Сестри Шерстюк із Кантакузівки: «Пісня для нас – сенс життя»

Сестри Шерстюк із Кантакузівки:  «Пісня для нас – сенс життя»

Тяжке дитинство, розлука на багато років, переїзди до інших міст – у кожної з сестер Шерстюк різна й сповнена своїми надіями та переживаннями доля. Проте захоплення у них одне на всіх – вишивання та співи. Сестри згадують, як у дитинстві батько починав співати пісню, до нього приєднувалася мати, а потім і вони. Співали так дзвінко, що навіть у хаті лампа гасла. Односельчани гуртом збиралися послухати пісень у виконанні Шерстюкових дівчаток на вулиці. Зараз жінки виступають із колективом «Калинова родина», який є гордістю не тільки Драбівського району, а й усієї Черкащини.

Тетяна Затула (1956 року народження – 62 роки) за фахом ветеринар, ним і пропрацювала майже все своє життя. Навчалася у Хомутецькому ветеринарно-
технологічному коледжі Полтавської державної аграрної академії. У 18 років вийшла заміж та жила з чоловіком у селі Горобії, що на Полтавщині. Проте через десять років, у 1984 році, вони з родиною переїхали назад до Кантакузівки. Доля подарувала Тетяні Іванівні п’ятьох доньок, як і у її сім’ї. За це жінка навіть отримала у свій час «Медаль материнства».

Сестри Шерстюк із Кантакузівки:  «Пісня для нас – сенс життя»

– Коли дівчатка підросли, я змушена була піти доїти корів, бо зарплатні ветеринара не вистачало. Зараз вони вже всі дорослі, кожна має роботу та власну родину, –
каже жінка. – Троє дочок живуть у Черкасах, одна в іншій країні, найстарша у Тальному.

Рік тому чоловік Тетяни Іванівни помер. Від самотніх думок її відволікає пісня, вишивання та візити доньок та онуків. До речі, внучка від наймолодшої також гарно співає – уся у бабусю.

– Співати любимо. Пам’ятаю, у дитинстві стану на стільчик і почну співати «Сини мої, сини мої, а я ваша мати». За це мені давали 20 копійок, за які я купляла щось смачненьке. Нині, коли збираємося разом із сестрами, то співаємо до першої години ночі, – ділиться Тетяна Іванівна.

Окрім співів, жінка займається вишивкою, шиттям та в’язанням. Цьогоріч вона вже вишила бісером 8 картин. Її роботи дуже полюбляє чоловік меншої доньки. Коли вони приїздять у гості, то майстриня дарує їм усі свої найсвіжіші вишивки.

Завжди оптимістка Любов Ситник (1951 року народження – 67 років) заміж вийшла у 22 роки. Разом із чоловіком жила майже по сусідству з батьками – через три хати. У 1974 році народила сина, а згодом, у 1977 році, і доньку. Обоє дітей мають вищу освіту. Донька отримала спеціальність менеджера, нині працює завідувачем в одній із київських бібліотек. Має доньку, їй нині 14 років. Син Любові Іванівни змалку любив комп’ютерні програми, навіть пробував писати їх самостійно. Зрештою став програмістом та переїхав у столицю.

– Пам’ятаю, коли Віктор (син, – авт.) ходив до школи, ми продали корову за 700 рублів, бо він дуже хотів «кравешню». Зараз уже має двох своїх синів, вони обидва закінчили вищі навчальні заклади, – розповідає жінка. – Старший вже працює, молодший ще навчається у тому ж університеті, де і його батько здобував освіту. Від мене унаслідував любов до пісні – навіть бере участь у пісенних конкурсах. А нещодавно виступив із сольним номером та заспівав «Взяв би я бандуру».

Сама ж Любов Іванівна 35 років свого життя пропрацювала дояркою у колгоспі. Як і у сестер, музика та співи супроводжують її змалку. Раніше виконувала партії другого голосу (альт) у хорі Григорія Нестирюка у місцевому Будинку культури. Водночас на сцені розповідала гуморески, якими покращувала настрій усім глядачам.

Із середніми сестрами жінки, на жаль, уже рідко бачаться. Поліну Шульгу (1947 року народження –
71 років) підкосила хвороба, тому вона весь час проводить удома. Марія Кузнєцова (1941 року народження – 77 рік) разом із сім’єю проживає у Сімферополі. Однак зв’язку з нею не втрачають – їздять у гості.

