Від ідеї до мегаватів за кілька місяців: досвід Білозірської громади в енергонезалежності
П’ятий рік повномасштабної війни. Зима 2025/26-го стала, мабуть, найважчим випробуванням для пересічного українця. «Блекаут» – слово, що вже давно перестало бути іноземним терміном і перетворилося на щоденну реальність. Черкащани пережили цю зиму в основному за графіком 4/2: чотири години без світла – і лише дві зі світлом. На тлі рекордних морозів і затяжної зими це було справжнє випробовування.
Енергоефективність та енергонезалежність більше не абстракції – вони стали нагальною потребою. Сонячні панелі з’являються на дахах приватних будинків і багатоповерхівок, у селах і містах. Зазвичай це вибір кожного – подбати про власний дім. Але є виняток.
Білозірська громада пережила цю зиму інакше: тут світло вимикали лише у вечірні години пік. Це стало можливим завдяки ефективному менеджменту та конкретним рішенням. Про те, як звичайна громада стала енергонезалежною, розповів її голова Володимир Міцук.
Ідея належала голові громади – знайти інвесторів, які зведуть сонячну станцію на території Білозірської ТГ. Громада підтримала пропозицію, земельну ділянку придбало приватне підприємство, підтримали депутатський корпус та погодили будівництво сонячної станції.
Володимир Павлович зазначає, що на сьогодні наявних потужностей виявилося замало, тому були знайдені додаткові земельні ділянки, які раніше планувалося використати під сонячну енергію. Зараз на них уже розпочали будівництво два підрядники – приватне підприємство, а також фірма, яка заїхала з Києва.
– Завдяки сонячній енергії наші жителі були зі світлом, – розповідає пан Міцук. – Громада відключалася значно рідше, ніж сусідні. Зараз вводимо ще майже сім мегават – і це вже відчутно змінить ситуацію. Але більше десяти мегават ми фізично не можемо підключити до Білозір’я. Підстанція просто не витягне – такі технічні обмеження, і обійти їх наразі неможливо.
Паралельно з будівництвом станцій іде робота над наступним, не менш важливим кроком: сонячні панелі та акумуляторні системи мають з’явитися безпосередньо на соціальних об’єктах – садочках, школі, лікарні, адміністративній будівлі сільської ради. Логіка проста: навіть якщо світло зникне по всій громаді – найважливіші установи повинні працювати.
Нещодавно в Черкасах відбувся Конгрес місцевих та регіональних влад при Президентові України. У порядку денному – питання, від яких залежить те, як країна переживе наступну зиму: захист енергетичної інфраструктури, залучення інвесторів, максимальне нарощування генерації з відновлюваних джерел – сонця, вітру, води. Білозірська громада приїхала на цей конгрес не з порожніми руками.
Поки тривала розмова про стратегії та мегавати, виникало просте питання: чи вдавалося підключати школи й дитсадки, або ж працювали лише окремі вулиці?
– Усе було підключено, – відповідає Володимир Міцук. – У нас автоматично підключався майже весь населений пункт на денний період – від сонячної енергії. Уночі діяли графіки, як і скрізь. Але вдень люди жили нормально.
Це, мабуть, найпромовистіша фраза в усій розмові. Удень – нормально. У розпал однієї з найважчих зим за роки війни.
Запитали, чи обговорювалося на конгресі, що роблять інші громади – чи є подібні приклади по Черкащині.
– Є громади, які будують сонячні панелі, є варіанти з вітровою енергією, — каже пан Володимир. – На конгресі було видно: інвестори є, бажання є, але часто все гальмуєть на рівні бюрократії – земельні питання тягнуться місяцями, а то й роками.
Білозірська громада пройшла цей шлях. Тому Міцук говорить чітко: депутатська підтримка – не формальність, а умова успіху. Саме депутатський корпус ухвалив рішення знизити орендну плату за землю під будівництво станцій із дванадцяти відсотків до трьох-чотирьох – на весь період, допоки об’єкт не запрацює на повну. Це не благодійність. Це інвестиційний прагматизм
– Від першого звернення інвестора до початку будівництва минуло два-три місяці, – уточнює голова. – Це реально, якщо є політична воля і злагоджена робота.
Два-три місяці – термін, який в українських реаліях звучить майже як фантастика. Але він реальний, і Білозірська громада це довела.
Коли на зборах Асоціації об’єднаних територіальних громад у Чорнобаї зайшла мова про енергонезалежність, Міцук оголосив: хто хоче розмістити від п’яти до десяти мегават сонячної станції – ось номер телефону, дзвоніть негайно, інвестори готові приїхати й будуватися хоч наступного дня.
Відгукнулися дві громади – Мокрокалигірська та Шевченківська. Обидві кажуть, що земля є. Єдине питання, яке треба з’ясувати: чи витримають місцеві підстанції додаткове навантаження.
– Немає значення, де розташована громада – біля Черкас чи на іншому кінці області, – наголошує Міцук. – У кожному районі є члени Асоціації. Інформація відкрита, ми її надаємо всім охочим.
Білозірська громада не винайшла нічого революційного. Сонячні панелі існують десятиліттями, інвестори шукають майданчики, технології доступні. Але в умовах війни, блекаутів і енергетичного колапсу вона зробила те, що виявилося рідкістю: поєднала політичну волю, швидкі рішення і здоровий господарський глузд.
Поки одні громади чекали вказівок згори, Білозірська діяла. Поки інші губилися в бюрократичних процедурах, тут за два-три місяці вводили в експлуатацію нові потужності. Поки мешканці сусідніх сіл сиділи в темряві по вісім годин на добу, білозірці вдень жили в нормальному режимі.
Але найважливіший урок цієї історії – не технічний. Він управлінський. Енергонезалежність громади починається не з сонячних панелей і не з інвесторів. Вона починається з рішення – прийнятого вчасно, підкріпленого ресурсом і підтриманого людьми, які розуміють, навіщо це робиться.
Неоліна Погуляйко
