Квітучою поезією – по безумству війни…

Квітучою поезією – по безумству війни…

Сніг у Черкасах не падав… як у Парижі… як у знаменитій пісні відомого шансоньє… Сніг давно уже лежав. Але місяць лютий усе ж показав свій характер – і трохи похолодало! Так похолодало, що і руки морозило. Але ж і мороз не завада такому і справді ж квітучому явищу – як поезія…
Та і мороз був надворі, а у читальному залі обласної юнацької бібліотеки імені Василя Симоненка було не холодно, було навіть дуже тепло від свята поезії, що там відбувалося. Так, свято… Бо і київська поетеса, що презентувала у Черкасах свою першу (так, саме першу!) ліричну збірку, виявилась дуже милою особою. І вірші, які вона читала, були і справді ж симпатичними. Щоправда тема була важкою. Бо і війна – це завжди і смерть, і кров… Бо і назва збірки Злати-Зоряни Паламарчук була пристрасною і рішучою – «Словом по війні».

Квітучою поезією – по безумству війни…

То яке ж воно слово?! Слово про війну… Слово, яким хочуть по війні – ударити! Головне, що воно щире. Вистраждане. Бо і самі події, що підштовхнули авторку до написання збірки, є для неї не лише темою у творчості, а і частиною власного життя. Бо стільки невигаданого драматизму у віршах може бути тільки тоді, коли багато що побачено власними очима, багато що пережито і переосмислено. Бо і невипадково, що з власними творами поетеса не раз виступала перед воїнами на Донбасі, у зоні бойових дій.
Попри незаперечний факт, що у авторки це перша збірка, не можна не відзначити і те, у Злати-Зоряни досить немалий і літературний, і журналістський досвід. Бо і веде одну з передач радіо «Голос Києва», де поетичні рядки різних авторів не є чимось винятковим. Та і сама робота над збіркою відбувалася на протязі трьох років. До того ж і творчий шлях поетесі ніхто не збирався вистилати трояндами. Тому і на пам’яті їй хоч і уже давнє, але ж досить суворе обговорення її творів, про яке авторка згадує так – розкритикували… довели до сліз…
Ну, звісно ж, поетеси – ніжні і трепетні створіння… Та не треба ці слова надто вже абсолютизувати! Бо в українських поетес вистачає сили і рішучості і на події на Майдані, і на поїздки в зону АТО. І про свою першу книгу Злата-Зоряна мовить твердо і навіть жорстко – тут немає лірики… Ніякого «кохання-зітхання»!
І в той же час нев’янучий ліризм таки пробивається крізь переповнені драматизмом поетичні рядки. Отож і читачі, послухавши вірші з презентованої у Черкасах книги, просили поетесу не обмежуватися лише громадянською лірикою.
Були і запитання. Зокрема, а звідки ж таке ім’я – Злата-Зоряна… Ну, майже як… Йоганн-Себастьян Бах! А пояснення виявилось дуже простим, батьки при народженні дали дівчині ім’я Зоряна, при хрещенні ж було інше ім’я – Злата.
Колись (був такий період в історії колишньої радянської імперії!) поезія збирала повні стадіони слухачів. Та і у наші дні, коли поезія звучала на барикадах, звучить у зоні бойових дій, звучить на передовій – хіба ж це мало?! Це навіть… дуже-дуже багато.
Не секрет, що нині сучасна українська музика набуває все нових і нових творчих обертів. І добре, що вже кілька українських гуртів звернули увагу на поетичні рядки Злати-Зоряни Паламарчук. І в результаті з’явилися нові пісні. Одна з них і прозвучала на презентації, і справила хороше враження на присутніх. А треба сказати, що на поетичні зустрічі ходять люди, яких далеко не кожною піснею можна «розворушити».
А якою ж вона має бути сучасна лірична збірка?! З такими думками брав я до рук уміло оформлену збірку поезій, що презентувалася. У книзі було немало фотографій, що служили, так би мовити, життєвим фоном для тих квітучих рядків і віршів, що вихлюпнулися… такою схвильованою ліричною хвилею!

Квітучою поезією – по безумству війни…

А хто ж видав книгу? О, давній знайомий… Сергій Пантюк! Один з лауреатів «Гранослова»… Чудового літературного конкурсу, що бурхливо розквітнув у дні і літа незалежності, та і нині свого сяйливого цвіту не втрачає. Хай гранословиться тобі, Сергію, на нові книги і відкриття цікавих поетичних імен!
Завершуючи презентацію, поетеса продемонструвала, що їй властивий не тільки переконливий ліризм, а і тонке почуття гумору. Вона щиро подякувала слухачам, підкресливши, що не кожен може витерпіти поезію. До цього можна додати, що усе ж і не будь-яку поезію – удається витерпіти! А якщо вже витерпіти удається, то це і є одним з показників творчого рівня того, що прочитано.
Ну, і потім ще кілька слів щодо терпіння… Згадується творчий вечір черкаського поета і прозаїка Івана Дубініна, який нещодавно пройшов у одній з бібліотек мого славного міста. Іван (між нами кажучи…) є автором злих-презлих літературних пародій, а в останній час трохи перекувався і… за лірику знову взявся. Так от прочитавши певну кількість своїх злющих пародій, і прочитавши їх таким солодкавим голосом, що їх уже і злющими не назвеш, поет раптом висловився так:
– Ну, треба ж і лірику почитати… Бо скільки ж можна терпіти!
Отож терпіння буває різним. Одне у читачів, а інше у поетів.
А завершити хотів би власним віршем. Віршем, написаним уже після презентації згаданої вище книги, але ж, мабуть, таки під враженням від цієї творчої акції. Бо вогонь – запалюється від вогню! Вірш про час, у якому живемо… І про творче слово, що цьому часу співзвучне.

ПЕРЕВАЖА 26.02.18 р.

А слово щире і живе,
Сяйливе і до болю рідне,
Тривоги всі переживе
І навіть піснею розквітне.

Та зазираючи у сни,
Як біль випробувань найбільших,
Суворий драматизм війни
Усе ж залишиться у віршах.

Нестримна птащечка – душа…
Коли до слів її наблизьмо,
Вкотре ліризм переважа
Всі найлютіші драматизми!

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x