Одна з старших сестер Ольга Підла (1939 року народження – 79 років) у колективі не співає, адже живе у Нехайках: звідти далеко їздити на репетиції. Там же у 1960 році вийшла заміж та народила двох дітей – дівчинку й хлопчика. Вони живуть у Нехайках. Дочка працювала касиром у банку, син інженером у колгоспі. Нині він – бригадир тракторної бригади, а донька – домогосподарка, виховує вже своє чадо. Чоловік Ольги Іванівни помер на 82-му році його життя. Вона тепер живе разом із сином. А його вже дорослі діти давно переїхали до Черкас. Сама ж бабуся із усього життя 38 років присвятила праці дояркою.

Сестри Шерстюк із Кантакузівки:  «Пісня для нас – сенс життя»

– Я також захоплююся вишиванням. Зазвичай ми із сестрами запозичуємо одна в одної візерунки та взагалі ідеї. Є навіть сімейні традиційні орнаменти, які передавали від покоління до покоління. Удома я свої роботи не зберігаю: усе віддаю дітям та онукам. До речі, наша мати любила вишивати гладдю, а я більше полюбляю хрестиком, – розповідає Ольга Іванівна.

Найстарша з сестер Галина Леонькова (1938 року народження – 80 років) співає усе життя. Раніше була учасницею співочого тріо. Кожен свій виступ пам’ятає, ніби був учора – дуже любила сцену, проте здоров’я послабшало й довелося покинути колектив.

– У молодості мене запрошували у Черкаський народний хор після того, як на одному з концертів у Драбові почули пісню «На поточку прала» у моєму виконанні. Казали, що голос у мене дуже потужний. Проте тоді я вже була вагітна та збиралася заміж, – розповідає Галина Іванівна. – Співати я продовжувала, адже пісня для мене – сенс життя. Можливо, б мала успіх на великій сцені, але все одно не жалкую.

Дитинство та шкільні роки бабуся згадує зі сльозами на очах. Закінчила вона всього чотири класи школи, фаху так і не отримала. Каже, що тяжке життя тоді було. Тільки пісня рятувала. Галина Іванівна й досі пам’ятає, як ходили через день до школи, бо взуття ділили на двох із молодшою сестрою, корсет тітки та довгу сорочку, в який вона їх вбирала замість сукні.

Галина Леонькова має двох дітей. Нині її донька живе у Черкасах. Працює там учителем трудового навчання в одній із місцевих шкіл, а онучка живе у Києві. Син у 1981 році вступив до лав армії, так і став військовим. Він зі своєю родиною живе у сусідній державі. Найщасливіші моменти для бабусі – приїзд її рідних у гості.

Попри усі життєві труднощі та розлуку пісня міцно тримає сестер разом і допомагає відволіктися від усіх негараздів. Заспівавши «калинову», сестри знову поринають у дитинство та згадують своїх батьків.

Валерія Тімергаліна

Сестри Шерстюк із Кантакузівки:  «Пісня для нас – сенс життя»

«Калинова родина» – символ сім’ї та України
Заснували колектив спільними зусиллями наймолодша із сестер Тетяна Затула та теперішній його керівник Ніна Петреченко у 2011 році. Ніна Миколаївна навчалася гри на баяні у музичній школі, а також уміє грати на гармошці. Наразі співочий ансамбль об’єднує 8 учасників. Їхня головна мета – відтворити, зберегти й примножити старовинні українські обряди такими, якими вони були в оригіналі, а також показати їх молодому поколінню. Пісні зазвичай виконують у традиційному автентичному стилі, а для підкреслення образу та костюмів одягають кролевецькі рушники, що притаманні саме нашій області. Учасниці «Калинової родини» вже показали себе на обласних, всеукраїнських та міжнародних конкурсах. Зокрема, побували в Ірпіні, Вижниці, Львові, Усмачі, Вінниці, Києві та інших містах. Торік у Білорусі представили Україну на фестивалі «Вінок дружби», в якому взяли участь представники 19 країн світу. Багато приємних відгуків почули, їм казали, що такого співу не чули ніде до цього часу. Не забувають і про рідне село. Виступали у «Світлиці», навіть стали героями фільму який знімав там польський режисер. За численні заслуги у творчій діяльності у 2013 році колективу присвоєно почесне звання «Народного». Надалі «Калинова родина» розширюватиме межі своїх виступів – цьогоріч планують взяти участь у міжнародному фестивалі у Польщі.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x