«Цього дня перемогли всі»: як ветерани Черкащини опановують адаптивний теніс

У МСК «Дніпро» 15 березня відбувся Весняний кубок «Бійці духу» – перші цьогорічні адаптивні змагання з настільного тенісу для ветеранів російсько-української війни, членів їхніх сімей та родин загиблих захисників і захисниць.

Цьогоріч турнір був організований МСК «Дніпро», Черкаською обласною військовою адміністрацією, Черкаською міською радою та Благодійний фондом «МХП-Громаді». Участь взяли понад 60 осіб із Черкас, Сміли, Чорнобаю, Золотоніського району, Шполи та інших громад області. Змагалися чоловіки, жінки, діти та ветерани.

– Для багатьох наших ветеранів тренування стають точкою опори, способом повернути фізичну форму й знайти нову мотивацію серед своїх. Дякую кожному за залізний характер і волю, які ви демонструєте щодня, – сказав міський голова Черкас Анатолій Бондаренко.

Цьогоріч турнір став значно масштабнішим за попередні. Очільник Черкаської ОВА Ігор Табурець під час відкриття розповів, що область однією з перших запустила такий формат, бо саме спорт є найкращим інструментом для реінтеграції.

– Наша мета – створити в області потужну ветеранську спортивну спільноту, бо спорт як інструмент адаптації та відновлення ветеранів справді працює. Черкащина однією з перших запустила цей формат. Ми масштабуємося, поширюємо географію і з таким міцним колективом плануємо представляти регіон на всеукраїнському та світовому рівнях, — наголосив Ігор Табурець.

Головна суддя Валентина Федоренко повідомила, що учасники змагалися в трьох категоріях – жінки, учасники бойових дій (УБД) та люди з ураженням опорно-рухового апарату (УОРА). Грали за коловою системою та з елементами сітки, з обов’язковими перервами та адаптацією правил.

За результатами змагань суддівська колегія визначила найкращих. У категорії УБД золото виборов Юрій Кунець, срібло дісталося Всеволоду Шилову, а бронза – Олегу Шабанову. Серед жінок найсильнішою стала Світлана Цьома, другу сходинку посіла Маргарита Азбукіна, третю – Василина Самченко. У найбільш технічно складній категорії УОРА перемогу святкував Олексій Юхимець, випередивши Олексія Божинського та Євгенія Мілейка.

Світлана Цьома, переможниця серед жінок та тренерка зі Сміли, привезла на змагання команду з 14 осіб. Вона кандидатка у майстри спорту, яка займається тенісом із дев’яти років, а зараз працює фахівчинею із соціальної роботи у ветеранському просторі.

– Я сама мама військового, якого чекаю. Привезла цілу команду: жінок, які чекають рідних, ветеранів та дітей військовослужбовців. Ми тут уже вдруге. Минулого разу нас було четверо, тепер – 14. Ці змагання треба насамперед для спілкування та підтримки один одного. Багато хто сидить вдома, а цей захід – приклад для них. Коли дивишся, із якими пораненнями хлопці грають, розумієш, що можеш витягнути й інших смілян, – розповіла Світлана.

Після завершення змагань кожен учасник отримав подяку та подарунки.

– Найголовніше – цього дня перемогли всі, хто вийшов до столу, – розповіли організатори.

Серце і двигун проєкту

Тренерка команди МСК «Дніпро» з настільного тенісу Валентина Федоренко пригадує, що секція починалася з ініціативи покійного Ігоря Дудки у 2022 році. Першим учнем став Олексій Юхимець – тренування починалися в коридорах Східноєвропейського університету. Сьогодні ж команда має 11 гравців і професійні столи Donic.

Валентина Федронко працює на двох роботах, але з першого дня повністю віддана ветеранам:

– Найскладніше – адаптувати розминку під різні ураження. Комусь скакалка, комусь вправи на місці. Настільний теніс – адаптивний вид спорту №2 у світі за впливом на тривалість життя. Він розвиває мозок, дрібну моторику, координацію, увагу. Я використовую психологічні завдання: бити в певний кут, за кольоровими маркерами. Хлопці худнуть, стають витривалішими, йдуть потім у зал – фізичний і психологічний стан покращується на очах.

Вона створила Instagram команди, активно веде сторінку, планує майстеркласи з професійними спортсменами, проводить парні та змішані формати тренування, командні змагання.

Особисті історії гравців

Олексій Юхимець – прикордонник із села Драбівці, ветеран 11-го загону. Під Авдіївкою він намагався врятувати побратима, але потрапив під обстріл і втратив обидві руки. Свій шлях у спорті почав у центрі Superhumans, де фахівці запропонували прикріпити ракетку прямо до кукси для розминки м’язів.

– Уже третій рік пішов, як я займаюся. Мені все подобається, тащуся від процесу! Багато хлопців уже знайомі по минулих змаганнях у Рівному чи на «Іграх нескорених». Сьогодні свій матч виграв 2:0, – розповідає Олексій.

Десантник 80-ї бригади Юрій Юриков пройшов пекло Бахмута. Після прильоту міни в окоп його тіло горіло, а травми ніг були критичними. Попри численні операції, він з’явився на турнірі вже через тиждень після чергового етапу лікування.

– Спорт для мене – це реабілітація і самореалізація. Пробую все: ампфутбол, волейбол сидячи, теніс. МСК «Дніпро» – наша велика родина. Минулого року було менше людей, зараз масштаб росте – це круто! – каже Юрій.

Євгеній Мілейко – ампфутболіст, який знаходить час для тенісу лише під час великих турнірів. Він змагався у спеціальній групі для ампутантів, де шість учасників грали за коловою системою.

– Зі школи грав у дворі, але серйозно – тільки футбол. На теніс приходжу лише на змагання. Хлопці дуже добре підготовлені. Перший матч програв сильному супернику, але в нашій групі з 6 ампутантів граємо кожен з кожним – буду боротися за вище місце, – ділиться враженнями Євгеній.

Денис Мартиненко отримав поранення у 2024 році й зараз адаптується через баскетбол на візках та теніс. Він вважає такі змагання ключовими для соціалізації.

– На професійному рівні тільки почав грати. Зіграв три матчі: два виграв, один програв. Результатом задоволений, – розповідає ветеран.

Іван Кавун, для якого основним видом спорту є стрільба з лука, займається тенісом пів року. Він переконаний, що поразки – це лише досвід, а головне – бути поруч із побратимами та отримувати позитивні емоції.

Підтримка родин

Мирослава Черенкова приїхала з Чорнобаю вболівати за свого чоловіка Романа Піддубного. Роман – початківець, він обрав теніс за порадою лікарів. Мирослава ділиться, що чоловік оберігає сім’ю від жахів війни:

– Про фронт нічого не розповідає, каже: «Тобі те не потрібно знати». Йому подобається теніс, ми тут, щоб він спробував свої сили.

Тренерка команди вже планує наступні кроки: вихід на міжнародні ігри, розширення зали та спільні майстеркласи ветеранів із професійними спортсменами.

– Спорт після поранення – це не про рекорди, а про контроль над тілом, здоров’я, соціалізацію та команду однодумців. Я раджу всім ветеранам: не опускайте рук – спорт повертає життя, – підсумувала Валентина.