Людина з голосом і свободою: пам’яті черкаського журналіста Олександра Марченка

Він умів бути першим — не для слави, а з внутрішньої потреби говорити чесно. З камерою і словом Олександр Марченко приходив туди, де народжувалися сенси, де визрівала українська ідентичність, де потрібно було не мовчати. Він був журналістом із власним голосом, людиною гідності, іронії та свободи, яка залишила по собі не лише сюжети й програми, а й цілу епоху черкаського телебачення. Так згадують про журналіста Олександра Марченка колеги, друзі й однодумці. Ми зібрали ці спогади, щоб зберегти пам’ять про Олександра Дмитровича.

Художник, громадський діяч Микола Бабак:

«З великим сумом дізнався про смерть черкаського телевізійного журналіста Олександра Марченка — людини, яка все своє життя віддала справі, українській культурі та рідному місту. Він має пряме відношення і до мого становлення як художника. Його професіоналізм, відданість журналістиці і щира любов до Черкас назавжди залишаться в пам’яті колег, культурної спільноти і всіх, хто мав честь бути героєм його телевізійних сюжетів. Світла пам’ять і глибокі співчуття рідним, близьким. Вічна пам’ять тобі, друже…»

Олександр Марченко (ліворуч) з Миколою Бабаком на арт-ярмарці в Українському Домі, Київ, 1994 рік. Фото Станіслава Чернія

Олександр Марченко (ліворуч) з Миколою Бабаком. Фото Станіслава Чернія

Громадська діячка, колишня депутатка Черкаської міської ради Любов Майборода:

«Вперше зустрілася з Олександром у 1993 році на конференції обласної організації Демократичної партії. Наша опозиційна партія висувала кандидатів до Верховної ради по Черкащині. В тому числі Станіслава Губаря, Дмитра Павличка… Олександр прийшов з камерою і був єдиним журналістом, хто завітав на конференцію. Таким самобутнім, патріотичним він залишався завжди. Провідник культурного, національного відродження Черкащини. Легких хмаринок, друже!»

Громадський діяч Віктор Мисник:

«Відійшов у вічність Олександр Марченко, журналіст і ведучий авторського телебачення «Студія-2». Він був талановитою людиною, справжнім українцем, щирим, відвертим, ішов першим, не озираючись на недругів . Просто робив свою справу сміливо, натхненно для блага України.
Олександр приєднався у Бога до свого товариша Михайла Сироти та когорти вірних друзів. Впевнений що вони просять Бога за Україну, яку вони при житті так любили та боролися за неї».

Олександр Марченко

Журналістка Тетяна Балякіна:

«…Пішов із життя Олександр Марченко — черкаський журналіст, колега, Людина.

З Олександром Дмитровичем вперше познайомилась під час роботи на телебаченні. Я робила сюжет для ВІККИ. А Саша знімав репортаж як кореспондент УТ-1.

Для мене здавався недосяжною зіркою. Сам знімав, сам ставив влучні запитання, створюючи не просто сюжет, а сюжет з авторською подачею.

Звісно, для мене було за щастя, коли зірка просто і невимушено вирішила познайомитись та поцікавитись, хто ж така я. І ще більшою цінністю стали його поради, висловлені по ділу, тепло і з гумором.

Олександр тоді запам’ятався як надзвичайно коректна та контактна людина.

Я ще пам’ятаю його образ, який також тоді справив враження. Чимось схожий він був мені на Шерлока у своєму картатому шалику, стильній кепці та модній курточці. Бракувало лише трубки…

Вже пізніше ми разом за дружньою бесідою згадували подробиці того дня, коли майже півдня довелося бігати по сніговим кучугурам територією санаторію в “Соснівці”.

Його стиль та ставлення до роботи на телебачені стали для мене прикладом – як бути профі.

Він умів бачити глибше, ніж це уявлялось, і говорити чесно — навіть тоді, коли це було непросто. Його тексти мали голос, а цей голос завжди був живим, небайдужим, справжнім. Особливим… з особливими інтонаціями та акцентами…Олександр не просто інформував — він співпереживав, шукав сенси, залишав у словах частинку себе.

Для багатьох він був орієнтиром у професії, прикладом гідності, людяності й внутрішньої свободи. Для Черкас — це втрата, яку складно усвідомити і ще важче прийняти.

Світла пам’ять Олександру Марченку. Співчуття рідним, близьким і всім, хто його знав і цінував. Легких хмаринок, друже Олександре!»

Медійник, ветеран АТО, психолог Володимир Мамалига:

«Перебрав у голові безліч слів, які не встиг сказати Олександру Марченку. Але вже і не встигну. Сашко вже пішов до Діда, Негоди, багатьох інших.

Він був незручний, гострословний і скептичний. Але добрий, щирий і з чудовим почуттям гумору.

Пам’ятатиму! Зустрінемося!»

На передньому плані — Данило Нарбут, позаду в центрі — Володимир Мамалига. Ілюстрація допису Володимира Мамалиги

Краєзнавець, журналіст, військовослужбовець ЗСУ Борис Юхно:

«Легкої дороги, Дмитровичу.

Вдячний за все. За понад чверть віку щирої приязні, добрих посиденьок, розумних і не надто бесід. За знайомство з Аллою. За єдину таку атмосферу «Студії-2».

Ти був Справжнім. Не розшаркувався уклінно перед тими, від кого залежало Твоє Діло, але й не зачиняв двері Студії перед тими, від кого нічого не залежало. Просто вони були хороші, порядні, добрі й талановиті люди.

Не сумуй. Зустрінеш Діда Нарбута, Толю Пашкевича, нашого дорогого литовця Антона, Івана Фізера… Чомусь мені здається, що всі кращі вже там. Тепер і ти з ними. Обіймаю. Нехай Небо буде привітним…»

Олександр Марченко, фото з допису Бориса Юхна

Колектив онлайн-медіа «Нова Доба» висловлює щирі співчуття рідним і близьким Олександра Марченка. Розділяємо ваш біль і сумуємо разом із усіма, хто знав, поважав і цінував цю Людину.

Світла пам’ять!