«Відкриття» в Черкасах: шлях Дмитра Щебетюка від особистого досвіду до проєкту, що єднає українців

Черкаси стали одним із міст у маршруті нового проєкту «Відкриття» / Open Road, що покликаний відновлювати й підсилювати зв’язок між українцями в Україні та за кордоном. Днями в обласному Молодіжному ресурсному центрі відбулася зустріч з автором цієї ініціативи — громадським активістом, співзасновником ГО «Доступно.UA» Дмитром Щебетюком.

Для Дмитра ці публічні розмови — не про мотиваційні гасла і не про «історії успіху», а про чесний досвід життя, адаптації й відповідальності.

У 2011 році він зазнав травми і відтоді пересувається на кріслі колісному. Того ж року з’явилася і «Доступно.UA» — організація, яка стала відповіддю на запит, якого тоді ще майже не озвучували. Дмитро згадує: на початку вони просто їздили Україною, знімали відео, пояснювали, що таке доступність, як коректно спілкуватися з людьми з інвалідністю, чому жалість — не допомога. 

— Людина з інвалідністю не є ані героєм тільки тому, що вийшла з дому, ані жертвою. Співчуття — окей, а от жалість забирає силу й автономію, — каже Дмитро.

З початком війни, 2014 року, ця робота набула ще глибшого сенсу — багато військових поверталися з пораненнями, і суспільство виявилося до цього не готовим.

Згодом діяльність «Доступно.UA» оформилася в кілька напрямів. Це і формування культури доступності, і рекомендаційні наліпки для закладів, які реально впроваджують інклюзивні рішення, і постійна інформаційна робота. Водночас Дмитро визнає: прогрес у багатьох містах, зокрема і в Черкасах, є, але війна загальмовує процеси. І подекуди проблема — не лише в ресурсах, а й у відсутності системного мислення.

Особистий шлях адаптації для Дмитра Щебетюка теж не був простим. Родина допомагала і дуже підтримувала. Бували ситуації, у яких проявлялась надмірна турбота, але це не стало на заваді навчитися самостійності. Також у соціумі важливо було правильно пояснювати, як саме можна допомогти без шкоди. Дмитро згадує, що якось на вулиці необережна «допомога» ледь не завершилася падінням на асфальт — просто тому, що його схопили за колеса крісла.

Поступово стало очевидно: проблема не лише в людині, а в середовищі. Уявний маршрут «з ліжка до кав’ярні» перетворювався на складний квест із десятками перешкод. Саме з цього досвіду народилася ідея мапи доступності — з фото, замірами, реальними описами, щоб люди могли заздалегідь оцінити, чи підходить їм простір. Це не про ідеальні пандуси, а про зменшення страху виходу з дому.

З 2015 року Дмитро почав знімати відеоблоги про самостійне пересу як саме можна допомогти без шкодивання містом, а згодом — і про подорожі. Україною і Європою  автостопом на візку — з мінімальним бюджетом. Це було не про екстрим, а про свободу, довіру й можливість жити повноцінно. 

Водночас він наголошує: недоступність середовища змушує тисячі людей залишатися вдома — і суспільство втрачає величезний людський потенціал. Йдеться не лише про людей з інвалідністю, а й про батьків з маленькими дітьми у візками, літніх людей, травмованих.

— Коли людина змушена витрачати енергію не на розвиток, ідеї чи життя, а на те, як просто вийти з дому чи дістатися магазину, — це втрата для всього суспільства, — певен Дмитро Щебетюк.

Окремий, складний етап у житті Дмитра — досвід перебування за кордоном під час повномасштабної війни. Попри безпеку, це був радше режим виживання: мовний бар’єр, відсутність соціальних зв’язків, відчуття тимчасовості й емоційна ізоляція. Паралельно він волонтерив, допомагав з евакуацією людей з інвалідністю, організовував логістику, але внутрішньо залишався в Україні. Зрештою стало зрозуміло: інвестувати життя в простір, де не відчуваєш дому, він не готовий.

Саме цей досвід і став підґрунтям нового проєкту — «Відкриття» (Open Road), який Дмитро нині реалізує разом із командою. Вони збирають історії людей і досліджують, як змінюється країна і чи є тут місце для єдності, творчості й інклюзії. 

Втілюють проєкт у кількох форматах. Один із них — подорожі Україною: 12 міст, відео про локальні бізнеси, культурні ініціативи, активних людей. Черкаси стали одним із таких пунктів — містом, де говорили про життя, розвиток і взаємну підтримку попри війну. Ці матеріали публікують у форматі відеоблогів, щоб українці за кордоном бачили: країна живе й тримається.

Інший бік проєкту — робота з українськими громадами за кордоном. Це жива комунікація без токсичних тем і взаємних звинувачень — натомість про прийняття, підтримку й приналежність. Дмитро мав такий досвід взаємодії з українцями у Хорватії, згодом разом зі співзасновницею проєкту Кароліною — й у Швейцарії. Кажуть, навіть у невеликих групах було помітно, як зникає напруга й з’являється відчуття єдності.

Ключова ідея — не ділити українців на «тих, хто виїхав» і «тих, хто залишився», а відновлювати діалог, довіру й відчуття спільності.

— Ми хочемо показати на живих прикладах, що українці досі підтримують одне одного. В Україні українців за кордоном розуміють, приймають і чекають — як зараз, так і після війни, — пояснює активіст.

Важливу роль у цьому проєкті відіграє тема інклюзії в широкому сенсі. Зокрема, команда знімає рубрику «Did I Get There?» — чесно фіксують, чи можна потрапити в той чи інший простір, які перешкоди існують і які рішення працюють. Інклюзія тут — не лише про архітектуру, а про прийняття різності, рівність і людську гідність.

Окрім зйомок і зустрічей, команда «Відкриття» планує проводити творчі вечори — як простір для живого спілкування, обміну досвідом і взаємної підтримки. Такі події мають стати ще одним форматом діалогу між українцями в Україні та за кордоном, без пафосу й поляризації, але з відчуттям спільності.

Після Черкас команда вирушає до Києва та Львова, а навесні планує зйомки в Харкові й Дніпрі. Паралельно Дмитро завершує навчання у Великій Британії, але, попри щільний графік, проєкт продовжує рухатися вперед.

Бо, як наголошує він сам, ми можемо бути в різних країнах, але відповідальність і відчуття дому — спільні. І саме з таких розмов, як у Черкасах, починається відновлення цього зв’язку.

Директорка Молодіжного ресурсного центру Олена Левченко розповіла, що давно знайома з діяльністю громадської організації «Доступно UA» і зраділа, коли почула, що Дмитро Щебетюк приїздить до Черкас.

— Для нас, як і для Дмитра, надзвичайно важлива доступність молодіжного центру в усіх аспектах діяльності. Саме тому ця зустріч була для мене дуже важливою. Вона також про той широкий спектр питань, що Україну справді потрібно об’єднувати. Адже дуже часто наші вороги намагаються нас роз’єднати різними методами, а нам натомість потрібно об’єднуватися, навчатися і любити одне одного, — каже Олена.