«Я повинен тебе й дітей захистити»: історія добровольця з Черкас Вячеслава Ільніцького
«Я з ним прожила дев’ять років, а він зі мною – сім», – так пані Ольга говорить про стосунки зі своїм чоловіком Вячеславом Ільніцьким, який у квітні 2022 року загинув у Попасній, але два роки і п’ять місяців вважався безвісти зниклим. Майже два з половиною роки надії, сподівань, віри, пошуків та болісного очікування…
Зустріч із Вячеславом Ольга називає справжнім подарунком долі.
Буквально через тиждень знайомства Вячеслав зробив Ользі пропозицію. Через рік пара одружилася. Символічно, що познайомилися й одружилися саме на Івана Купала.
Вячеслав Ільніцький із дружиною Ольгою
– Він як узяв мене за руку, так і вів усі роки життя. Мені з ним було так спокійно, надійно, я була дуже щасливою. У ньому було стільки любові й тепла, і він щедро дарував їх усім навколо, – говорить Ольга.
До зустрічі з Ольгою чоловік збирався до зони АТО, але після одруження залишився тут, у Черкасах.
– Я з ним дев’ять років прожила, а він зі мною сім, адже понад два роки чекала звістки із фронту, вірила, що живий, – говорить жінка.
Вона пригадує, що Вячеслав був дуже надійною та доброю людиною, ніколи не відмовляв у допомозі друзям. Завжди, коли його про щось просили, тільки запитував: «Скільки в мене є часу?», швидко збирався і їхав.
Вячеслав із внуком
– 24 лютого 2022 року чоловік повідомив мені, що почалося повномасштабне вторгнення. Я того дня зранку ще пішла на роботу, він залишився вдома. Коли повернулася, побачила, що його рюкзак уже зібраний і Славуня готовий іти. Знаєте, ми завжди про все радилися, але тут рішення воювати він ухвалив сам, мене просто поставив перед фактом, – каже пані Ольга.
Спочатку поїхав у військкомат, там не взяли, потім у ТрО – сказали чекати. Тоді черги були величезні, але вже першого дня він потрапив до батальйону.
– Він тоді відчував себе на своєму місці – пишався тим, що служить, а я пишалася ним, хоча й бачила, що йому складно, стомлюється. На той час йому було вже 56 років, – пригадує жінка. – Він завжди говорив: «Я повинен тебе й дітей захистити». Я розуміла, що якби в той час його зупинила, він би просто зітлів. Вячеслав чітко розумів, для чого це робить.
42 дні вони стояли в Черкасах на блокпостах. А 18 квітня 2022 року поїхали в Лисичанськ, уже далі – у Попасну.
– Один із його побратимів розповідав, що Слава постійно намагався розряджати обстановку, жартувати, підтримувати хлопців словом, – розповідає жінка.
24 квітня 2022 року від Вячеслава пролунав останній дзвінок.
– Це був якраз Великдень. Він розповідав, що там, де вони на той час дислокувалися, був басейн із сауною. Хлопці налагодили все, викупалися, і це для них було таким щастям… А в мене від його слів так защеміло серце, ніби щось відчувало, – ділиться Ольга. – Славуня тоді сказав, що три дні не буде на зв’язку, щоб я не хвилювалася. Звісно, не переживати не могла.
Та через три дні на зв’язок Вячеслав Ільніцький не вийшов. Далі почалися довгі дні, тижні й місяці очікування, пошуків, надії та віри в краще. Пані Ольга тоді була переконана, що чоловік живий і перебуває в полоні.
– Думка була лише про одне: куди їхати, писати, телефонувати, де шукати чоловіка? Рятувало лише те, що ми, рідні зниклих безвісти, були в Черкасах, об’єдналися, і це допомагало переживати ті страшні дні. Ми й досі спілкуємося, підтримуємо одне одного. На жаль, із такими неймовірними людьми нас об’єднало страшне горе, – ділиться жінка.
Солдат Вячеслав Ільніцький народився у місті Поліське Київської області у багатодітній родині. Навчався у Черкаській загальноосвітній школі №29. Після школи здобув спеціальність електромонтажника у Черкаському професійно-технічному училищі №1.
Працював на різних підприємствах міста. Серед них – Черкаський цукрово-рафінадний завод, «Черкаси Хліб» на посаді оператора, останнє місце роботи – ПАТ «ТЕМП» ТОВ «Група Венето».
Вячеслав мав трьох дітей, яких безмежно любив і підтримував, був найкращим у світі дідусем, обожнював своїх онуків.
Із початком повномасштабної війни пішов добровольцем у Черкаську територіальну оборону. Військову службу проходив на посаді стрільця стрілецького відділення. За результатами ДНК виявили, що Вячеслав Ільніцький загинув у Попасній. Герою було 56 років…
Вячеслав Ільніцький із донькою та внучкою
Тіло Вячеслава Ільніцького повернули додому лише через понад два роки після загибелі. Попрощалися з ним у Черкасах 27 вересня 2024 року…
– Мій чоловік перед війною посадив кілька вишень, він узагалі був легкий на руку. Вишеньки прийнялися, але восени 2022 року дерева раптом зовсім засохли, і я там більше нічого не садила, – говорить жінка. – А цього року на їхньому місці виросли два маки, які я не сіяла. Це стало для мене дуже символічним… Я часто згадую різні події з нашого життя й розумію, наскільки сильно він мене кохав і беріг. Ми були дуже щасливі. Та попри це так і не нажилися разом…
