Нова ДобаБлогиДмитро Кухарчук

«Через небажання «марати честь мундира» обов’язки поліції фактично виконує ТЦК»

фото ілюстративне

Існує один показовий парадокс, який дуже точно описує нинішній стан української мобілізаційної системи.

Він полягає у розподілі функцій між ТЦК та Національною поліцією.

За законом усе виглядає логічно.

ТЦК та СП мають:

• вести військовий облік,

• формувати бази військовозобов’язаних,

• вручати повістки,

• викликати громадян для уточнення даних,

• проводити ВЛК,

• приймати рішення про придатність,

• оформлювати документи на мобілізацію,

• направляти до військових частин.

Національна поліція має:

• перевіряти документи,

• встановлювати особу,

• здійснювати адміністративне затримання,

• виконувати примусовий привід,

• доставляти громадян до ТЦК,

• забезпечувати виконання рішень ТЦК і суду,

• реагувати на ухилення від служби.

Тобто, якщо спростити: ТЦК приймають рішення, поліція забезпечує примус.

А тепер реальність.

Через небажання «марати честь мундира» обов’язки других фактично виконують перші.

Ті, хто не є правоохоронним органом, змушені діяти як правоохоронний.

Ті, хто має монополію на примус, уникають її реалізації.

І тут проблема вже не в ТЦК.

І навіть не в поліції.

Це проблема політичного цинізму та інституційної інверсії.

Ніхто не хоче допустити падіння і так не надто високого рейтингу поліції.

А от рейтинг Збройних Сил України можна мішати з лайном.

Політично вигідніше зберегти імідж поліції, пожертвувавши іміджем армії, переклавши на військову структуру токсичну функцію примусу до мобілізації.

Але тут починається найнебезпечніше.

Армія — це не просто структура насильства.

Армія — це носій честі, жертви і функції захисту нації.

Коли армію змушують ловити своїх, діяти як каральний орган, взаємодіяти з цивільними не як з народом, а як з об’єктом примусу, відбувається деградація образу Воїна.

Він перестає бути охоронцем Ідеї і стає інструментом тиску.

Це руйнує не лише довіру до інститутів.

Це руйнує саму духовну архітектуру війни.

Бо примус — це функція поліції.

А сенс — функція армії.

І коли держава міняє їх місцями, вона не просто порушує закон.

Вона зраджує власну ієрархію цінностей.

Проблема не в тому, що мобілізація жорстка.

І не в тому, що існує примус.

Проблема в тому, хто і як цей примус реалізує.

Якби поліція холодно і законно виконувала свою функцію, мобілізація була б жорсткою, але легітимною.

А зараз вона жорстка і водночас інформаційно делегітимізована.