У Звенигородському районі зустріли земляка, який повернувся з полону
15 січня Вільшанська громада зустрічала захисника Маріуполя, героя «Азовсталі» Романа Володимировича Задорожнього. Про це повідомили на фейсбук-сторінці громади.
Роман Задорожній повернувся з російського полону ще 2 жовтня — після більш як трьох років неволі.
У Вільшані минуло його дитинство та юність, тут жили Романові бабуся й дідусь і досі проживає дядько, рідні, друзі, однокласники, знайомі. Останнім часом він, як і його мама Віра Володимирівна, проживали у Миколаєві. Днями ж захисник навідався в рідне селище.
Попри морозний день, більш як сотня людей зустрічала воїна і його маму біля Алеї Слави — з жовто-блакитними прапорами і хлібом-сіллю.
Із вітальними словами на зустрічі в місцевому Центрі культури та дозвілля виступили селищний голова Сергій Адомський, класна керівниця Романа Задорожнього Валентина Щербак.
Потім сам захисник розповів про свій досвід на війні і в полоні…
«Почавши свою розповідь, Роман вибачився за свій, за його словами «суржик»… Тому що, за його словами, трохи відвик говорити українською. Адже у полоні дуже били саме за те, що наші хлопці дозволяли собі спілкуватися українською. Це суворо заборонялося нелюдами, дозволявся лише «вєлікій і магучій». Тобто найперше, чого намагалися позбавити – це мови…», — розповіли у Вільшанській громаді.
Із перших днів повномасштабного вторгнення Романові Задорожньому у складі 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського довелося боронити спочатку Павлопіль, потім Маріуполь, і нарешті «Азовсталь». Він розповів, як воїни, залишившись без боєприпасів, харчів і медикаментів, під постійними обстрілами до останнього боронили рідну землю.
«Коли постав вибір здаватися у полон, чи йти на прорив – наш Земляк з частиною свого підрозділу вирішили йти на прорив, що практично було рівнозначно загибелі. Розповідав про те, що коли було поранено командира, і він наказав залишити його та йти далі — Роман разом із товаришем не змогли полишити свого побратима й намагалися вибратися лише утрьох. Переодягнувшись у цивільний одяг, їм вдалося минути два ворожі блок-пости, але на третьому їх схопили…», — переповідають на сторінці громади.
Відтоді почалися безкінечні місяці полону: Донецьк, Оленівка, Таганрог, Ростов… Знущання, побиття, допити, холод і голод…
Роман Задорожній розповів, як, уже майже втративши надію, дізнався, що його обміняють.
Під час зустрічі мама захисника Віра Володимирівна розповіла про сотні безсонних ночей, про оббиті пороги високих кабінетів, про її боротьбу за визволення Романа, про тисячі молитов за синове повернення. І про один єдиний лист, який надійшов від сина за час полону, хоча Роман написав їх більше десятка.
Читайте «Нову Добу» в соцмережах:
Ще більше новин — на сайті.
