як такої насправді ж немає
це – лиш добровільна відмова від світла

і вибір такий не складніший дилеми
пройти по мосту чи зіскочити з мосту
тож я собі вірю що все недаремно
й усе буде добре.. і все буде просто..

Юрко Іздрик

День поезії у «Новій Добі»

Валерія Тімергаліна:

Рад би я, весно, в весельшії нути
Радісним співом вітати тебе,
В твоїй красі ненаглядній втонути,
Злятись з тобою, забути себе.
Рад би я яструбом плавать в блакиті,
Травкою ніжною п’ятись з землі,
Хвилею бурхать о скали розбиті,
Мушкою гратись в вечірнім теплі,
Вмерти, з життя розплистися на волю,
В рідній землиці спочити від сліз,
Щоб не чуть в серці пекучого болю,
Людської муки не бачити скрізь!

Іван Франко

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x